Владислав Єламков довгий час мав бажання стати військовослужбовцем. У 2020 році, через кілька років після закінчення коледжу у рідному місті Рубіжному, він підписав контракт та долучився до армії. Основний напрямок, у якому працює чоловік – протитанкова оборона. З початком повномасштабного російського вторгнення рубіжанин захищав населені пункти Луганщини та Донеччини, брав участь у контрнаступі на Харківщині.
Виданню ТРИБУН Владислав розповів про роботу в протитанковій обороні, ситуацію на Куп’янському напрямку та свою мрію.
У Рубіжному Єламков закінчив коледж зі спеціальністю “Механік нафтогазопереробного обладнання”. Після чого йому запропонували роботу на картонно-тарному комбінаті, де він пропрацював рік. А невдовзі – й на заводі “Зоря”.
“Працював за спеціальністю, але через певний час відбувалося скорочення кадрів, тож довелося шукати нову зайнятість. Роботу знайшов у муніципальному сервісі на 7 мікрорайоні Рубіжного. Але у 2020 році кинув все, підписав контракт і почав служити”, – говорить чоловік.
Службу Владислав проходив на Харківщині у населеному пункті Башкирівка.
“Мій батько, Олександр Васильович, колись пройшов Афган, тому я хотів стати військовим. Не мріяв про якесь звання, а просто хотів бути дотичним до цієї справи. Думав, що після проходження певного строку служби, піду вчитися на офіцера. Я розумів, що військова справа – це моє”, – стверджує рубіжанин.
В армії чоловік почав вчитися протитанковій обороні. Бо, каже, мав хист до технологій. А вже з початком російського вторгнення у 2022 році Владислав продовжив удосконалювати свої навички у складі 92 ОШБр.
“Восени 2022 року 55 днів я проходив навчання на Львівщині у селі Старичі. Повернувся вже спеціалістом з дипломом. Мав певні знання для того, щоб вже самостійно виконувати поставлені бойові задачі. У мої завдання входить: своєчасно, в разі руху ворожої техніки, виїхати на позицію зі всім необхідним та за наказом командира – розпочати роботу. Я працюю проти танків, зазвичай, але це може бути і літаюча техніка. Апарат, з яким мені довелося працювати, дозволяв збивати навіть вертольоти”, – розповідає військовослужбовець.
Владислав зазначає, що складнощі, які виникають у роботі протитанкіста, полягають лиш у фізичній втомі.
“Великих проблем немає, але винятки, звісно, маємо. Наприклад, на далеку дистанцію тяжко переносити прилади. Одного разу, на Харківщині, ми пройшли 18 кілометрів зі спорядженням. Це було дуже важко”.
Опанувати роботу у протитанковій обороні не складно, каже військовослужбовець.
“Багато залежить від людини, яка буде вас вчити, але і від самого бійця також. Є, звісно, ті, кому байдуже на це навчання і в результаті вони обирають інший напрямок. Але я уважно вчився, адже був зацікавлений у роботі, тому що мені подобалися комп’ютери, управління дронами та все, що пов’язане з технологіями. Головне – бажання”.
За період повномасштабного російського вторгнення рубіжанин брав участь і в контрнаступі на Харківщині.
“Два контрнаступи у нас були вдалі, а під час третього, який був у 20-х числах вересня, нас обстріляли. Я це не забуду ніколи, бо 23 вересня у мене День народження. Так я його ще не святкував…25 числа ми звільнили Куп’янськ. Це одне з найскладніших завдань, яке було поставлено переді мною. Доводилося й відступати через багаточисельні обстріли, але впорались”, – додає чоловік.
За словами Владислава, зараз вже складніше працювати, ніж на початку повномасштабної війни, а саме – морально.
“Відсутність ротації, інакше відношення до бійців – все це стає відбитком на моральному та фізичному станах. Також, у Бахмуті я отримував поранення, після чого довелось змінити фокус роботи. Це теж вдарило по моїй моралі. Довелося перевестися в інший батальйон – протиповітряної оборони. А зараз я працюю у 43 бригаді, яка була створена у 2023 році”, – зізнається Єламков.
Військовослужбовець висловлює свою думку на рахунок ефективності мобілізованих до армії людей.
“Я вважаю, що є два варіанти. Якщо поглибитись у політичний контекст – людина може бути корисніша і не на фронті, якщо вона допомагає армії зі свого боку. Адже зараз, у більшості, бійців підтримують саме цивільні. Все необхідне я отримую саме від них. Хочу окремо висловити вдячність й Львівській компанії “Sombra”, яка завжди надає все необхідне в межах своїх сил: медицину, автомобіль, дрони. Також вони допомагають НГУ, прикордонникам та іншим силам нашої армії”.
На Куп’янському напрямку ситуація стає складнішою, зазначає Владислав Єламков.
“Так, ми багато вчимось, опановуємо для себе нове. Але, звісно і росіяни стали сильнішими, на це не можна зневажати. У них багато FPV-дронів. Зараз вони вже не воюють як раніше, а просто запускають дрони – машини, які тебе вбивають. Це війна технологій. Нам потрібні засоби радіоелектронної боротьби та розвідки (РЕБ/РЕР), щоб запобігти удару дрона. Я не кажу вже про щось масштабне, це потрібно хоча б для того, щоб хлопці з піхоти могли дійти до своєї позиції. Але РЕБи коштують дуже дорого. Волонтерам потрібно багато часу, щоб придбати такий. ”, – говорить чоловік.
За період повномасштабної війни Владислав має немало контузій, осколкових та поранень інших видів.
Важко звісно, морально особливо. Потрібен відпочинок, хоча б короткочасний. Тому після закінчення війни я обов’язково втілю це бажання в реальність. Хочу просто від всього відволіктись
Читайте також: Командир взводу аеророзвідників Олександр “Рубіжанин”: “Наша армія продовжує працювати на ентузіазмі та патріотизмі”
