1 вересня 1939 року – дата, яка назавжди закарбувалася в анналах світової історії як відправна точка наймасштабнішого та найкривавішого збройного конфлікту, який будь-коли знало людство – Другої світової війни. Саме цього фатального дня війська нацистської Німеччини перетнули кордони Польщі, розв'язавши шестирічну війну, яка мала забрати життя десятків мільйонів людей по всьому світу.
Але чи був цей трагічний розвиток подій неминучим? Які чинники та події передували цьому доленосному дню та підштовхнули світ до нової глобальної катастрофи? Ці питання змушують нас заглибитися в передвоєнну історію та проаналізувати складний клубок геополітичних протиріч, ідеологічних конфліктів та дипломатичних прорахунків, які зрештою призвели до однієї з найбільших трагедій в історії людства.
Шукаючи відповіді на ці непрості питання, ми маємо розглянути широкий контекст міжнародних відносин напередодні війни, політику умиротворення агресора, яку провадили західні демократії, та роль тоталітарних режимів у розпалюванні глобального конфлікту. Лише осмисливши цей складний комплекс причин та передумов, ми зможемо винести важливі уроки з трагедії Другої світової війни та унеможливити її повторення в майбутньому.
Передумови Другої світової війни
Друга світова війна не почалася раптово – її наближенню сприяла ціла низка подій та конфліктів, які відбувалися у 1930-х роках.
У 1935 році фашистська Італія розпочала вторгнення в Ефіопію, яке завершилося окупацією країни. У 1936 році спалахнула громадянська війна в Іспанії, в якій на боці республіканців воювали добровольці з СРСР та інших країн, а на боці франкістів – війська нацистської Німеччини та фашистської Італії.
У 1938-1939 роках відбулися збройні конфлікти між СРСР та Японією на озері Хасан та річці Халхин-Гол. Ці зіткнення стали прелюдією до масштабної війни на Тихому океані, яка розгорнулася в 1941 році.
У березні 1938 року Німеччина здійснила аншлюс Австрії, приєднавши її до Третього Рейху. А у вересні того ж року відбувся розділ Чехословаччини за підсумками Мюнхенської угоди між Німеччиною, Італією, Великобританією та Францією. Підписання угоди відбулося в рамках так званої «політики замирення агресора», згідно якою головні країни Європи вважали за краще віддати в «жертву» чужі території у сподіванні, що агресор на цьому і зупиниться.
Примітно, що Польща також взяла участь у розділі Чехословаччини, анексувавши Тешинську область. «Вигододобувачами» також стали Німеччина, що анексувала Судети та Угорщина, до якої відійшли частина Словаччини та Підкарпатської Русі.
Пакт Молотова-Ріббентропа
Переломним моментом стало підписання 23 серпня 1939 року пакту Молотова-Ріббентропа – договору про ненапад між двома найсильнішими військовими потугами того часу, Німеччиною та СРСР.
На перший погляд, пакт виглядав як звичайний договір про ненапад між двома державами. Однак, насправді, він містив таємні протоколи, які фактично ділили Східну Європу на сфери впливу між нацистською Німеччиною та сталінським СРСР. Згідно з цими протоколами, Гітлер отримував карт-бланш на захоплення західної частини Польщі, а Сталін –прибалтійських країн та східних територій Польщі.
Для Гітлера цей пакт став справжнім подарунком долі. Він не лише убезпечував його від удару зі сходу під час запланованого вторгнення в Польщу, але й гарантував нейтралітет СРСР у майбутній війні з західними державами. Таким чином, пакт Молотова-Ріббентропа фактично розв'язав руки німецькому диктатору для розв'язання Другої світової війни.
Для Сталіна ж пакт став можливістю реалізувати свої експансіоністські плани та розширити сферу впливу СРСР в Європі. Радянський диктатор цинічно використав угоду з Гітлером для захоплення територій, які він вважав «історично російськими», зокрема Західної України та Західної Білорусі.
Підписання пакту Молотова-Ріббентропа стало справжнім шоком для світової спільноти. Адже ще зовсім недавно СРСР позиціонував себе як головний бастіон антифашизму та активно закликав до створення системи колективної безпеки в Європі. Тепер же Сталін фактично вступив у змову з Гітлером, розчистивши йому шлях до світової війни.
Пакт Молотова-Ріббентропа став переломним моментом в історії Другої світової війни. Він не лише дозволив Гітлеру розпочати свою експансію в Європі, але й поклав початок кривавому поділу Польщі між двома тоталітарними режимами. Цей ганебний акт назавжди залишиться темною плямою в історії XX століття та прикладом цинічної "realpolitik", яка нехтує міжнародним правом та людськими цінностями заради геополітичних інтересів.
Гляйвіцька провокація і польське питання
Формальним приводом для нападу на Польщу стала так звана «Гляйвіцька провокація». 31 серпня 1939 року співробітники СС, переодягнені в польську форму, інсценували напад на німецьку радіостанцію в місті Гляйвіц (нині – Гливиці, Польща). Цей інцидент був використаний нацистською пропагандою для виправдання агресії проти Польщі.
Польща опинилася в дуже вразливому становищі – її територія була оточена німецькими військами з трьох сторін. Попри героїчний опір польської армії, вона не могла протистояти переважаючим силам Вермахту.
Польська кампанія та розділ Польщі
1 вересня 1939 року німецькі війська перетнули кордон Польщі, розпочавши масштабний наступ. З півночі та заходу діяла група армій «Північ» під командуванням генерала фон Бока, з півдня – група армій «Південь» під командуванням генерала фон Рундштедта.
Польська армія чинила запеклий опір, але сили були нерівні. До середини вересня німецькі війська вийшли на підступи до Варшави та оточили значну частину польських військ. Героїчна оборона польської столиці тривала до 28 вересня, коли місто капітулювало.
17 вересня 1939 року в конфлікт втрутився СРСР. Червона армія перетнула східний кордон Польщі і почала окупацію західноукраїнських та західнобілоруських земель. Радянське керівництво виправдовувало свої дії необхідністю захистити населення західних частин Білорусії та України.
28 вересня 1939 року Німеччина та СРСР підписали Договір про дружбу і кордон, яким закріпили розділ польських земель. Згідно з цим договором, Західна Україна та Західна Білорусь увійшли до складу СРСР, а інші польські території були анексовані Німеччиною. Частину земель також отримали Словаччина та Литва, які виступали союзниками Німеччини.
Таким чином, Польща була розділена між Німеччиною та СРСР і фактично припинила своє існування як незалежна держава. Польський уряд і залишки армії були змушені евакуюватися за кордон, де продовжили боротьбу проти окупантів.
Міфи про Другу світову війну
Історія Другої світової війни, особливо в контексті України, довгий час була оповита низкою міфів, які активно підтримувалися спочатку радянською, а згодом і російською історіографією та пропагандою. Розвінчаємо три найпоширеніші з них.
Міф перший. Для України Друга світова війна розпочалася 22 червня 1941 року
Ця хибна думка, на жаль, досі побутує серед певної частини населення, яка недостатньо обізнана з історичними фактами. Насправді, для багатьох українців війна почалася значно раніше – 1 вересня 1939 року, коли нацистська Німеччина вторглася на територію Польщі. Західноукраїнські землі опинилися в самому епіцентрі бойових дій з перших днів конфлікту. Близько 120 тисяч українців, які служили в лавах польської армії, мужньо боронили країну від німецької агресії.
Міф другий: Червона армія здійснювала «визвольний похід» для порятунку братніх народів
Цей міф не витримує жодної критики в світлі історичних документів. Вторгнення СРСР на територію Польщі 17 вересня 1939 року було заздалегідь узгоджене з нацистською Німеччиною в рамках сумнозвісного пакту Молотова-Ріббентропа. Радянське керівництво керувалося зовсім не альтруїстичним бажанням «визволити» українців та білорусів, а цинічним прагненням розширити свою сферу впливу та загарбати нові території. Вступ Червоної армії на територію Польщі став де-факто початком радянської окупації Західної України та Західної Білорусі.
Міф третій. В Україні доречно говорити про «Велику Вітчизняну війну», а не про Другу світову
Концепція «Великої Вітчизняної війни» – це пропагандистський конструкт, створений в СРСР для звуження хронологічних рамок Другої світової та применшення внеску інших держав у розгром нацизму. Реальність така, що для України Друга світова війна тривала з 1 вересня 1939 року до 2 вересня 1945 року. Українці воювали на різних фронтах та в складі різноманітних армій – радянської, польської, канадської, американської тощо. Тому історично коректно та об'єктивно вести мову саме про Другу світову війну в цілому, а не обмежуватися лише її частиною – німецько-радянською війною 1941-1945 років.
Участь українців у Другій світовій війні
Українці брали участь у Другій світовій війні по обидва боки фронту. У лавах Війська Польського воювало від 112 до 120 тисяч етнічних українців. Після поразки Польщі частина з них потрапила в німецький полон, інші продовжили боротьбу в складі польських військових формувань за кордоном.
Значна частина українців воювала в лавах Червоної армії. За різними оцінками, протягом війни було мобілізовано від 4,5 до 7 мільйонів українців. Українці також служили в арміях інших країн антигітлерівської коаліції – США, Канади, Великобританії.
Водночас десятки тисяч українців вступили до лав Української повстанської армії (УПА), яка боролася як проти нацистів, так і проти радянської влади. УПА виникла на базі збройних формувань Організації українських націоналістів (ОУН) і вела партизанську війну до середини 1950-х років.
За різними оцінками, загальні втрати українців за час військового лихоліття становлять від 8 до 10 мільйонів осіб, враховуючи військові та цивільні втрати. Це становить приблизно 20-25% населення нашої держави у той час.
Висновки
Друга світова війна стала найбільшою трагедією в історії людства. Вона забрала десятки мільйонів життів, призвела до колосальних руйнувань та страждань. Україна зазнала особливо важких втрат у цій війні, опинившись в епіцентрі протистояння двох тоталітарних режимів – нацистського та радянського.
Пам'ять про Другу світову війну – це не лише данина загиблим, а й нагадування про те, до чого можуть призвести людська жорстокість, ідеологічна засліпленість та прагнення до світового панування.
