Луганський степ, де горизонт зливається з небом, усіяний маленькими селами — колись живими осередками традицій і культури. Сьогодні ж вони опинилися на межі зникнення. Війна, окупація та руйнування перетворили квітучі колись місцини на території болю та запустіння. Чи приречені ці села на забуття, чи все ж можливе їхнє відродження після деокупації? Яким має бути шлях відновлення, щоб ці землі знову стали домівкою для тих, хто мріє повернутися?
"Майбутнє луганських сіл — це не просто відбудова стін. Це відродження громад, які зможуть самі визначати свій розвиток", — розмірковує Олена Знаткова, корінна луганчанка, яка двічі пережила вимушене переселення і описала свій шлях у книзі “Історія в почуттях: свідчення переселенки”.
Пані Знаткова, колишня помічниця ректора Луганського національного аграрного університету та екскерівниця відділу Міністерства у справах ветеранів у Харківської області, знає про проблеми регіону не з чуток. У її баченні відродження села має спиратися на нові економічні моделі та сучасні підходи до сільського розвитку.
Дві реальності українського села
"Що може втримати людей у селі? Не лише робота, а й якість життя," – зазначає Олена Знаткова, яка виросла в селі на Донбасі, а зараз спостерігає за розвитком закарпатських сіл.
Контраст між регіонами значний. За її словами, те, що вона бачить на Закарпатті, абсолютно суперечить традиційному образу села. Село Сторожниця фактично зрослося з Ужгородом і більше схоже на затишне європейське містечко: ошатні двоповерхові будинки, акуратні подвір'я, доглянуті дороги та крамниці, які повністю забезпечують потреби мешканців.
"Коли згадую своє дитинство на Донбасі та село, де виросла, де жили мої батьки тридцять-сорок років тому — це небо і земля. Тоді були просто жахливі умови, повна відсутність інфраструктури. Приїзд автобуса вважався справжнім святом, а здебільшого люди долали всі відстані пішки," — ділиться спогадами Знаткова.
Ще кілька десятиліть тому в селах Луганщини життя йшло своїм усталеним шляхом. Люди знали, де працювати, як заробляти, чого очікувати від завтрашнього дня. Потім настали складні часи — підприємства позакривалися, робочих місць поменшало, і багато селян опинилися на роздоріжжі. Молоді почали їхати до міст у пошуках кращої долі, старші залишалися доглядати господарства, але нові покоління вже не поверталися. З роками села старіли, порожніли та втрачали життєву силу.
Випробування змінами: спротив і трансформація
Чи можливе відродження села через локальні підприємства, екоініціативи та молодіжні центри? Олена переконана, що так, але бачить серйозну перешкоду – спротив самих мешканців.
Вона розповідає про голову сільської ради, з якою познайомилася, коли була переселенкою в Харкові (2014-2022). Ця керівниця впроваджувала ініціативи з розвитку інфраструктури – створювала молодіжні центри, організувала роздільний збір та вивіз сміття.
"Я захоплювалась і весь час спостерігала, як можна на селі так впорядкувати життя, так зробити його цікавим, різнобарвним, насиченим," – каже Знаткова.
Проте ці зміни наштовхнулися на опір. "Ця голова сільської ради відчувала на собі шалений тиск, негатив, неприйняття від мешканців села. Це були погрози, доведення до лікарні, протистояння," – згадує Олена. Зрештою, керівниця змушена була залишити посаду.
"Тоді я зневірилася. І тоді мені стало дуже погано на душі... Я вважаю, що наші люди ще не готові і не дозріли до впровадження таких змін," – зазначає Знаткова.
Попри попередній досвід, Олена має конкретне бачення того, яким має бути село майбутнього:
"На кожне село потрібна громадська пральня. А ще — громадська сауна, потрібні громадські душові. Потрібен прокат інструментів, де можна завжди взяти за невелику плату лопату чи плуг, чи то якийсь тракторець."
До необхідної інфраструктури вона додає:
- Багатофункціональні крамниці з широким асортиментом
- Інтернет-покриття
- Відкриті літні майданчики для громадських зібрань
- Музична школа
- Спортивні стадіони
- Налагоджене транспортне сполучення з розкладом руху автобусів
"Коли я жила в Швеції, спостерігала там, що кожне село має свій стадіон, і це було неперевершено. Коли ти бачиш, скільки людей від мала до велика йдуть на той футбол, як вони його полюбляють," – ділиться спостереженням Знаткова.
Сучасна сільська економіка може базуватися на різноманітних формах зайнятості:
- Дистанційна робота – з розвитком інтернет-інфраструктури
- Фермерські кооперативи – об'єднання малих господарств для виробництва нішевої продукції
- Локальні виробництва – невеликі підприємства з переробки сільськогосподарської продукції
- Сільський туризм – зелений туризм, історичні маршрути, гастрономічні тури
- Креативні індустрії – майстерні традиційних ремесел, мистецькі резиденції, освітні центри
Сценарії відродження: чотири моделі
Як може виглядати конкретна модель відродженого села на Луганщині? Можливі різні сценарії:
Кооперативне село — основою економіки такого села стає сільськогосподарський кооператив, який об'єднує землевласників. Кооператив не просто вирощує сільгосппродукцію — він створює повний цикл виробництва з переробкою та виготовленням товарів з високою доданою вартістю. Частину прибутку спільнота реінвестує в розбудову сільської інфраструктури.
Екосело будується на засадах сталого розвитку. Тут і енергоощадні будинки, і сонячні панелі на дахах, і власні системи переробки відходів. Мешканці займаються органічним землеробством, а для гостей та новачків проводять майстер-класи з екологічного способу життя.
У цифровому селі технології стають основою повсякденного життя. Коворкінги з блискавичним інтернетом дозволяють працювати віддалено, "розумні" системи керують комунальними послугами, а консультації з лікарями відбуваються через телемедицину. Місцеві фермери продають свої продукти напряму споживачам через спеціальні онлайн-платформи.
А в центрі культурно-освітнього села — потужний громадський простір. Тут і школа нового зразка, і майстерні традиційних ремесел, і майданчик для фестивалів. Село приваблює митців своїми творчими резиденціями, а місцевий музей береже і популяризує історію краю.
Ключ до сільської відбудови
Олена Знаткова переконана: серце відродження села — це згуртована й активна громада. Люди, які справді люблять свій дім і розуміють, що все, що вони створюють разом, — для них самих.
"Коли мешканці села починають усвідомлювати, що кожна лавка, кожна доріжка, кожна добра справа — це результат їхньої спільної роботи, тоді село починає оживати," — ділиться вона.
Говорячи про майбутнє сіл після війни, Олена не ідеалізує ситуацію, а дивиться правді в очі:
"У нас немає іншого виходу. Усе одно доведеться братися до справи: відновлювати, облаштовувати побут, створювати простір для життя — там, де це можливо."
Відновлення Луганщини після деокупації — це буде складна, але необхідна справа. І щоб вона вдалась, потрібні зусилля всіх: і держави, і самих громад.
Роль держави:
- Забезпечення безпеки та розмінування територій
- Відбудова критичної інфраструктури
- Створення пільгових програм для переселенців та підприємців
- Спрощення адміністративних процедур
- Гранти та субсидії для інноваційних проєктів
- Податкові стимули для інвесторів
Роль громади:
- Розробка стратегії розвитку з урахуванням місцевих особливостей
- Створення платформ для спільного прийняття рішень
- Формування локальних ініціативних груп
- Залучення ресурсів через грантові програми
- Розвиток системи взаємодопомоги
Магніт для повернення: що втримає людей на селі?
"Що може стати фактором, який приверне людей до села після війни? Магнітом є сама Україна. Але навіть за останні за три роки вона дуже змінилася," – міркує Олена. – "Тут потрібно шукати своїх людей, щоб цей магніт закріпився надовго. Тому що якщо ти стикаєшся з несправедливістю чи з обманом, а не з доброчесністю, той магніт послаблюється."
Шлях до відродження луганського села не буде легким. Серед основних викликів:
- Демографічна криза – критичне зменшення сільського населення
- Психологічні травми – наслідки війни та вимушеного переселення
- Екологічні проблеми – забруднення територій
- Втрата навичок і традицій – розрив у передачі практик між поколіннями
- Недостатнє фінансування – обмежені ресурси для масштабної відбудови
Село майбутнього — це не просто місце для життя, а справжній живий організм, де переплітаються різні види діяльності, вирує культурне життя, і де кожен мешканець почувається комфортно. Кожна громада має відшукати свій власний шлях розвитку, розкриваючи унікальний потенціал своєї території та покладаючись на таланти й енергію своїх людей. І хто знає — можливо, саме в тих луганських селах, які сьогодні здаються покинутими й забутими, завтра народяться найсміливіші та найуспішніші моделі сільського відродження, які згодом підхоплять в усіх куточках України.
Проєкт «New meanings for Eastern Ukraine» реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки. Погляди та інформація, викладені у цьому матеріалі, належать авторам і не відображають офіційну позицію МЗС Чеської Республіки.
