Аліна пише музику для людей, яким потрібно заснути, відключитися від тривоги і для тих, хто втратив дім і не знає, як про це говорити. Паралельно вона консультує молодих артистів, веде телеграм-канал і готує до виходу власний альбом про жінку, яка зібрала спогади людства і полетіла в космос. Та передували цьому роки життя між маркетингом та музикою, вигорянь, важких уроків долі та втрата Краматорська ‒ міста, в якому народилася.
Спочатку були Краматорськ і кіно
Аліна народилася і виросла в Краматорську. Займалася музикою з дитинства, виступала в аматорському театрі, а потім захопилася кіно. Разом із командою з Донецька зняла два короткометражні фільми, які у 2013-му встигли показати на українських фестивалях у Херсоні та Кропивницькому.
Перший фільм, "Очима смертних", про людину при владі і жертву.
"Фільм про нерівність. Коли незрозуміло, хто злочинець, хто жертва. І в якийсь момент вони міняються місцями. Це таке філософське кіно," ‒ коротко переповідає сюжет Аліна.
Другий ‒ "Магазин щастя" ‒ історія про хлопця, у якого все життя летить шкереберть і він вирішує купити щастя, та перед ним вже черга в мільйони охочих.
"Така філософська притча, що легких шляхів до щастя немає," ‒ пояснює вона.
У 2013-му вони з чоловіком, з яким познайомилися якраз-таки на знімальному майданчику, переїхали в Київ. Спочатку хотіли продовжити займатися кінематографом, проте вийшло не так, як хотілося.
"Коли ти знімаєш кіно в Донецьку, то для людей це все в новинку, а в Києві виходить так, що кожен другий вже щось знімає", — пригадує Аліна.
Треба було обживатися в новому місті, закривати базові потреби, тому вона пішла працювати в рекламу, адже колись працювала в агенції радіостанції "Європа плюс", а також в агенції зовнішньої реклами.
Маркетинг чи музика?
З 2017 року вона вирішила повернутися до музики, співала в гуртах і писала пісні, а у 2019 прийшло розуміння, що це саме та сфера, в якій би хотілося професійно розвиватися. Тому пішла навчатися на продюсерку — вчилася і писати, і зводити, і загалом оформлювати трек від ідеї в готовий продукт. У 2020 році, коли завершила навчання, почала потроху практикуватися: шукала клієнтів, писала музику для стокових сервісів. У 2021 році вона почала співпрацювати з європейським лейблом і писати музику для артистів лейблу як гост продюсерка.
Створення фонограми — це вже більше про технічну роботу, і без системності тут дуже важко. Каже, саме співпраця з лейблом свого часу навчила її дисципліни. Зранку — кава чи сніданок, потім за комп’ютер. Вона чітко знає, що має зробити за день: спершу набрати біт у програмі, далі шукати мелодію, а вже потім — доповнювати все тим, що вимагає технічне завдання. “Чіткі технічні завдання тримали в рамками і не давали розкритися творчо. Щоб не розсипатися між ідеями, доводилося постійно тримати себе в рамках", — пояснює Аліна.
У вересні 2022 з лейблом довелося попрощатися і Аліна знову повернулася до маркетингу в сфері медицини.
Навіть коли музика перестала бути її основним заробітком, писати вона не припинила. Від важкого звучання, яке колись було близьким, з часом відійшла — натомість у житті стало більше електроніки й ембієнту. Так на її YouTube-каналі з’являються годинні композиції для медитації, йоги чи сну — спокійні, повільні, зовсім не схожі на те, з чого все починалося.
"Якраз після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році люди почали масово шукати хоч щось, що допомагало б триматися психологічно. Тоді моя музика для сну, медитацій і спокою раптом дуже відгукнулася аудиторії: було багато переглядів, коментарів, теплих повідомлень. Усе росло якось дуже природно й органічно. Зараз таких масштабів уже немає, але канал продовжує жити й потроху розвиватися", — продовжує вона.
Два роки, з кінця 2022 і до кінця 2024, Аліна пропрацювала маркетологом в медичній лабораторії IMD (Інститут Мікробіологічних Досліджень). Але згодом зрозуміла, що слід рухатися в іншому напрямку. Вона сама зазначає, що усвідомлення прийшло після жахливого вигорання від роботи. Хоч компанія була чудова: і гарне керівництво, і команда, з якою працювала, але одноманітність роботи і відчуття нереалізованості в музиці мучили артистку. Вона звільнилася, і зрештою більше нікуди не влаштовувалася.
"У мене є дві основні професійні сфери зацікавленості — музика і маркетинг. З 2004 року я завжди працювала в рекламі, і в мене було це бачення, як через творчі ініціативи можна доносити до аудиторії якісь меседжі. І мене ніби рвало на частини: хотілося робити музику, але коли я багато займалася тільки музикою — починала вигорати. У якийсь момент я подумала: чому б не об’єднати ці дві сфери, якщо вони вже поєднані в мені самій? Так з’явився Telegram-канал "MusicProfit", де я розповідаю про музичний маркетинг, ділюся досвідом, який отримала під час навчання, роботи на лейблі та в рекламі. Говорю про монетизацію, підводні камені першого релізу, про дистрибуцію, яка здається простою, але теж має свої нюанси, що можуть вплинути на реліз, про побудову стратегії просування і як це працює на практиці. Я дуже здивувалася, коли люди почали просто підписуватися. Зараз, більш як за рік, на каналі вже понад 600 підписників, але варто враховувати, що це досить вузька ніша — інді-музиканти та інді-артисти, а контент у мене більш аналітичний", — каже Аліна.
Хтось приходить до неї за стратегією просування, а когось Аліна бере на повний супровід: разом планують реліз від готового аудіофайлу до появи треку на стрімінгах і перших кроків просування, а далі рухаються по цьому плану крок за кроком. Каже, дуже часто молоді артисти мають уже записану музику, але зовсім не розуміють, що робити далі. Реєстрація на платформах, оформлення метаданих, щоб потім не виникло проблем з авторськими правами, нюанси дистрибуції, потрапляння у плейлисти — усе це здається дрібними технічними моментами, хоча насправді одна помилка на старті може коштувати місяців виправлень або навіть заблокованого акаунту. Так їй і вдалося поєднати дві сфери, які раніше постійно тягнули в різні боки.
Власний проєкт Аліни має назву "Skiffska Music". Під цим псевдонімом вона пише ембієнт і поєднує його з синт-попом. Каже, довгий час їй здавалося, що ці жанри несумісні — надто різні за настроєм, ритмом і навіть аудиторією.
"А потім якось подумалася, що якщо я змогла поєднати в собі музикантку й маркетолога, то чому не вийде поєднати ці жанри, тим паче вони десь дуже близькі?", ‒ вона пояснює хід своїх думок.
Найближчий реліз готується на 12 червня, це синт-поп пісня "Running". Свідомо обрали англійську мову, щоб матеріал мав вихід на глобальну аудиторію, бо на українському ринку ці жанри – ніша.
"Я знаю тільки одного артиста, який робить синт-поп українською. Немає сцени, немає інфраструктури й відповідно всі артисти будуть в андеграунді. Мені, звісно, хочеться більше широких охоплень, більше прослуховувань," — пояснює вона.
На 11 серпня запланований великий проєкт. Інструментальний альбом, вісім композицій: від ембієнту через даунтемпо до чогось близького до построку. Усі поєднані однією наскрізною історією.
Героїня – це жінка, яка залишилась сама на Землі, планета непридатна для життя, людства більше немає. Вона вирішує зібрати та зберегти на електронний носій спогади: про музику, про цінності, про все, чим люди дорожили, й вирушити в космос у пошуках нового дому.
"Вона летить, збирає спогади. Потім — невагомість у космосі, вона відчуває і збирає всі свої почуття. І врешті вона сама стає спогадом — залишає свій цифровий аватар," — розповідає Аліна.
Хоч тематика альбому "Solivagant: Коли ти — і є пам'ять" фантастично-космічна, та вона перетинається з дуже земною темою ‒ темою людей, які втратили дім. Тих, хто залишив Маріуполь, Бахмут, Покровськ. Тих, хто живе в чужих містах, орендує квартири та відчуває, що повернутися нема куди.
"Емма – останній провідник зниклої цивілізації. Через технологію в її мозку “Нейронний міст” протікає все, що ми колись любили: тепло перших побачень, запах мокрої трави та гуркіт міст, яких більше не існує. Вона – курʼєр між нашою історією та вічним пластиком носія. Але глибокий космос непередбачуваний. Коли системи дають збій, а холодний голос асистента Аксіса лише констатує критичну помилку – чи зможе вона одна врятувати наші сни та спогади? Чи вистачить людського серця, щоб вмістити в себе знання цивілізації? І що залишиться від самої Емми, коли вона вирішить стати частиною цього Архіва назавжди?", — розповідає вона.
Її почуття знаходять відгук в словах її рідних.
"Сестра мені каже: ми бомжі з пропискою. Це ріже дуже сильно. Дуже багато людей із Маріуполя, Бахмута, Покровська – по всій Європі, по всьому світу. Мені здається, цей спільний біль може якось поєднати людей," – каже Аліна.
Востаннє Аліна була в Краматорську наприкінці 2021 року.
"Я зараз думаю про той приїзд як про останній. І смішно, бо перед самим 2022 роком я зробила ремонт на кухні", — пригадує Аліна.
Разом із вітчимом вони збивали стару плитку, яка дратувала її років десять, клали нову, освіжали простір, ніби готували квартиру до якогось нового етапу життя. Потім знайшли нових квартирантів. Вони прожили там лише місяць. Після цього Аліна до Краматорська вже не повернулася. Почалося повномасштабне вторгнення.
Краматорськ, який вона пам’ятає, зовсім не схожий на стереотипне "депресивне шахтарське місто". Особливо в останні роки до великої війни він змінювався дуже швидко: з’являлися нові кав’ярні — не гірші за київські, молодь не поспішала виїжджати, люди будували плани, купували житло, поверталися додому після подорожей за кордон. Місто жило нормальним, живим життям.
"Місто було дуже квітуче. Я бачила щасливих людей. До них приїжджали зірки з концертами. Люди їздили відпочивати за кордон, але поверталися додому", — розповідає вона.
Зараз рідні Аліни теж перебралися на Київщину. Тут — побут, робота, чоловік, квартира, нове життя. Але втрату Краматорська вона все одно носить із собою.
"Мій дім — це, мабуть, більше люди. Тут ми живемо з чоловіком, тут наше життя. Але Краматорськ — це місце, де я народилася. І я не можу просто взяти й викреслити ті роки, які там прожила", — каже Аліна.
Читайте також: Софія Голець із Бахмута колись водила екскурсії на глибині 300 метрів. Тепер у Житомирі вона — єдина ретромодель міста.
