Трійця або Зелені святки — одне з найдавніших і найколоритніших свят української традиції, яке цьогоріч припадає на 31 травня. На Луганщині ці дні були часом пахучого клечання, дівочих вінків, обрядових пісень та народних гулянь. У спогадах місцевих збереглися унікальні описи того, як водили Тополю, ставили Явора, збирали троїцьке зілля та вірили у силу зелених оберегів.
У матеріалі видання ТРИБУН — спогади Мірошниченко Олени Леонтіївни, 1906 року народження, із села Бараниківка.
Зелені святки починалися за три дні до Троїцької неділі, у четвер. У цей день дівчата йшли в гайки завивати вінки. У них вплітали васильки, чебрець, медунку, лісовий барвінок та ромашку, цвіт дикого часнику, молоді гілочки в’язу, обов’язково додавали пахучий полинець. З цього дня вінки з дівочої голови не знімалися, навіть спали в них. Прийнято було йти в ліс з харчами, в торбинках обов’язково повинні бути пампушки з зеленою цибулею, сир, масло, яєчня з молодим часником. Вибирали красиву галявину, де і лантух можна прослати, їжу розкласти, і з квіток, що поряд ростуть, вінків крислатих наплести, бо їх на Трійцю багато не буває. Ще треба було відшукати та висмикнути з землі з коренем молоде височеньке і рівненьке деревце, тополину лозу, яке потім будуть носити по селу. Цей обряд в народі мав назву "водіння тополі", дівчата в зелених вінках ходили з "тополею" від хати до хати, співали пісень, вітали зі святом, роздавали "троїцьке зілля" та тополині листочки. Люди обдаровували колядників солодощами, стрічками та дрібними грошима. П’ятниця була днем, коли жінки чепурили хату, чоловіки прибирали подвір’я, а потім йшли наводити лад біля церкви та місця проведення народного гуляння.
У суботу, по сходу сонця, дівчата йшли до лісу збирати клечало, рвали пахучі трави та ламали невеликі гілочки клену, липи, дубу, осокору, бересту. Квітчали хату, подвір’я, носили клечальне зілля на цвинтар та прикрашали ним могили рідних. Першою в хаті починали прикрашати зеленню ікону, що стоялана покуті, її квітчали троїцьким любистком, чебрецем, канупером. На вікнах розкладали руту, м’яту, васильки. Підлогу застеляли дрібненьким пирієм, тонконогом, деревієм, пахучим дрібним полинцем , по кутках ставили вінички з полину, піжмо та шавлії.
У неділю вранці всі йшли до церкви, на вранішню. Після служби, поснідавши, поспішали на гуляння.
Спершу на галявині ставили явір, дерево чоловічої краси і сили, жердину, уквітчану зеленню зверху донизу, а на самому верху кріпили величенький вінок-колесо. Поряд ставили Тополю, струнку високу дівчину яка тримала тополине деревце. По другу сторону від явору ставили Троїцький кущ, ним був цибатий парубок, весь у кленовій зелені. Спочатку ставали навколо явору, і промовляли:
"Розвивайся стрункий Явору, розвивайся,
До тебе дівоньки прийдуть, дівоньки прийдуть...".
А у відповідь від парубка, який затаївся біля явору в зелені, чули:
"А я дівок не боюсь, не боюсь.
Я до них, пригорнусь, пригорнусь".
Дівчата тулилися до явору, прикріпляли мічені стрічки та квітки, потім знімали з себе хустки, які зазвичай пов’язували поверх вінків, і кидали у колесо-вінок, що прикрашав явора, примовляючи "На Явора хусточку-платок, а мені квітку на вінок". Вірили в те, що хто закине хустку у вінок-колесо, тому поталанить цим літом, здійсниться те, про що вони мріють.
Жінки та молодиці теж закидали хустки на явір та примовляли:
"На Яворі придержись,
сонцем опромінись,
на голівоньку мою лягай,
від болю її оберігай".
Потім переходили до тополі, ставали навколо неї, та, ходячи колом, промовляли:
"Тополю, тополю не ходи по полю,
Твої листочки на сонці срібляться.
Вітру, спеки не бояться.
Тополю на скупися,
Своїми листочками з нами поділися".
Потім зупинялися, тополя роздавала, листочки-обереги, по три, за що їй кидали в кошик дрібні гроші та солодощі. Ці листочки використовували як ліки при "тепловому ударі", як для людей, так і для тварин. Їх висушували, перетирали, і всипали в очеретину. Очеретина з "тополиною" була в кожного хто ходив за волами, працював у спеку в полі, бо їх найчастіше вражало спекотне сонце.
Навколо троїцького куща теж ставали в коло і промовляли:
"Поставили куща
та з зеленого клену,
Дай нам кущику полину,
я ним русалку віджену".
По черзі підходили до куща та отримували полин, з ним теж розплачувалися мілкими грошима та солодощами.
Після Трійці наставав Русалчин тиждень. Тримаючи за поясом часник і полин, люди вірили в те, що саме ці рослини оберігатимуть їх в ці дні від недобрих дій русалок.
На зелені святки традиційною була гра "На хліби високі". Молодиці в руках тримали з хмелю налигач, а діти, дівчата і хлопці, стрибали через нього. Чим вище стрибають – тим міцніші стебла у хлібів будуть, дощ, град, та вітер не покладуть їх.
На Трійцю ще всі мали опромінитися магічними травами, пострибати через складене вогнище з кропиви. Старша запитувала:
"Кропивоньку рвали? (всі ) – рвали!
Живою водою поливали? (всі ) – поливали!
По ніжках і руках били? (всі ) – били!
А на що? (всі) – Щоб добро вони робили, щоб здоров’я тіло мало, лиха, горенька не знало".
В кінці свята обереги – явір, гілля з куща та тополі – передавалися поважній жінці для збереження та висушування, потім їх спалять в Купальському вогнищі.
Читайте також: "Щоб град хліби та городину не побив": як на Луганщині святкували Бориса, Миколу і Мокія.
