Аліна Михайленко народилася у місті Попасна, що на Луганщині, але з початком війни у 2014 році була змушена залишити рідний дім. Село Вікторівка, місто Куп’янськ, а згодом – Харків ставали новими домівками для жінки. За цей час вона отримала освіту вихователя, психолога та спеціального психолога (олігофренопедагога). Зараз працює викладачем в приватній харківській школі та здобуває ступінь магістра за спеціальністю “вчитель молодших класів”.
Виданню ТРИБУН Аліна Михайленко розповіла про свою освіту, поточну професійну діяльність та дала поради батькам школярів, як підтримати дітей під час адаптації в новій школі та в період переходу з довготривалого дистанційного навчання на очне.
Попасна – “мала батьківщина”
Аліна Михайленко мріяла вступити у вищий навчальний заклад, що знаходиться у Луганську. Проте її мрія не здійснилася через збройну агресію РФ проти України у 2014 році.
“Попасна – це моя “мала батьківщина”. Я мешкала там до 2015 року, а потім через війну була вимушена переїхати до села Вікторівка, де я провчилася половину 11 класу. Зовсім скоро ми опинилися в Куп’янську, в якому я закінчила школу та вступила до харківського вишу. В Харкові я й залишилася, це місто стало мені домівкою, моєю другою любов’ю”, – розповідає пані Аліна.
В Харківському національному університеті імені Григорія Сковороди вона отримала освіту виховательки, але стверджує, що не збиралася зупинятися на досягнутому:
“Коли я навчалася, моєю мрією все одно залишалося отримати психологічну освіту, адже мені завжди подобалось дізнаватися більше про людей, розуміти їхній спосіб мислення та допомагати їм. Саме тому моя магістратура проходила одразу в двох університетах – ХНУ ім. Г. Сковороди та ЛНУ ім. Т. Шевченка. Тож я отримала освіту, психолога та спеціального психолога”.
Зараз Аліна Михайленко ще навчається на вчителя початкових класів та паралельно працює в приватній харківській школі “Ранок”.
“Моя психологічна освіта була “сходинкою” до вчителя початкових класів, бо знання з психології допомагають мені краще розуміти дітей, одразу бачити їхні особливості та вміти допомагати їм”, – каже психологиня.
Психологічна підтримка дитини при переході в нову школу
З початку повномасштабного вторгнення сім’ям з дітьми, які вимушено залишили свої домівки, доводиться змінювати навчальний заклад своєї дитини та стикатися з труднощами, які трапляються на шляху адаптації до нового колективу.
Психологиня Аліна Михайленко каже, що зазвичай діти в цей період поводяться тихо, ніби “оглядаються” у новому середовищі. Але також можуть бути вияви і нетипової поведінки дитини, наприклад, агресія.
“Тобто у нас можуть бути два види поведінки у цей час – або дитина дуже сором’язлива, тихенька, або та, що протестує. Також у дитини під час звикання можуть бути такі прояви адаптивної тривожності, як розлад сну та харчової поведінки – переїдання або недоїдання. І в цей час батькам одразу треба помітити, що саме спонукає дитину так реагувати та намагатися їй допомогти.
Зараз я помічаю, що батьки під час адаптації дитини абстрагуються від цього, бо через, наприклад, роботу це відходить на другий план. І тому їм важко помітити всі поведінкові особливості дитини, і вона намагається ще якомога більше привернути до себе увагу нетиповими емоційними проявами. Тому працювати потрібно в команді і батькам, і вчителям, аби допомогти дитині успішно пройти цей період”.
Психологиня також зазначає, що перш за все при переході в нову школу батькам дітей ВПО варто казати вчителям про свій статус і попереджати їх, якщо у дитини є негативна реакція на згадку про дім (сльози, пригнічений настрій, істерика). Вчителям в такому випадку треба уникати слів “дім”, “рідне місто” тощо.
“Дітки залишилися без своєї домівки, їм важко прийняти цей факт. Вони не розуміють, чому так сталося, та за що в них забрали дім. Тому батьки в свою чергу мають пояснювати та акцентувати увагу на тому, що в їхніх сімейних цінностях нічого не змінилося, що всі разом і так само залишаються сім’єю”.
Батьки відіграють ключову роль у вихованні дитини. Тож психологиня звертає увагу на те, що саме вони мають першими подати руку допомоги своєму чадові.
“В першу чергу – «ні» сподіванням! Нам варто пам’ятати, що ми, як батьки, в своїх сподіваннях на щось демонструємо своє бачення світу, а у дитини воно зовсім інше. Тому задача батьків – нічого не очікувати від дитини, а тільки підтримувати її та розуміти.
Я спостерігала декілька ситуацій, де батьки, коли дитині було важко, казали щось на кшталт «ти лінуєшся» або «досить показувати всім свої вибрики». В період адаптації цього в жодному разі робити не можна. Якщо ж ми критикуємо, то це має бути адекватно, м’яко та конструктивно”, – стверджує пані Аліна.
Період адаптації, за словами психологині, триває 1-1,5 місяці. Якщо цей період дитина пройшла та продовжує так само пригнічено почуватися, то варто зазирнути глибше, звернувшись до спеціаліста.
До того ж, під час звикання до нового колективу, дитина може стикнутися з булінгом, що часто трапляється через її відмінність від вже сформованого колективу.
“Якщо булінг проявляється, наприклад, в словесних образах дитини, – батьки мають співпрацювати зі спеціалістами психологічного супроводу та з адміністрацією школи. Перш за все подібні ситуації мають помічати вчителі й шкільні психологи та у подальшому організовувати командоутворюючі заходи, які б протидіяли булінгу.
Якщо після всіх дій рівень агресії в колективі залишається на тому самому рівні, то батькам треба замислитися над зміною навчального закладу. Також важливо підтримувати дитину у цей період, пояснювати ситуацію”, – каже педагогиня.
За словами пані Аліни, коли булінг проявляється у фізичному насильстві, то треба невідкладно звертатися до батьків кривдника, а якщо і це не допомагає, – звертатися у відповідні органи, бо за це є адміністративна відповідальність.
Як допомогти дитині в соціалізації при переході з довготривалого онлайн-навчання на очне
Психологиня Аліна Михайленко каже, що перед виходом на очне навчання батьки разом з дитиною мають заповнити усі прогалини в освіті дитини, аби вона не почувалася відчуженою від усього колективу:
“Зазвичай навіть батьки, які особливо не заглиблюються в навчання дитини, можуть помітити, на чому дитина розуміється, а на чому – ні. Тому перед виходом на очне навчання батькам варто надолужити весь пропущений матеріал разом з дитиною або, за можливістю, найняти репетитора. Якщо це не допомагає або протягом літа не встигли опанувати необхідні теми, то треба пояснити новим викладачам, що дитині потрібна допомога у засвоєнні того чи іншого матеріалу”.
Не навантажувати дитину своїми проблемами – один з основних пунктів допомоги у соціалізації після багаторічного дистанційного навчання.
“Залишайте всі свої дорослі проблеми своїми. До того ж батьки часто плутають сімейні ієрархії, починають перекладати відповідальність на дитину. Але не всі з них можуть пройти повз ці проблеми і не відчувати за це провину або не почати шукати шляхи вирішення дорослих проблем. Додатковий стрес, проблеми в сім’ї стають ще більшим тягарем у процесі соціалізації та адаптації школярів до нових умов навчання”, – каже педагогиня.
Варто зазначити ще й те, що чесність між дитиною та батьками займає не останнє місце та допомагає налаштуватися на будь-який результат знайомства з новими однокласниками.
Коли дитина питає, чи буде їй важко, – неправильно казати, що все буде гаразд і що знайомство пройде легко – це і наш самообман також. Тому правильніше сказати: “Я не можу точно знати, як відбуватиметься знайомство, але я вірю, що тобі буде добре в новому колективі, ти впораєшся”. Варто оточити дитину підтримкою та запевнити її, що якщо буде важко – батьки завжди допоможуть та підкажуть.
Читайте також: “Мешканці мого містечка стали один одному родиною”, – Ханна Погромська про український Нью-Йорк
