У рідному місті Рубіжному Олександр займався фотографією, але водночас його тягнуло й до іншої справи – військовослужбовця. Отримавши диплом про закінчення інституту, чоловік підписав контракт та пішов служити до армії. З початком російського вторгнення у 2022 році він доєднався до ЗСУ та й досі продовжує захищати рідну країну в складі 53-ї бригади. Брав участь в обороні Бахмуту та Авдіївки.
В інтерв’ю виданню ТРИБУН Олександр розповів про бажання служити та роботу аеророзвідника.
– Чим ви жили до початку вторгнення у 2022 році?
– Фотографія та відеозйомка були моїм хобі. Років з 12 я почав цим займатися. Також я знімав весілля, різні інші заходи, робив випускні альбоми. Але не розглядав фотографію, як щось, на чому можна будувати кар’єру.
– На погляд фотографа, що вам подобалося у вашому рідному місті?
– У Рубіжному мені подобалася урбаністика – більше промислові зони. Я жив на 9-му мікрорайоні, де поряд був ліс. Тягнуло й до природи.
– Коли ви прийняли рішення пов’язати своє життя з військовою справою?
– Мене тягнуло до цього ще з дитинства. Після закінчення Рубіжанського інституту хімічних технологій Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля я забрав диплом, пішов у військовий комісаріат та поїхав служити. День видачі диплому спеціаліста у мене співпадає з днем підписання контракту – 30 червня 2017 року.
– Яку ви мали мету, коли йшли служити?
– Завжди було цікаво побачити цю систему зсередини. А також хотів відчути, що означає фраза “Хто в армії не служив, той в цирку не сміється” від першої особи.
Мав бажання захищати Україну ще після початку війни на сході у 2014 році, але батьки поставили ультиматум – я повинен був хоча б довчитися в інституті.
– Чи допомогли навички, які ви отримали в армії, вже на війні?
– Так. І, хочу зазначити, що багато вирішує інтелект в армії. Люди з високим інтелектом цінуються, бо вони можуть розмірковувати про подальші дії та логічні способи вирішення проблем. Також вони підтримують багато тем для розмов, через що піднімається бойовий дух всієї групи. Але й дуже допомагають ті, хто приносить будь-яку користь. Вміє чи то копати, зварювати чи працювати з деревом. В армії ти повинен бути корисним.
Якщо ти приносиш користь – ти файний козак
Мені завжди була цікава професійна деформація. Військового, який йде вулицею навіть без обмундирування, в цивільному одязі, я можу впізнати одразу.
– Ви зазначили, що у військовослужбовця високо цінується інтелект. А як щодо тих людей, у кого інші пріоритети, наприклад, ті бійці, які можуть без страху, але й без планування дій, йти напролом, знищуючи ворога? Можливо, такі люди ефективніші при штурмах ворожих дислокацій?
– Я вважаю, що йти бездумно – погана практика. В армії я вперше почув термін “Flexibility”, тобто гнучкий. Хто пристосувався – той вижив. Потрібно продумувати будь-які, навіть нестандартні, ситуації. Дуже цінується, коли людина може створити план дій та вирішити проблему.
Війна – це поле для безкінечних ідей та ходів
– А як цю “гнучкість” ви використовуєте на власному прикладі?
– У мене дуже цікава служба, але задля безпеки, багато чого я не можу розповісти. Почав я працювати у силах спеціальних операцій у 2017 і робив це до 2020 року. Тоді звільнився та почав шукати себе. Працював на фірмі, яка виробляє спорядження для військових, також недовго – в ДСНС, а потім повернувся до армії та долучився до 53-ої бригади. Пройшов шлях зв’язківця, стрілка, страшого стрілка, радіотелефоніста, водія-електрика і зараз я – командир відділення взводу управління командира дивізіону. Все, що стосується терміну “Flexibility”. Треба завжди вчитись чомусь новому та не боятися цього.
– Ви аеророзвідник. Чому саме цей напрямок?
– Розвідка відіграє велику роль на полі бою. У 2022 році я долучився до цього напрямку. Тоді хлопці потроху опановували прилади для розвідки. Дрони – це нова гілка у розвитку війни. Бо їх використання у сучасному світі та війні вже буде постійним. Цей момент увійде в історію.
Мені також цікаво, як будуть навчати аеророзвідці студентів у військових університетах, бо зараз це виходить трохи сумбурно, адже для нас це щось нове. Нас ще називають “літуни”. На мій погляд, – це звучить гордо!
– Як ви вчилися управляти дронами? Чи легко це?
– Нам з побратимами дали дрон та пульт управління, показали як він працює. Кілька днів ми “політали” в тилу, але звісно, це не зрівняється з тим, як це відбувається вже у роботі. Не скажу, що дуже важко, але треба бути уважним та відповідальним.
Роби, що маєш робити, – і буде, що буде
По максимуму ти маєш робити все, що в твоїх силах. Фортуна любить сміливих.
– За який час можна опанувати дрон?
– За один день. Ми зараз говоримо про розвідувальний дрон, а не про ударний. З другими – трохи складніше. У цьому випадку треба більший досвід, звісно. Взагалі має бути розподіл обов’язків у будь-якому напрямку роботи на війні. Потрібна ціла команда. У нас це: люди, які збирають дрони; ті, хто вже ними управляє; ті, хто збирає обладнання – технарі, інженери. Кому що до душі, той тим і займається.
Аеророзвідка працює в парі з артилерією. Ми дивимось, спостерігаємо за влучаннями, виходами, застерігаємо наших. Артилерія не має бути сліпа.
– Хтось каже, що роботу з дронами можна порівняти з комп’ютерною грою. Чи так це?
– З одного боку – так. Багато хлопців, які зі мною служать, – затяті геймери. У кожного є ноутбук, вони грають, але вже гру без збереження.
– А чи вистачає людей в аеророзвідці наразі?
– З кадрами у нас великих проблем немає. Звісно, хотілося б ще людей, щоб розширятися, аби в екіпажів було більше часу на відпочинок. Але справляємось.
– Чи можете розповісти, як відбувається сам процес розвідки?
– Ми отримуємо напрямок, на якому працюємо, наприклад село Тоненьке – з нього ми працювали на населений пункт Піски та його околиці. Але все починається з підготовки, з логістики. Армія без тилу не працює. Треба підготувати все необхідне заздалегідь: обладнання, вода, їжа, медицина, зброя, тощо. До того, як їхати, потрібно також провести рекогностування – розвідку для здобуття відомостей про противника. Треба обрати місце, в якому ми будемо працювати. Бажано якийсь бліндаж, окоп або підвальне приміщення. Бо ніхто не застрахований від прильотів. Раніше з дронами працювали із землі, але наразі ми працюємо з укриття, лише виносимо антени та маскуємо їх під місцевість.
З ворогом ми можемо працювати й за 5 кілометрів, але чим далі, тим слабший сигнал. Противник теж застосовує аеророзвідку та засоби радіоелектронної боротьби. Важливо не демаскувати себе.
– А які дрони найефективніші для розвідки?
– Ми відкриваємо збори на потреби у дронах. Дякую окремо волонтерам, які нам допомагають. Багато підтримують і рубіжан. Бригадні та волонтерські дрони використовуємо 50/50. Якщо втратимо один – командування, і ми звісно, не будемо цьому раді. Гарно себе показують дрони фірми Mavic – Mavic 3, Mavic Pro, нічний дрон, тощо. Також працюємо з дронами виробництва Аutel.
– Якою має бути психологічна підготовка аеророзвідника?
– Все залежить від людини та її мотивації. Звісно, події війни давлять на психіку кожному. Але звикаєш. У колективі головне – розмовляти. Якщо виникають якісь питання, ми їх обговорюємо та підтримуємо один одного.
Одна з ситуацій, яка мені запам’яталася та засмутила, – коли у селі Тоненьке ми побачили купу тварин, яких покинули господарі: кішки, собаки, кури, гуси… Вважаю, що ту ж собачку можна було б вивезти на безпечну територію. Прикро.
– У що ви вірите?
– У свою дружину, бо вона – моя підтримка. Для військового це дуже важливо. Адже багато розлучень під час війни, та й жити з військовим дуже непросто. Мене мотивує сім’я та народ, який і досі нам допомагає. Приємно, коли за виконану роботу ми чуємо слова вдячності.
Читайте також: Сергій “Тарзан” з Рубіжного, 3 ОШБр: “Війна – це страшно, але не всі це розуміють”
