Первомайськ стоїть на берегах Лугані й складався поступово — з кількох дрібних поселень, шахт і робітничих селищ, що з’являлися поруч із вугільними розробками. Тут будували мазанки, зводили казарми, відкривали шахти й заводи, виходили на страйки й мітинги після Кривавої неділі. Наприкінці XIX — на початку XX століття містечко швидко зростало разом із промисловістю. Сьогодні воно перебуває під окупацією. У 2024 році Верховна Рада України перейменувала місто на Сокологірськ.
ТРИБУН зібрав кілька цікавих фактів про населений пункт.
1. Петро-Мар'ївка — від мазанок до промислового селища
До другої половини XVIII століття на території майбутнього Первомайська постійного населення не було. Перші жителі села з різних місць Слов'яносербського повіту оселилися тут у 1765 році і побудували кілька хат на лівому березі річки Лугань. Наприкінці XVIII століття на околицях Петро-Мар'ївки колишні військові отримали великі наділи землі. Вони привезли сюди кріпацькі родини і заснували нове поселення — Четчиківку, яка на початку XIX століття називалася Олександрівкою і Сокологорівкою.
Життя кріпаків було виснажливим. Вони працювали на поміщика від світанку до сутінків, без вихідних і відпочинку. Селяни жили в повних злиднях. У селі не було ні шкіл, ні будь-яких освітніх чи культурних закладів. Медична допомога була недоступною, тому смертність серед населення залишалася надзвичайно високою.
Скасування кріпацтва 1861 року не принесло селянам бажаного полегшення. Формально вони здобули волю, але фактично потрапили в боргову кабалу. Крім великих викупних платежів за землю, вони змушені були й надалі виплачувати оброк — майже такий самий, як до реформи.
Вважалося, що колишні кріпаки отримали власні наділи. Насправді ж їм виділяли найгірші, малопридатні для обробітку ділянки. Та навіть за цю безплідну землю доводилося сплачувати чималі гроші.
Так, наприклад, селяни Олександрівки мали виплатити поміщикові 2280 карбованців викупних платежів за 76 десятин землі.
У кінці XIX століття на території теперішнього міста було шість невеликих сільських поселень, розташованих за три-п'ять верст одне від одного. У кожному налічувалося до десятка дворів. Найбільше село Олександрівка 1885 року мало 16 дворів і 73 мешканці.
2. Варваропільський і Петро-Мар'ївський рудники
Поклади кам'яного вугілля на території села Олександрівки були відомі ще на початку ХІХ століття. Спочатку його видобували примітивним способом — виключно для власних потреб. Від 1851 року промисловим видобутком вугілля зайнялися місцеві поміщики, які відкривали невеликі шахти з похилими штольнями.
У 1870-х роках поміщик Четчиков заклав значно потужніші шахти "Анна" й "Олександр" з вертикальними стовбурами. Проте технічно вони залишалися примітивними: вугілля піднімали на поверхню за допомогою кінної тяги, а робітники спускалися під землю з каганцями, за гас до яких змушені були платити з власних заробітків.
Справжній промисловий розвиток почався з будівництвом залізниць і металургійних заводів у Донбасі. У 1872 році, після пуску Юзівського металургійного заводу, Петро-Мар'ївське вугільне акціонерне товариство відкрило Петро-Мар'ївський рудник, який об'єднував п'ять шахт: "Марія", "Похила", "Волков", "Касаткін", "Ернест".
У грудні 1878 року за три кілометри від Петро-Мар'ївки, на залізничній лінії Дебальцеве—Попасна, створили станцію Варваропілля. Завдяки цьому з шахт можна було легко вивозити вугілля в інші райони. Того ж року тут заклали великий Варваропільський рудник, розширили й переобладнали діючі шахти.
3. Промисловий бум на зламі століть
В останньому десятиріччі XIX століття промисловість розвивалася особливо інтенсивно. Споруджувався Єлизаветинський рудник, велися розробки вапняку на Сокологорівці. Паперову фабрику, збудовану 1873 року німцем Геніфельдом, перебудували на ливарно-механічний завод — майбутній електромеханічний завод імені Карла Маркса. На ньому виробляли парові лебідки, насоси для шахт, усякого роду чавунне литво, але головним заняттям був ремонт машин.
1896 року бельгійське акціонерне товариство Варваропільських вугільних рудників купило в поміщика Четчикова шахти "Анна" і "Олександр". Тут спорудили електростанцію з паровою машиною потужністю 300 кінських сил і механічну сортувальню.
У 1901 році всі шахти на території сучасного міста давали щорічно 15 мільйонів пудів вугілля. У 1912 році тут було 10 шахт, які видобували 34 мільйони пудів вугілля за рік, ливарно-механічний завод, механічні майстерні, дві електростанції, вапняковий кар'єр, 80 коксових печей.
4. Життя шахтарів — казарми, землянки і 12-годинний робочий день
Станом на 1912 рік шахти й підприємства давали роботу трьом тисячам осіб, тоді як усе населення становило близько п'яти тисяч. Навколо Петро-Мар'ївського, Варваропільського та Єлизаветинського рудників, а також шахт "Магдалина" й "Альберт" з'явилися нові робітничі поселення.
Ці селища вражали убогістю: декілька десятків халуп і кілька казарм серед бруду та запустіння. П'ять таких поселень налічували разом 312 будинків і 25 казарм. Гостра нестача житла змушувала людей копати землянки. Типовою була ситуація, коли 10-12 робітників ночували в одній тісній казарменій комірці на двоярусних нарах.
Заробітки були жебрацькими. Вибійник, відпрацювавши 12-15 годин на добу, отримував максимум 30 карбованців на місяць. Вагонники й вантажники заробляли ще менше — 18-24 карбованці. Найгірше було підліткам на сортуванні: за 11-годинну зміну їм платили лише 25-30 копійок.
До революції в Петро-Мар'ївці була одна лікарня на 15 ліжок. П'ять тисяч жителів обслуговували один лікар, два фельдшери і дві сестри милосердя. Першу школу на Петро-Мар'ївському руднику відкрили 1903 року, другу — в селі Олександрівка 1910 року. У 1913 році в них навчалося 70 учнів.
5. Мар'ївська соціал-демократична група
Початок ХХ століття ознаменувався хвилею робітничих протестів на Петро-Мар'ївських і Варваропільських копальнях. Шахтарі виходили на страйки, вимагаючи гідної оплати, справедливих умов та скасування свавільних штрафів. Революційні настрої знаходили вихід у мітингах, зборах, травневих святкуваннях.
Ідеологічним центром цього руху стала місцева соціал-демократична група, створена найактивнішими робітниками обох рудників. Вони вели агітацію, поширювали заборонену літературу, готували ґрунт для масових виступів. Зв'язок із Луганською соціал-демократичною організацією дозволив 1903 року наповнити рудники нелегальними листівками.
Кульмінацією стала ніч перед Першотравнем 1903-го. Тоді по рудниках пішла прокламація "Летучий листок" від Луганського комітету РСДРП — заклик до спільної демонстрації проти самодержавства.
6. Мітинг після Кривавої неділі
Розстріл мирної демонстрації в Петербурзі 9 січня 1905 року — Кривава неділя — сколихнув робітників Петромар'ївщини. У відповідь вони організували масовий мітинг.
На мітинг вийшли робітники Мар'ївського, Варваропільського, Золотівського та Петро-Мар'ївського рудників з гаслами "Геть самодержавство!" і "8-годинний робочий день!". Влада викликала козаків, які нагаями розігнали людей. 150 учасників заарештували.
28 лютого 1905 року страйкували робітники Варваропільського рудника. Страйк придушили військом та погрозами локауту. Але налякані заворушеннями шахтовласники все ж таки частково виконали вимоги страйкарів.
Найбільш організованим був першотравневий страйк 1906 року на Варваропільських рудниках. 1 травня 1907 року роботу припинили шахтарі Петро-Мар'ївського й Золотівського рудників.
7. Перейменування на Первомайськ
У березні 1920 року об'єднане рудоуправління "Петроварко" перейменували на Первомайське рудоуправління, а селище Петро-Мар'ївка — на Первомайськ. Назва була символічною — на честь Першого травня, міжнародного дня солідарності робітників, який тут святкували страйками ще з початку століття.
1938 року, через зростання чисельності населення, Первомайськ набув статусу міста. До цього часу містечко пройшло шлях від кількох хатинок на березі Лугані до розвиненого промислового центру з шахтами, заводами і розгалуженою інфраструктурою.
19 вересня 2024 року Верховна Рада України перейменувала місто Первомайськ на Сокологірськ у рамках закону про деколонізацію топонімії. 26 вересня 2024 року перейменування набуло чинності. Нині місто перебуває в окупації.
Читайте також: Лутугине: шість фактів про містечко, назване на честь геолога.
