З початком повномасштабної війни в Україні багато небайдужих людей з інших країн почали підтримувати українців надаючи матеріальну та психологічну допомогу. Хейді Хансен з Копенгагену не залишилась осторонь – спочатку жінка допомагала самостійно, надаючи речі першої необхідності, а далі – заснувала організацію “TWAS: Together we are stronger” в рамках якої продовжує підтримувати Україну й дотепер.
В інтерв’ю ТРИБУН Хейді Хансен розповіла про свою мотивацію допомагати Україні та роботу організації TWAS.
– Коли Ви почали займатися волонтерством?
– Після початку повномасштабного російського вторгнення в Україні я побачила пост у Facebook з інформацією про те, що люди їдуть до польського кордону, аби допомогти та забрати українських біженців. Я написала організаторам та сказала, хочу поїхати також, адже маю автомобіль. Зібрала їжу, іграшки, одяг та інші речі, які мала на роботі, бо я працюю у дитячому садку, і поїхала до Щецина разом зі своїм сином та іншими небайдужими людьми. Ми залишили всі речі в центрі для біженців та взяли до Данії сім’ю з України: матір, бабусю та дочку, які приїхали на вокзал до Польщі.
Наступні два рази ми з сином їздили до Львова. Повністю завантажили машину одягом, теплим взуттям, рушниками, а також кормом для тварин та іграшками для дітей, які евакуювались з Донбасу. У місті ми також купили їжу, зубні щітки та солодощі для них.
– Ви – людина з іншої країни. А, як відомо, ті, хто живе далі від місця бойових дій, менше цікавляться подіями війни. Яка Ваша мотивація допомагати Україні?
– Моя мотивація – це український народ і справедливість. Коли я їжджу до України, часто знаходжуся поруч з її жителями, – це дало мені змогу стати частиною їхнього життя. Я захоплююся українцями, їхнім вмінням діяти і боротьбою за виживання. Вони завжди готові допомогти й висловити вдячність. Україна стала для мене чимось більшим, ніж просто країна, якій я допомагаю. Я відчуваю радість щоразу, коли перетинаю кордон. Мені здається, інші люди описали б мене як вперту жінку, адже я ніколи здаюся і завжди буду поруч зі своїми друзями. Я не можу спокійно спостерігати, як Росія захоплює Україну. Я не хочу залишити своїм дітям світ, для спокою якого я нічого не зробила, навіть якщо це лиш малі кроки.
– Ви заснували організацію під назвою “TWAS: Together we are stronger”. За яких умов вона утворилася?
– “TWAS” була заснована після того, як я та ще один чоловік почали їздити до України майже кожного місяця. Нам потрібно було більше водіїв для перевезення гуманітарної допомоги, і тоді інші люди також приєднувалися до нас з метою підтримати країну. Спочатку ми оформлювали документи й збирали допомогу від інших організацій, але з часом це почало створювати труднощі через залежність від їхніх умов, тож ми вирішили заснувати власну організацію. Наша мета – продовжувати підтримувати Україну та доставляти допомогу в ті місця, куди вона надходить рідше. Це було нашим пріоритетом із самого початку.
– Які види допомоги ви надаєте?
– До України ми їздимо з різними цілями. Завжди у нас є медичні засоби першої допомоги та все необхідне для військових. Деякі поїздки присвячені дитячим будинкам і біженцям. Одного разу ми привозили іграшки, одяг, кухонне обладнання в один із будинків у Запоріжжі. Іншого разу привезли подібні речі до Дніпра разом із новорічною ялинкою та подарунками для дітей. Потім вирушили до Херсона та привезли подарунки для 70 дітей із дитячого будинку. Також були поїздки, де ми надавали допомогу лікарням у Дніпрі: ліжка, різне медичне обладнання, операційні лампи, інвалідні візки тощо. Також привозили вогнегасники, спальні мішки, дрони для військових і інколи автомобілі для них.
Приватні особи або компанії збирають речі. Значна частина роботи полягає у зборі цих речей по всій країні та їх складуванні. Також ми збираємо кошти через Facebook і вкладаємо чимало власних грошей у цей проєкт.
– Розкажіть про команду організації. Яка їх мотивація?
– У команді “TWAS” здебільшого данці, але також є українці. Команда невелика, проте нас підтримує багато людей і ми співпрацюємо з іншими групами. Мотивація – це переконання, що Україна бореться не лише за себе, але й за всю Європу, за наше майбутнє і майбутнє наших дітей. У деяких є родина і друзі в Україні, інші просто вважають, що країні надається недостатньо допомоги, тож кожен із нас робить усе можливе, щоб підтримати її.
– Ви допомагаєте й українській армії. У чому зараз найбільша потреба бійців?
– Їм потрібні дрони, їжа, теплий одяг, спідня білизна, чоботи, спальні мішки та спиртові серветки. Ми відправляємо всі ці речі.
– Який найбільший вантаж ви надавали військовим?
– Напевно, поїздка минулого року, коли ми їхали кількома великими автомобілями з причепами, щоб допомогти солдатам у Слов’янську, Дніпрі та Херсоні.
– Щодо транспортування допомоги в Україну. Воно здійснюється вашими автомобілями?
– Так, це наші власні автомобілі. Іноді, передаючи автомобілі для військових, ми повністю завантажуємо їх допомогою. Їдемо своїм автомобілем, а потім повертаємося на ньому ж. Україна нам не допомагає, окрім оформлення документів, що часом є найбільшою проблемою. Правила, створені для запобігання контрабанді, іноді заважають гуманітарній допомозі потрапити туди, де вона потрібна.
– Чи багато людей у Данії зараз підтримують Україну?
– Так, більшість людей підтримує Україну, але збирати кошти стало складніше. Зараз у більшості допомагають одні й ті ж люди під час кожного збору.
– Чи є у Вас життєвий девіз?
– Так – ніколи не відступати.
– Які Ваші плани на найближче майбутнє у волонтерській діяльності?
– Мій план – продовжувати, посилювати організацію, щоб найкраща допомога надходила в Україну, аби відновити життя людей і країну після війни. Слава Україні!
Читайте також: “У 2014 році я відчув, що війна в Україні торкнулася і мене”, – данський волонтер Кеннет Расмуссен
