Після початку війни на сході України у 2014 році Луганський обласний академічний український музично-драматичний театр був змушений релокуватися з Луганська до Сєвєродонецька. Тоді рубіжанин Євген Гавва і спробував себе в акторстві. З початком повномасштабного вторгнення у 2022 році театр вкотре був змушений переїхати, а чоловік, в свою чергу, обрав шлях військовослужбовця.
Виданню ТРИБУН Євген розповів про рішення піти служити, роботу військовослужбовця, втому та мрії.
Гавва спробував себе в акторстві, тому що мав приклад – його батько був режисером у театрі в рубіжанському Палаці культури.
“Одна з перших вистав, у якій я грав, називалася «Вій», а ось запам’яталась мені – «Три сестри», а саме – незвичайна робота режисера”.
Євген зазначає, що акторству можна навчитись. На його думку, талант – це не основне, що допомагає розвиватись у мистецтві.
“Майбутній актор може спокійно набути професійні навички, якщо має бажання та мету. В нашому регіоні театр мав певний розвиток та перспективи. Ми завжди збирали повні зали глядачів. Можна було знайти професію до душі. А те, що робота на Луганщині була доступна лише на заводах – це міф. Моя сім’я, наприклад, займалась вчителюванням. Батько завжди працював у сфері культури”, – стверджує рубіжанин.
Також чоловік виділяє колег, робота яких йому подобалась найбільше.
“Можу відзначити Дмитра Бородія, Настю Пономаренко. Це ті актори, які мені першими спали на думку. Але гарних було багато”.
Після повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року Євген Гавва приєднався до Нацгвардії, аби захищати Батьківщину від ворога.
“«Якби не я, то хто інший» – з такою думкою я пішов служити. Попрямував до військкомату у Рубіжному, але він був зачинений під час вторгнення, тому за день до окупації міста я виїхав та призвався до служби у місті Дрогобич, що на Львівщині”, – каже чоловік.
Військовою справою рубіжанин не цікавився зовсім, тож вчитися довелося з самого початку.
“Я не знав, що НГУ та ЗСУ – це різні структури. Не знав куди піти та що робити першим. Пройшов триденний курс молодого бійця та згодом мене записали до новоствореної частини Нацгвардії. Перший рік служби я провів на території Закарпаття. Але все ж, хотів перевестися до бойової частини та лиш через рік домігся свого і почав нести службу в частині Гвардії наступу «Червона калина». Там я також проходив навчання. І навіть за кордоном, у Великобританії”, – розповідає військовий.
Найскладнішим, на думку Євгена, було опанування нової для себе роботи – військовослужбовця.
“Я був розгублений, не знав яку екіпіровку обрати, які плити краще, в чому різниця в тій чи іншій частині обмундирування… Зараз вже розумію багато речей, у яких не знався на початку своєї роботи. Тепер я можу радити побратимам та новоприбулим бійцям що обрати, де купувати певні речі, тощо. Я не експерт, але за ці роки накопичив певні знання”, – додає чоловік.
Зараз військовий знаходиться у роті ударних безпілотних комплексів, яка тримає частину фронту на Запорізькому напрямку.
“У нас в роті є і ударні і розвідувальні дрони. Я працюю саме FPV – ударними. Працювати не складно, адже у цьому житті можна навчитися будь-чому, якщо мати бажання. До вторгнення я погано знав фізику, тож для мене було новим і вивчення роботи з безпілотними апаратами: з каналами, радіочастотами, антенами. І ось вже будучи на війні я опанував і цей напрямок”, – стверджує Гавва.
Каже, що вороги можуть мінувати дрони, тож невідомі військовим апарати, вони не чіпають.
“Ми намагаємось не брати те, що не знаємо, те, що не наше. Багато дронів летять не з ціллю удару, часто вони просто падають, а коли людина захоче його підняти – він розривається. Є й таке”, – зазначає Євген.
Чоловік говорить, що довга відсутність ротації дуже втомлює бійців.
“Звісно хочеться відпочити, аби хоча б якийсь час побути цивільним. Тому особовий склад повинен поповнюватися. Якщо людина не вміє вести бойові дії, але розбирається в електроніці або логістиці – це буде дуже доречно, тому що нам потрібні не тільки люди, які будуть стріляти, умовно кажучи. В тилу є також потреба. Але все ж, кожному потрібно удосконалювати фізичну форму”, – каже військовослужбовець.
Втома – те, що демотивує багатьох військовослужбовців, у тому числі і Євгена.
“Чи то моральна, чи то фізична, але втома виснажує. Також я не бачу свою дитину так часто, як хотів би. А вона росте. І росте без мене…”.
Після закінчення війни Євген хоче повернутися до театру та поринути у творчу атмосферу.
Під час відпустки я відвідував своїх колег, які зараз у Сумах, та з ними я відпочив душею. Розумію, що театр – це моє місце
Читайте також: Військовослужбовиця та журналістка Марина Молошна: “Я бачу Маріуполь тільки українським містом”
