Сьогодні у багатьох країнах традиційні паспортні книжечки поступово відходять у минуле. Їм на зміну приходить сучасна пластикова ID-карта https://mypassport.kiev.ua/uk/id-karta-ua/ для посвідчення особи, а для закордонних поїздок – біометричний паспорт https://mypassport.kiev.ua/uk/biometrychnyj-pasport/. Україна теж долучилася до цього тренду, замінивши внутрішній паспорт-книжечку електронним документом. Наприклад, якщо раніше в 25 та 45 років потрібно вклеювати в паспорт фотографію https://mypassport.kiev.ua/uk/vkleyity-fotografiyu-v-pasport-25-45-rokiv/, то з запровадженням ID-картки про цю бюрократію можна забути. Розгляньмо, як з’явилися перші паспорти, хто вперше вигадав формат ID-картки та які переваги мають сучасні ID-документи.
Історія появи паперових паспортів
Поняття паспорта має глибоке історичне коріння. Одним з перших прообразів сучасного посвідчення особи був указ англійського короля Генріха V у 1414 році, який вводив документи для безпечного проїзду підданих. Протягом наступних кількох століть більшість людей у світі не мали спеціальних посвідчень – подорожі та особу засвідчували листами, рекомендаціями чи іншими паперами. Лише на початку XX століття паспорт став обов’язковим документом для міжнародних поїздок: країни почали додавати до нього фотокартку, щоб однозначно ідентифікувати власника. Наприклад, Велика Британія та Австралія ввели вимогу фотографії в паспорті вже у 1915 році. Відтоді паперовий паспорт перетворився на основний документ, що посвідчує особу і громадянство, а також дозволяє перетинати кордони.
В Україні (як і в інших державах, що вийшли з СРСР) довгі роки використовувався внутрішній паспорт у вигляді паперової книжечки. Цей документ видавався з 16 років і був безстроковим, проте вимагав додаткової актуалізації: в 25 та 45 років потрібно вклеювати в паспорт фотографію для його чинності. Такі паспорти містили сторінки з основними даними власника, сімейним станом, відмітками про реєстрацію місця проживання тощо. Окрім внутрішнього паспорта, для виїзду за кордон українці оформляли окремий закордонний паспорт (нині – біометричний паспорт з електронним чіпом).
Хто першим придумав ID-карту і де вона з’явилась
Ідея використовувати компактну картку замість паспортної книжечки зародилася поступово, у різних країнах. Ще на початку XIX сторіччя імператор Наполеон Бонапарт у Франції впровадив внутрішні посвідчення для робітників (1803–1804 роки) як спосіб контролю та адміністрування. Невдовзі інші держави перейняли цю ініціативу: зокрема, османський султан Махмуд II, натхненний французькими реформами, у 1844 році запровадив перші національні ID-картки в Османській імперії. Ці ранні посвідчення були паперовими, але вже мали ту саму мету – засвідчувати особу власника без громіздких документів.
Широке розповсюдження національних ID-карток почалося під час Другої світової війни. У 1938 році у Великій Британії прийняли Закон про національний реєстр, що зобов’язував усе населення отримати посвідчення особи, а нацистська Німеччина запровадила систему Kennkarte – аналог внутрішнього паспорта у вигляді картки. У 1940 році обов’язкові посвідчення особи з’явилися також у Франції (режим Віші), Греції, Польщі та інших країнах Європи. Хоча Британія після війни скасувала обов’язкові ID-документи, у більшості європейських держав практика національних карток прижилася. У другій половині XX століття все більше країн переходило на пластикові картки стандартного розміру (формат кредитки було стандартизовано ISO у 1985 році). Наприкінці століття з’явилися й перші смарт-картки з чипом та біометричними даними, що стали сучасними ID-картками.
Україна вперше задумалася про перехід на ID-картки на початку 2000-х. Законодавчий фундамент підготували у 2012 році, коли було ухвалено закон про Єдиний демографічний реєстр – він відкрив шлях до запровадження електронних документів, зокрема біометричних закордонних паспортів та пластикових внутрішніх ID. Остаточне рішення замінити паперові паспорти на картки ухвалено урядом влітку 2015 року, а з 1 січня 2016 року розпочалася видача нових ID-карток громадянина. Першими їх отримували підлітки у 14–16 років замість старого зразка паспорта. Попри перехід на пластикові посвідчення, старі паспорти-книжечки залишаються чинними і досі, але поступово їхній обіг скорочується.
Переваги ID-картки над паперовим паспортом
Перехід від книжечки до пластикової карти має не лише технологічний, а й практичний сенс. Сучасна ID-картка надає користувачу набагато більше можливостей і зручностей, ніж старий паспорт. Ключові переваги ID-карток можна сформулювати так:
- Вищий рівень безпеки. Пластиковий паспорт практично неможливо підробити – він містить електронний чип з біометричними даними та унікальними захисними елементами. На відміну від паперу, такий носій дуже складно фальсифікувати або змінити. До того ж, в чип можна записати більше інформації про власника, ніж вміщувала книжечка, що підвищує надійність ідентифікації.
- Компактність і довговічність. Картка стандартного розміру легко поміщається в гаманець, не зминається і не псується від частого використання. Пластик є більш стійким до зношування, ніж паперові сторінки. Також більше не потрібно вклеювати нові фото чи робити відмітки – ID-карта діє визначений термін (10 років для дорослих) і потім просто змінюється на нову, без тимчасових «псевдопридатних» станів документа.
- Універсальність і додаткові функції. ID-картка поєднує в собі відразу кілька документів. Зокрема, на неї наноситься податковий номер (ІПН) власника, тому більше не потрібно окремо носити довідку про присвоєння ІПН. За допомогою ID-картки українець також може отримувати доступ до державних електронних сервісів (портал «Дія» тощо) та навіть швидко оформити електронний підпис. Фактично пластикова картка стає «ключем» до цифрової взаємодії з державою.
- Зручність при подорожах. Громадяни з ID-карткою отримують певні переваги і при перетині кордону. Наприклад, для поїздок до деяких сусідніх держав (Грузія, Туреччина) українцям із ID достатньо мати при собі саме цю картку – закордонний паспорт не вимагається. У межах Європейського Союзу громадяни країн-членів користуються національними ID-картками для подорожей між державами. Тобто пластикове посвідчення особи в ряді випадків замінює собою закордонний паспорт, що економить час і кошти на оформлення віз чи додаткових документів.
Всі ці переваги роблять перехід на ID-картки логічним кроком вперед. Не дивно, що дедалі більше людей охоче обмінюють старі паспорти на нові картки.
Паспорти і ID-картки в Україні: особливості використання
В українській практиці зараз фактично існує три основні документи для посвідчення особи та виїзду за кордон: внутрішній паспорт старого зразка, нова ID-картка та закордонний біометричний паспорт. Розгляньмо їхні особливості.
Паспорт-книжечка (внутрішній паспорт старого зразка)
Це паперовий документ, що видавався громадянам з 16-річного віку в 1994–2015 роках. Такий паспорт не мав строку дії – він чинний все життя власника. Однак документ вимагав оновлення фотокартки: у 25 і 45 років до паспорта вклеювали нове фото. За невчасне вклеювання фото паспорт міг вважатися недійсним. У паспорті-книжечці також проставляли штампи про реєстрацію місця проживання, шлюбу, розлучення, військовий обов’язок тощо. Сьогодні внутрішні паспорти старого типу офіційно замінені на ID, але раніше видані книжечки все ще діють паралельно. Втім, якщо власник такого паспорта втратить його або звернеться по зміну прізвища, йому вже видадуть нову ID-картку замість книжечки.
ID-картка громадянина України
Це сучасний формат внутрішнього паспорта у вигляді пластикової картки з безконтактним електронним чипом. Видається з 14 років (перша ID оформлюється підліткам) і має обмежений термін дії – 10 років (для осіб до 18 років – 4 роки), після чого потребує заміни на нову. На картці лазерним гравіюванням нанесені основні персональні дані латиницею та українською, а в чип записано додаткову інформацію (у тому числі біометричні дані). ID-картка повністю замінює функції внутрішнього паспорта: посвідчує особу та громадянство на території України, дозволяє відкривати рахунки, укладати угоди, отримувати адміністративні послуги тощо. На відміну від старого паспорта, ID не містить відміток про сімейний стан чи прописку – ці дані за потреби підтверджуються окремими довідками або витягами з реєстрів. Важливо, що ID-картка не потребує вклеювання фото чи інших оновлень протягом строку дії – дані залишаються актуальними на чипі, а зміни (наприклад, шлюб чи зміна прізвища) вимагають оформлення нового документа. Українська ID-картка також дає змогу подорожувати без закордонного паспорта до деяких країн, як згадувалося вище (Туреччина, Грузія тощо).
Закордонний біометричний паспорт
Це паспорт для виїзду за кордон, який виготовляється у вигляді книжечки з електронним чипом (біометричний) і діє 10 років. Він призначений виключно для міжнародних подорожей і містить дані, що відповідають вимогам ICAO. Власне, біометричний закордонний паспорт в Україні з’явився практично одночасно з ID-картками – після впровадження Єдиного демографічного реєстру у 2012–2015 роках українці почали масово отримувати такі документи для безвізових поїздок за кордон. На відміну від ID-картки, закордонний паспорт не використовується як внутрішнє посвідчення особи (в середині країни), проте необхідний для перетину більшості державних кордонів. Біометричний паспорт оснащений спеціальним символом на обкладинці та чипом з даними власника, що підвищує безпеку і полегшує проходження контролю в аеропортах. В Україні для різних потреб громадяни можуть мати одночасно і ID-картку (для внутрішніх справ), і закордонний паспорт для подорожей.
ID-картка замість звичайного паспорта стала реальністю для українців менше ніж 10 років тому, але вже сприймається як звична річ, особливо серед молоді. Вона значно спрощує життя громадянам: відсутня потреба пам’ятати про вклеювання фото чи носити купу паперових довідок, натомість зросла безпека та зручність користування документом. Світовий досвід показує, що за подібними електронними посвідченнями – майбутнє, адже цифрова держава потребує сучасних методів ідентифікації. Україна, впровадивши ID-картки та біометричні паспорти, зробила крок у ногу з часом, перейнявши кращі світові практики у сфері паспортних документів.
