У ніч з 6 на 7 липня 2014 року незаконні збройні формування окупували Попасну, встановивши блок пости та вогневі позиції. З 18 липня розпочалися активні бої за звільнення міста. Протягом п’яти днів тривали щоденні обстріли, свистіли кулі та працювала артилерія. Українські війська двічі штурмували ворога. І вже 22 липня 2014 року бійці зайшли у Попасну та підняли над адміністративними будівлями український прапор.
Журналістка ТРИБУН поспілкувалася з добровольцем батальйону “Донбас”, який безпосередньо брав участь у звільненні міста, про події того часу, спогади, що варто пам’ятати, а також опублікувала архівне відео з військовими, які розповіли про бої у Попасній
Спогади Максима Богуна, добровольця батальйону “Донбас
У 2014 році Максим Богун добровільно вступив у лави батальйону “Донбас” і став учасником боїв за звільнення Попасної. Сміливе та доленосне рішення хлопець ухвалив для себе у 25-річному віці.
"У батальйон я потрапив з Майдану. Записався у наметі добровольцем. Мені передзвонили та сказали, що можна під’їжджати. Спочатку приїхав у в/ч 3033, там на мікроавтобусі нас відправили у Нові Петрівці. Тут формувався батальйон НГУ «Донбас»"
Зовсім скоро бійців відправили звільняти Попасну. Вони розпочали штурмові дії зі сторін Олександрополя та Бахмута. На жаль, перша спроба була невдалою, тому через кілька днів добровольці вирішили повторити знову наступальні заходи з двох сторін, вже маючи розуміння про позиції ворога.
Максим брав участь у другому штурмі. Його прикомандирували до першої штурмової роти.
"21-22 липня розпочали штурм з Олександрополя та з траси на Бахмут. Було важко і місцями незрозуміло, тому що стріляли з усіх сторін. Рятувало, що мав більш-менш досвідчених побратимів поряд, з яких брав приклад, як і куди пересуватися, стріляти".
Це був перший бій добровольця. Він досі пам’ятає відчуття і як знаходив шляхи, аби пристосуватися та навчитися воювати.
"З цивільного життя одразу в бій. Ти спочатку взагалі нічого не розумієш. Стріляють в тебе, свистять кулі, щось розривається. Шукаєш очима лідера, за яким можна піти. Знаходиш і починаєш рухатися вперед, прислуховуватися до його команд, зокрема, в якому напрямку стріляти. Потім стикаєшся з мертвими солдатами ворога. Потроху штурмовими групами просуваємося далі. Доходимо до центру міста. Закріплюємося".
Згадуючи події того часу, військовий говорить, що було моторошно бачити спустошену Попасну після вибиття з неї ворога. Магазини та будинки були розмародерені окупантами, все цінне винесли.
"Побачили місцевих. Надавали їм медичну допомогу, ділилися з ними сухпайками. Якось так все було…", - ділиться чоловік.
Є певні ситуації з передової, які закарбовуються у пам’яті на дуже тривалий період. Максим Богун розповідає, що у нього така є, і пов’язана з 22 липня – днем, коли звільнили Попасну та залишилися на першу ночівлю.
"Ми вже були у центрі Попасної. Після виснажливих боїв лягли спати і не почули, як штурмові підрозділи нашого батальйону, які були поряд, трохи «відкотилися» назад до школи №1. Вони це зробили, бо очікували контратаку ворога зі сторони Первомайська. Тобто зайняли більш вигідні рубежі. А ми цей час проспали. Прокинулися ввечері, нікого немає. Зв’язавшись з нашими, дізналися, що відійшли. Ми зайняли оборону, оглядовий майданчик, розставили вогневі засоби. Це була якраз центральна дорога на Первомайськ. Так чергували до ранку, а потім продовжили закріплюватися у Попасній".
Попасняни підтримували бійців батальйону «Донбас» та були вдячні за звільнення від російської окупації. Максим говорить, що встигли навіть потоваришуватися з хлопчиком, який їм допомагав.
"Коли ми вже закріпилися та їздили виконувати задачі під Первомайськ, прикривати артилерію, здійснювати розвідувально-диверсійні заходи, то познайомилися з місцевим підлітком. Він був сиротою, його батьків вбило під час боїв. Хлопець часто до нас приходив, ми ділилися з ним їжею, а він розповідав, де знаходилися окупанти, як до них дійти.
Одного разу ми взяли його з собою на «вихід». Нам треба було непомітно пройти до Первомайська і там здійснити певні розвідувальні заходи по передньому краю. І так сталося, що хлопець заблукав. Він вів групу, а потім розгубився.
Справа вже йшла до світанку. У мене був навігатор і завдяки йому ми вийшли назад до місця, де чекав наш транспорт. На жаль, на цьому пригоди не закінчилися.
По дорозі, як поверталися, наша машина затихла. І десь майже годину ми не могли «завестися». Поки водій намагався полагодити, ми розосередилися по місцевості та тримали кругову оборону. Все вийшло. Ми повернулися з місця задачі".
За словами Максима, контакт з підлітком загубився через термінове «зняття» батальйону на Іловайськ. Але знає точно, що хлопець залишався жити у Попасній.
Максим Богун вважає, що настане час і вони, зокрема, повернуться у Попасну.
«Встановимо пам’ятники нашим загиблим побратимам, відродимо місто», - так планує військовий. – Хочеться, щоб люди розуміли, що незалежність і свобода не даються просто так. Кожен метр землі политий кров’ю наших бійців. Під час звільнення Попасної у нас загинули хлопці. Також понесла втрати і підтримуюча нас механізована бригада. Маємо пам’ятати ціну та шанувати захисників»
У боях за Попасну у 2014 році загинули: Сергій Бохонько "Боха", Костянтин Блозва "Кочерга", Ігор Черняк "Чорний". Ще двоє бійців зникли безвісти.
Відео з бійцями батальйону “Донбас”: спогади про бої у Попасній
У звільненні Попасної брали участь і інші українська війська. Наприклад, відсіч ворогу давали і військовослужбовці 26-ї артилерійської бригади: старший лейтенант Костянтин Чурсін, старший сержант Володимир Мельник, старший солдат Віктор Бойко, старший сержант Едуард Шмідт.
У період повномасштабного вторгнення Попасна знову опинилися під вогнем. Тривали важкі та виснажливі бої. На жаль, з 8 травня 2022 року і донині місто окуповане російськими військами.
