Російська окупаційна влада цілеспрямовано й системно ламає дитячі душі, перетворюючи українських дітей на знаряддя власної війни. Через мілітаризовану "освіту", знищення українських підручників, насадження чужої ідеології ворог прагне викорчувати саму ідентичність.
Молоді люди, що зростають у цих умовах, мріють про повноліття як про квиток до свободи — до України. Та часто, повернувшись на підконтрольну уряду України територію, вони не мають ні підтримки родини, ні документів, ні належної освіти. Лишаються лише травми й уривки надії.
У цей же час діти, евакуйовані з прифронтових регіонів, проходять власний шлях випробувань — звикають до нового життя, долаючи страх, втрати й невизначеність.
Як допомогти цим дітям повернутися до себе й до своєї країни? Як відновити їхню довіру до світу та забезпечити майбутнє? Експерти говорять: правильна реінтеграція — це не лише гуманізм, а й питання національної безпеки. Бо саме в цих серцях — завтрашня Україна.
Різні травми - одна потреба в допомозі
Ситуація з переміщеними дітьми в Україні кардинально змінилася з початку повномасштабного вторгнення.
"Війна залишає глибокий слід у психіці дітей незалежно від місця їхнього перебування", — каже психологиня Оксана Домну. За її словами, безпосередній досвід травматичних подій значно підсилює психологічні наслідки.
"Натомість ті, хто залишався в місцях активних бойових дій протягом тривалого часу, пережили глибоку й часто тривалу травматизацію. У моїй практиці є такі випадки: навіть через три роки після подій ці діти залишаються у стані психологічної вразливості", — розповідає Оксана Домну. Вона додає, що з віком діти починають глибше осмислювати свій досвід, і травматичні спогади все частіше виринають у свідомості. "Тому ми продовжуємо з ними терапевтичну роботу", — наголошує вона.
Фахівчиня звертає увагу, що однією з найпоширеніших реакцій у дітей, які пережили або досі переживають наслідки війни, є підвищена тривожність.
"Вона може проявлятися не лише емоційно, а й фізіологічно — через розлади сну, соматичні симптоми, іноді у них формуються нав’язливі дії й ритуали, схожі на симптоми обсесивно-компульсивного розладу (ОКР)", — уточнює психологиня.
Оксана Домну підкреслює, що для нормалізації стану дитини необхідне втручання фахівців.
"Дітям важко впоратися самостійно. Якщо батьки помітили зміни в поведінці дитини — відчуження, емоційну нестабільність, зниження інтересу до звичних занять, агресивність, порушення сну — варто не зволікати", — радить вона.
"Психологічна підтримка не означає, що з дитиною "щось не так" — це турбота про її емоційне здоров’я, яке потребує уваги та відновлення після стресу й травматичних подій", — підсумовує Оксана Домну.
Однак найтяжча ситуація — у дітей, які роками зростають на тимчасово окупованих територіях. Їхнє дитинство минає в атмосфері страху, контролю та примусу.
"Життя на тимчасово окупованій території — це щоденне існування під тиском, загрозами, психологічним, а подекуди й фізичним насильством", — говорить Анна Лоза, координаторка освітнього напряму благодійного фонду "Схід SOS".
Система знищення української ідентичності
Мілітаризація освіти на тимчасово окупованих територіях набула масштабів тотального контролю. Школи перетворюються на інструмент пропаганди, де замість знань — ворожа ідеологія, а замість підручників — приціли.
"Маємо безліч свідчень, записаних нашими колегами з напряму документування воєнних злочинів, про мілітаризацію освітнього простору, обмеження доступу до української освіти — як середньої, так і вищої. Системне переслідування тих, хто зберігає українську ідентичність і традиції", — коментує Анна Лоза.
Особливо цинічними є так звані "освітні заходи", що стали частиною окупаційної реальності.
"Це не навчання, а знущання над свідомістю: численні уроки з історії Росії, так звані “уроки духовності Донбасу”, обов’язкові лінійки, зустрічі з терористами та воєнними злочинцями. Є свідчення про те, як на таких зустрічах дітям демонстрували кадри про те, як російські бойовики знущались над нашими захисниками у Донецькому аеропорту — кіборгами, воїнами ЗСУ", — розповідає координаторка.
Знищення української освіти на окупованих територіях відбувається цілеспрямовано й послідовно.
"Сьогодні це — уроки так званої християнської етики, через які активно нав’язується російський формат православ’я. Це й поглиблене вивчення російської мови та літератури, а також так звані патріотичні заняття, де присутність дітей є обов’язковою", — фіксують у фонді.
Русифікація в окупованих школах відбувається не лише через нав’язування чужих цінностей, а й через системне витіснення всього українського.
"Українську мову спершу переводять у статус додаткової іноземної, а подекуди — взагалі вилучають зі шкільної програми. Знищують підручники, викреслюють нашу мову з освітнього простору", — пояснює механізм русифікації Анна Лоза.
Виклики соціалізації для всіх переміщених дітей
Батьки на тимчасово окупованих територіях опинилися у пастці, де кожен вибір — між страхом і ще більшим страхом.
"Ми документуємо випадки, коли батьки, попри внутрішній опір, змушені віддавати дітей до російських шкіл — заради їхньої безпеки, бо іншого виходу просто немає. Вони не можуть вільно користуватися телефонами — ховають їх, мов контрабанду. Їх викликають до комендатур, погрожують, що заберуть дитину, якщо вона не ходитиме до школи під окупаційною програмою", — розповідає Анна Лоза.
Та за психологічним тиском — ще страшніша реальність: діти гинуть.
"Маємо задокументовані випадки загибелі дітей, депортації, зникнення. Руйнується соціальна та критична інфраструктура, що безпосередньо впливає на якість і безпеку дитячого життя", — констатує координаторка.
"Діти живуть у постійному страху, під тиском, під загрозою — особливо якщо самі чи їхні родини мають проукраїнські погляди. Їх дискримінують, ізолюють, змушують мовчати. Та найгірше — їх свідомо ламають, щоб у майбутньому вони відвернулися від України. Це не просто трагедія — це критична загроза для нації", — підсумовує Анна Лоза.
Найтрагічнішою залишається ситуація з підлітками, чиї погляди суперечать позиції власних батьків.
"Буває, що діти мають інші переконання, ніж дорослі. Ми дізналися про хлопців і дівчат, які чекають повноліття, щоб вирватися з окупації й вступити до українських університетів — просто щоб врятувати себе", — розповідає Анна Лоза.
Та навіть після втечі вони не знаходять спокою.
"Через те, що вони відмовляються приймати ворожу ідеологію, їхні родини не підтримують їхній вибір. Вони виїжджають у нікуди — без підтримки, без дому, без гарантій. Ситуація справді дуже тяжка."
Особливо гостро для таких дітей постає мовне питання. Роки системного витіснення української мови залишають глибокі прогалини в знаннях.
"Це — освітні втрати, які потрібно надолужувати. Наприклад, історія України, географія, де Крим, схід країни, Херсонська область подаються як частини росії — за зразками їхніх програм. Те саме стосується української мови — треба розуміти, як її повертати дітям, що зростали без неї", — пояснює Анна Лоза.
Проблеми адаптації зачіпають майже всіх дітей, змушених покинути свої домівки через війну. Однак за зовнішньою стійкістю часто ховається глибока соціальна ізоляція, з якою стикаються неповнолітні у нових громадах.
Психологиня Оксана Домну відзначає один із найпоширеніших викликів - втрата живого спілкування з однолітками. "Є проблема соціалізації таких дітей. Багато батьків залишають їх на дистанційній формі навчання. З одного боку, це зменшує стрес від переходу в нову школу, але з іншого - ізолює дитину".
За її словами, формується своєрідний вакуум спілкування: "У дитини з'являється така собі бульбашка, де є лише батьки, онлайн-уроки і спілкування з друзями через телефон. Живого контакту з однолітками відчутно не вистачає.".
Комплексна стратегія реінтеграції
Анна Лоза наголошує: діяти потрібно вже, без зволікань.
"Коли ми говоримо про інтеграцію дітей — і тих, хто вже тут, і тих, хто ще на тимчасово окупованих територіях, — треба розуміти: вони повертатимуться. Це не абстрактна перспектива майбутнього. Ми маємо впроваджувати конкретні політики вже зараз — не через роки, а сьогодні", — підкреслює вона.
Ключовим у цьому процесі є збереження доступності української освіти.
"Нам потрібно забезпечити, щоб загальна середня освіта залишалася якісною, доступною й, найголовніше, безпечною для дітей. Бо навіть зараз чимало учнів із ТОТ приєднуються до онлайн-уроків — попри ризики", — зазначає координаторка.
Вона підкреслює: розуміння цієї проблеми вже є на рівні держави, освітньої системи, Міністерства.
"Але рух поки що не такий швидкий, як вимагає ситуація. Треба чітко усвідомити, в яких умовах перебувають ці діти: надмірне освітнє навантаження, примус до навчання в російських школах, постійний страх і тиск. І допомагати їм — негайно", — резюмує Анна Лоза.
Роль педагогів у процесі адаптації
Психологиня наголошує на важливості підготовки педагогів до роботи з дітьми, які зазнали вимушеного переміщення.
"Вчителі мають розуміти, в якому стані приходять ці діти, - підкреслює вона. - Дехто з них переїздив кілька разів. Інтеграція в новий колектив - це не лише про навчальний процес, а й про базове почуття безпеки. Тут ключову роль відіграє класний керівник".
Щоб допомогти вчителям краще орієнтуватися в поведінкових сигналах дітей, Оксана Домну проводить спеціалізовані сесії з раннього виявлення психосоціальних проблем у дітей.
"Я пояснюю, чому діти можуть поводитися “незвично”, які червоні прапорці мають насторожити, як надати першу психологічну підтримку, та як і до яких фахівців скерувати батьків та дитину", - розповідає фахівчиня.
Анна Лоза зазначає: "Ми маємо зробити все можливе, щоб запропонувати альтернативу — гнучкий графік навчання, наприклад. Вже впроваджується система патронажу для дітей у процесі навчання з урахуванням умов їхнього проживання".
Особливу складність становить подолання наслідків російської пропаганди. "Ми повинні розуміти, що ті, хто перебував на окупованих територіях, особливо діти та підлітки, жили в іншій інформаційній реальності, де панувала суцільна дезінформація. Постає питання: як нам деконструювати ті міфи, які сформувалися про нас?" — говорить Анна Лоза.
Вона наводить конкретний приклад: "Хлопчик розповідав, що йому казали — щойно він приїде на підконтрольну Україні територію, і стане відомо, що він з Донбасу, його нібито здадуть до СБУ, почнуть цькувати, адже тут, мовляв, забороняють російську мову, тут “нацисти”, тут “зрадники”".
"Йдеться також про інформаційну кампанію, яка має супроводжувати ці зусилля. Ми повинні сприймати тих, хто залишився на тимчасово окупованих територіях, не як ворогів, а як заручників — жертв війни. У нашому інформаційному просторі цього розуміння сьогодні подекуди бракує", — підкреслює Анна Лоза.
Найбільший виклик — донести цю інформацію до дітей. "Це справді найскладніше — донести правду до них, адже росія блокує всі можливі канали зв’язку. Вона переконує, що ці діти тут нікому не потрібні, мілітаризує їх, робить з них ворогів. Але наше завдання — знайти спосіб подолати ці бар’єри і дати їм знати: вони — частина нашого майбутнього, і ми готові їх підтримати. Ми на них тут чекаємо".
Матеріальні виклики
Особливо гострою залишається проблема матеріального забезпечення вступників та студентів з тимчасово окупованих територій. "Ще більше, ніж інформаційної підтримки, бракує практичної допомоги та сприяння цим дітям у спрощеному вступі. Часто вони не мають документів про повну загальну середню освіту — їм доводиться окремо звертатися до уповноважених шкіл, щоб отримати атестат і ми в фонді допомагаємо їм на цьому шляху", — пояснює Анна Лоза.
За її словами, молодь із окупованих територій стикається з численними перешкодами: "Є проблеми з виїздом, особливо якщо діти переміщуються самостійно. Є труднощі з адаптацією на новому місці, з прийомом до університетів, з отриманням матеріальної допомоги. Якщо дитина переїздить, скажімо, з умовно безпечного міста, вона, як правило, має зв’язок із батьками, які можуть підтримати її фінансово на початковому етапі".
"Але у випадку з дітьми з окупованих територій — навіть попри надані місця в гуртожитках або квоти на навчання — часто немає жодної матеріальної спроможності просто бути студентом. Вони змушені працювати, і таких випадків дуже багато. Через це страждає якість освіти, знижується рівень підтримки та мотивації", — підсумовує координаторка.
Анна Лоза також наводить приклад кричущої дискримінації: "Я чула про один випадок від знайомої, яка виїхала з ТОТ. Її сестру звинуватили в агресивній поведінці, хоча ситуація була іншою —двоє її однокласників пошкодили її речі, коли вона повернулася з уроку фізкультури. Незважаючи на те, що цей інцидент був зафіксований поліцією на боді-камеру (адже в школах поліція присутня), психолог на стороні інших дітей, оскільки їхні батьки близькі до адміністрації. У присутності матері дівчинки, яка є ВПО, лунали звинувачення, що її донька — агресивна просто тому, що вона переселенка. Такого не має бути. Це страшні речі, які ми, на жаль, фіксуємо", — зазначає експертка.
Роль громадських організацій
Оксана Домну позитивно оцінює роботу українських та міжнародних організацій з адаптації переміщених дітей: "Дуже потужно розвинені громадські організації в Україні і міжнародні гуманітарні організації, майже в кожній є відділ захисту дітей. Вони займаються адаптацією дітей і інтеграцією в суспільство за рахунок психосоціальних та освітніх сесій".
Водночас вона зазначає, що географічний доступ до допомоги залишається нерівномірним: "У великих містах допомога доступна значно ширше - тут працює більше організацій. У маленьких містах і селах ситуація складніша. Але є мобільні команди, які реагують на запити громад і виїжджають туди, де потрібна підтримка. Ми не завжди можемо змінити обставини, але можемо змінити те, як дитина їх проживе, - не на самоті, а з відчуттям безпеки та підтримки поруч".
Анна Лоза наголошує на важливості комплексного підходу до підтримки внутрішньо переміщених осіб: "Питання в тому, як ми інтегруємо ВПО — не лише окремих дітей, а й цілі родини, молодь у цілому. Це має включати не тільки освітні ініціативи, а й три напрямки допомоги: юридичну, соціальну, психологічну, а також кейс-менеджмент. Також гарно працюють заняття з педагогами. Це допомагає у психоемоційному розвантаженні, сприяє інтеграції та соціалізації — що є критично важливим, адже діти перебувають на різних рівнях розуміння війни та життя в її умовах".
Вона також звертає увагу на роль громадських організацій і фондів: "Потрібно мислити превентивно. Ми живемо у стані війни, і ніхто не знає, скільки це триватиме. Наш фонд, наприклад, займався адвокацією запровадження механізму обов’язкової евакуації, і відповідна постанова була ухвалена. Нині це уможливлює евакуацію дітей з їхніми законними представниками з найбільш небезпечних територій".
"Це необхідний крок, щоб уберегти дітей від небезпеки війни. Важливо також грамотно організовувати гуманітарну допомогу — так, щоб не стимулювати людей залишатися в небезпечних регіонах. Для цього потрібно створювати гідні умови проживання після евакуації. Наш фонд розробив та реалізовує так званий “повний цикл” евакуації – від допомоги з виїздом до адаптації на новому місці. Важливо забезпечити виїзд всіх дітей та молоді з небезпеки. Роз’яснювальну роботу постійно проводять спецпідрозділи поліції “Білий янгол” та евакуаційні екіпажі благодійних фондів", — підсумовує координаторка.
Висновок: національна безпека через дітей
"Освітня сфера, інтеграція в закладах освіти, залучення до суспільного життя — усе це є надзвичайно важливим. А також інші превентивні заходи. Усе це потрібно для того, щоб діти та підлітки, які виїжджають із небезпечних територій, відчували себе частиною спільноти", — підсумовує Анна Лоза. "Необхідно постійно проводити інформаційні кампанії, які допомагають зміцнювати це відчуття належності та підтримки".
Реінтеграція дітей з тимчасово окупованих територій – це не завдання майбутнього, а нагальна потреба сьогодення. Від успішності цього процесу залежить, чи стануть ці діти частиною української нації, чи перетворяться на її ворогів. Комплексний підхід, що включає освітню, соціальну, психологічну та матеріальну підтримку, має стати пріоритетом державної політики.
"Ми маємо замислюватися: куди потрапляють діти та молодь після виїзду? В яке середовище вони вбудовуються? Які активності передбачені для них у школах, коледжах, закладах освіти загалом?" — ставить важливі питання Анна Лоза. "Адже діти, які евакуювалися, так само як і ті, що залишаються на окупованих територіях, зазнають серйозних освітніх втрат, особливо у вивченні окремих предметів".
Проєкт "New meanings for Eastern Ukraine" реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки. Погляди та інформація, викладені у цьому матеріалі, належать авторам і не відображають офіційну позицію МЗС Чеської Республіки.
