На окупованій території Луганської області Росія послідовно вибудовує систему прихованої та примусової мобілізації місцевого населення. Вона охоплює економіку, соціальну сферу, освіту та навіть транспорт, фактично перетворюючи регіон на постійне джерело живої сили для поповнення втрат армії РФ.
ТРИБУН розповість про сукупність сигналів — від кадрової кризи в комунальних підприємствах до масових "осінніх призовів" і військових зборів резервістів, яка вказує на перехід до етапу мобілізації.
Транспорт без водіїв: страх як фактор кадрового колапсу
Показовим симптомом ситуації стала критична нестача водіїв на підприємстві "Луганськміськтранспорт", яке забезпечує пасажирські перевезення в окупованому Луганську. За даними Луганської обласної військової адміністрації, штат водіїв укомплектований лише на 30%, а на лінії виходить тільки половина наявного рухомого складу.
Причина, як повідомляється, суто військова. Чоловіки свідомо уникають працевлаштування, розуміючи, що офіційна робота автоматично робить їх уразливими для примусової мобілізації.
Навіть узгоджена з російським військкоматом кампанія "приведи друга", у межах якої підприємство намагалося одномоментно набрати 300 водіїв, не дала результату. Страх опинитися у військкоматі виявився сильнішим за потребу в заробітку.
Падіння контрактної моделі та повернення до примусу
Ця кадрова криза вписується у ширший контекст. Російська система поповнення армії за рахунок контрактників переживає очевидний спад.
Одноразові виплати за підписання контрактів знижуються, регіональні бюджети РФ відчувають дефіцит, а темпи наступу на ключових напрямках — насамперед Слов'янськ, Краматорськ і Покровськ — потребують постійного припливу особового складу.
Тільки в операції навколо Покровська залучено понад 150 тисяч військовослужбовців ЗС РФ, а втрати там мають масштабний характер. У цих умовах ставка на "добровольців" більше не забезпечує потрібного темпу війни. Рішенням Кремля стало повернення до примусових механізмів, насамперед на окупованих територіях, де населення позбавлене правового захисту.
"Осінній призов" як евфемізм мобілізації
Примусову мобілізацію на окупованій Луганщині офіційно перейменували на "осінній призов". Однак за суттю він нічим не відрізняється від колишніх практик. Як повідомив начальник Луганської ОВА Олексій Харченко, призов супроводжується розсилкою електронних повісток, а неявка до військкомату тягне за собою репресивні заходи.
Зокрема, дані про людину протягом доби передаються до бази Державтоінспекції РФ, що автоматично позбавляє її права керування транспортом. Таким чином, мобілізація доповнюється елементами цифрового контролю та соціального тиску, перетворюючись на інструмент повсякденного примусу.
Щобільше, російська Держдума легалізувала безперервний призов на всій території РФ — з 1 січня по 31 грудня. Фактично це юридичне оформлення тієї реальності, яка на окупованій Луганщині існує вже понад три роки: мобілізація не припинялася ні на день.
Резервісти та "охорона інфраструктури": обман як норма
Окремим напрямком стала формалізація військового резерву. В окупації уже сформована перша партія місцевих "резервістів", яких під приводом охорони енергетичних та інфраструктурних об'єктів відправили до навчальних центрів. Так звані "спеціальні збори" розраховані на два місяці, а кожному муніципальному округу доведено конкретні мобілізаційні плани.
Ключовий нюанс полягає в новому російському законодавстві: резервістів можна направляти в зону бойових дій без оголошення мобілізації — за рішенням голови окупаційної “адміністрації”. Обіцянки "тилу" та "охорони об'єктів" при цьому мають суто фіктивний характер.
До підрозділів армії РФ вже почали прибувати мобілізовані з окупованої території Луганської області, яких без будь-якої підготовки одразу відправляють у штурмові групи на Покровському напрямку. Про це повідомляє агент партизанського руху "АТЕШ" зі складу 110-ї мотострілецької бригади ЗС РФ.
За даними джерела, як мінімум четверо мобілізованих уже самовільно залишили частину після того, як дізналися, що їх готують до участі в так званих "м'ясних" штурмах, де виживають одиниці. Люди обирають ризик дезертирства замість практично гарантованої загибелі на передовій.
В "АТЕШ" зазначають, що такі випадки втечі є прямим наслідком примусової мобілізації на окупованих територіях і підтверджують небажання місцевих жителів воювати у складі російської армії та ставати "витратним матеріалом" заради рішень російського командування.
Університети як мисливські угіддя військкоматів
Особливу тривогу викликає ситуація в навчальних закладах Луганська. За даними того ж партизанського руху "АТЕШ", люди у військовій формі щодня з'являються в гуртожитках Луганського державного університету, педагогічного університету та академії внутрішніх справ. Студентів під загрозою арешту або тиску на родини змушують підписувати контракти або просто насильно відвозять на збірні пункти.
Батькам повідомляють, що їхні діти перебувають "на військових зборах" або "проходять практику", тоді як насправді багато хто з них уже опиняється на лінії фронту — без належної підготовки, бронезахисту та медичного забезпечення.
Паралельно йде інституціоналізація мілітаризації молоді. У Луганську відкрито центр військово-патріотичного виховання "Редут", який мають відвідувати не лише студенти, а й школярі. Там планують проводити вогневу та тактичну підготовку, а також навчання управлінню безпілотниками. Окупаційна "влада" відкрито називає це "формуванням свідомої молоді".
Масштаби мобілізації
За даними Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, з лютого 2022 року по липень 2025 року Росія примусово мобілізувала на окупованих територіях та в анексованому Криму більше 50 000 громадян України. З них:
- у Луганській області — 4 650 осіб;
- у Донецькій — 5 368 осіб;
- у Запорізькій — 560 осіб;
- у Херсонській — 478 осіб;
- у Криму та Севастополі — понад 40 тисяч.
Українська розвідка отримала ці дані, і російська сторона їх фактично підтвердила. Сьогодні 16% військовополонених, які перебувають в українських таборах, є громадянами України, насильно мобілізованими РФ.
Міжнародне право: пряме і грубе порушення
Примусова мобілізація на окупованих територіях є прямим порушенням міжнародного гуманітарного права. Стаття 51 Четвертої Женевської конвенції прямо забороняє окупаційній державі змушувати осіб, що перебувають під захистом, служити в її збройних або допоміжних силах. Заборона є абсолютною і не допускає жодних винятків.
Римський статут Міжнародного кримінального суду кваліфікує такі дії як воєнний злочин. Форма, методи та пропагандистські виправдання не мають значення: сам факт мобілізації громадян окупованої території до армії агресора вже утворює склад злочину.
Окупована Луганщина сьогодні — це системно вибудований мобілізаційний плацдарм. Через транспорт, університети, "резерв", цифрові повістки та військові збори Росія крок за кроком втягує місцеве населення у війну проти власної країни. Маскування цих процесів під "призов", "охорону інфраструктури" або "патріотичне виховання" не змінює їхньої суті.
Йдеться про цілеспрямовану стратегію поповнення втрат армії РФ за рахунок українських громадян, позбавлених права вибору. І це — один із найважчих і документально підтверджених воєнних злочинів, що вчиняються Росією на окупованих територіях.
Читайте також: "Там моя квартира, і ніхто мене звідти не вижене": чому люди повертаються в окупацію
