Анастасія Гребенюк за освітою юристка, але ось вже кілька років через повномасштабне вторгнення росіян в Україну працює менеджеркою бару в Нідерландах.
Про роботу та відпочинок, популярність велосипедного спорту, освіту, різноманіття культур у Нідерландах Анастасія розповіла виданню ТРИБУН
“Я родом з Рубіжного Луганської області, там минуло моє юнацтво. Згодом переїхала в Сєвєродонецьк, де закінчила юридичний факультет Східноукраїнського національного університету ім. Володимира Даля. Потім працювала півтора роки у комунальному підприємстві на посаді юриста в юридичному відділі”, — пригадує Анастасія.
Коли почалася повномасштабна війна, вона із мамою, братом та собакою кілька тижнів провела в підвалі місцевої школи у Сєвєродонецьку, а бабуся Анастасії мешкала за кілька кілометрів - у Забіркіно, поруч з Рубіжним.
“Підвал нагадував бомбосховище, але йому було далеко до бомбосховища. Університет, де я навчалася, допоміг з евакуацією. Тоді вже не ходив потяг з Лисичанська, ми їхали автобусом”.
Тоді бабуся дівчини не хотіла евакуюватися, але зрештою виїхала і нині перебуває в безпеці.
“Спершу ми приїхали до Слов'янська, бо у нас там були родичі. Мама залишилася там у них. Університет нас вивозив автобусами, а наступного дня був організований потяг до Львова. Відповідно до цього, я поїхала потягом. Це зайняло десь добу-дві, щоб доїхати до Львова. Там я перебувала декілька днів. Моя подруга з Нідерландів била тривогу і дуже наполягала на тому, аби я приїхала до неї. Так я й опинилася в цій країні”.
Анастасія говорить, що перші декілька місяців вона взагалі не розуміла, де вона і що з нею відбувається.
“Все було таке дуже велике, і люди були дуже гучні, було холодно, але мирно. Пройшло вже досить багато часу, було важко адаптуватися. До погоди звикаєш, до менталітету теж звикла”, — розповідає дівчина.
Вона також зазначає, нідерландці дуже відрізняються від українців менталітетом.
“Якщо вони сміються, то вони дуже гучно сміються. У них такого немає, що ой-ой-ой, люди поруч сидять. У них не заведено не заважати оточуючим, вони, зазвичай, яскраво показують емоції. Якщо ж вони про щось між собою розмовляють, це завжди гучно. Вони активні, коли розмовляють, дуже люблять тактильний контакт. Коли проходять повз тебе, то обов'язково доторкнуться якось, обіймуть при зустрічі. Тому перші декілька місяців я не розуміла, що відбувається і чому мене торкаються. А потім зрозуміла, що в них так робиться”, — пояснює Анастасія.
Вона розповідає, що на початку їй було дуже складно підлаштовуватися під нових людей.
“Мовний бар'єр також був. Я хоч і знала англійську, але перші місяці було важко розмовляти, треба було змушувати свій мозок переналаштуватися з української на іноземну. Зараз я уже пристосувалася, якщо можна так сказати, мені здається, що нині проблеми у спілкуванні немає. В побуті розмовляю англійською та голландською”.
Анастасія зазначає, що нідерландська для неї виявилася дуже складною мовою.
“Я все ще її вчу. Ми лише взимку почали курси. Муніципалітет міста, де я зараз перебуваю, виділив кошти на початок курсів, і ми в грудні тільки будемо завершувати А1. Робота допомагає також, але мова дуже складна”.
Як і більшість біженців, дівчина працює не за тією спеціальністю, яку здобула в Україні.
“Я працюю менеджером бару. Відкриваю кафе, рахую касу, відповідаю за персонал. Хочеться вірити, що це - перепочинок перед чимось новим, перед великим стартом”.
Роботу вона знайшла одразу.
“Просто ходила від місця до місця з резюме в руках. Це було перше місце, куди я зайшла, спитала про роботу. Мене запитали, чи маю я резюме. Я віддала своє резюме. Менеджер сказав, що передзвонить, і через дві години дійсно перетелефонував і запросив виходити на роботу”.
Кафе, де працює Анастасія, знаходиться в центрі міста. Вона зазначає, що це типовий місцевий заклад.
“Я намагаюся розмовляти нідерландською, але в питанні, яке я хочу розуміти повністю, я переходжу на англійську”.
І хоч Анастасії, як вона вважає, пощастило, за її словами, українцям дуже важко знайти роботу.
“На жаль, більшість українців, які тут є, вони погано розмовляють англійською. Це також дуже велика проблема. А ще я помітила, що порівняно із 2022 роком на вулицях значно поменшало українців. Думаю, людям просто важко було адаптуватися, хтось повернувся, хтось поїхав в іншу країну. Я хоча б одна, а в кого діти, то це важко поєднувати. Я зараз проходжу курси у “Куполі”, а “Купол” - це притулок для українців. Я багато спілкуюся з українцями і бачу, що дуже добре вони там гуртуються і залишають дітей на когось, чи на місцевих, які працюють у “Куполі”, тож можуть поєднувати життя і роботу”.
Щодо житла дівчина підкреслює, що воно дороге та знайти його складно.
“Я винаймаю кімнату. Є таке поняття, як “student housing”. Коли приватні будинки розділяють на декілька кімнат і здають покімнатно. Я була lucky person, тому що мені дісталася велика кімната із власною кухнею. Я ділю дім лише з трьома дівчатами. Дуже гарними нідерландками. Тож мені дуже пощастило”.
Анастасія розповідає, що хоч і звучить це як гуртожиток, але виглядає абсолютно інакше.
“Це як звичайний приватний будинок, як я маю у себе вдома, і просто розділено на кімнати. У кожного по спальні, у мене з кухнею”.
Як і багато українців в Нідерландах, Анастасія зіштовхнулася з місцевими побутовими проблемами.
“Пліснява у мене була трішки. Я її вивела оцтом і більше вона не з'являлася. Але так, тут дуже вологий клімат і дощі, дощі, дощі”.
А також, як і земляки, вона сумує за українськими стравами.
“Я робила голубці тижні два тому. Перший раз, коли я готувала щось українське, тому що насправді дуже важко знайти продукти. Навіть ці голубці були не такі, як у моєї бабусі чи мами. Томатна паста не така, як в нас, вона більш ріденька, більш солодка. Усі продукти можна знайти в супермаркеті - індійські, японські, китайські, а от саме українського немає. З чим більш-менш схожі, то це треба йти в польські супермаркети. Все одно смак буде відрізнятися від того, до якого ми звикли в Україні”.
А от що дійсно стало відкриттям для Анастасії — це випічка.
“Я їм тут хліб, тому що тут на сніданок хліб, на обід хліб, на вечерю хліб, кожен день хліб з маслом, з сиром. Голландці його обожнюють, при цьому вони дуже спортивні! Я цьому дуже дивуюся насправді, бо основний раціон у них, це хліб, сендвіч з усім завгодно і пиво, а потім вони біжать марафон і на велосипедах катаються. У нас тут проводять марафони і після марафону всі йдуть пити пиво. Я кожного разу дивуюся”.
Також стало справжнім відкриттям те, що головне джерело інформації для людей в Нідерландах - друкована преса.
“Кожного дня нова газета. Покоління за 40 буде читати газети. У мене є знайома дівчинка, яка розносить газети. Якщо вчасно не приніс газету, там вже скандал. Читають газети. Там висвітлюють усі новини. Я теж читаю, бо мені ж цікаво. На початку, коли я приїхала в перший рік, там було сторінок чотири про війну в Україні, де засуджувалася Росія дуже строго. Зараз, на жаль, лише такі дуже жорстокі події висвітлюють. Зараз менше уваги, і це дуже засмучує, але все ще не забувають, хоч і більше про Ізраїль і Палестину пишуть”.
Життя в місті Бреда у провінції Північний Брабант подумки часто відправляє дівчину в Сєвєвродонецьк.
“У Нідерландах дуже мало хмарочосів. Вони більше будують п'ятиповерхові чи приватні будинки. Тож тут, в Бреді, у мене таке відчуття, що навіть якщо за кількістю населення це як Сєвєродонецьк, а виглядає, як сільська місцина, бо маленькі будівлі в готичному стилі. І де-не-де трапляються п'ятиповерхівки”.
Анастасія розповідає, що попри складнощі асиміляції, вона намагається заводити друзів.
“Взагалі з нідерландцями дуже важко побудувати дружні відносини. Це проблема не тільки в українців, а і у всіх людей, які сюди приїжджають. Вони будують зв'язки на роботі чи за часів школи. Вони завжди планують. Немає такого “Зустріньмося за кавою”. “Давай”. “Ти вільна через три тижні з 12:00 до 14:00, бо у мене ще плани?”. Оце так тут виглядає. Є винятки, звичайно. Наприклад, я здружилася з однією зі своїх сусідок. Дуже гарно спілкуємося, але все одно. Також мова відіграє значення. Якщо ти знаходишся в компанії, де ти єдина людина, яка не розмовляє нідерландською, вони будуть про це забувати й переходити на нідерландську з англійської, розмовляючи один до одного. Потім ти їм нагадуєш, що я це не зрозуміла, будь ласка, перекладіть і вони такі: ага, повертаємося назад”.
За спостереженнями дівчини, молодь в Нідерландах добре розмовляє англійською, однак трапляються люди, що зовсім її не знають. Разом із тим, більшість дуже привітні, емпатичні щодо українців.
Всі ці переваги й недоліки не дають дівчині визначитися із планами на майбутнє.
“Насправді я не знаю, чи залишитися в Голландії, чи ні. Я все ще десь посередині. Наче і тут непогано, а в Україні - вдома. Однак, вдома вже ніколи не буде, як було. Дуже дивні відчуття. Зараз я просто намагаюся жити та не будувати таких прямо далеких планів. Тому що важко визначитися і зрозуміти, яким шляхом йти. Можливо піду навчатися. Життя покаже”.
