Поки українські міста й села на захоплених територіях поступово перетворюються на декорацію для російської пропаганди, Москва вкладає мільйони рублів у глемпінги, круїзні маршрути Азовом і преміальні житлові комплекси — з іпотекою виключно для громадян РФ. Маріуполь, де російська армія вбила тисячі мирних жителів, тепер просувається як “діловий центр Приазов’я” з пляжами й “багатою архітектурною спадщиною”.
Журналістка видання ТРИБУН розібралася, що насправді стоїть за туристичними амбіціями окупантів, і для кого насправді будуються ці “курорти”.
Портрет туриста: хто їде у відпустку на ТОТ
Із початком повномасштабного вторгнення окуповані українські території почали активно заселяти росіяни. Спочатку це були переважно військові з родинами, але згодом процес набув системного характеру. Кремль запустив цілеспрямовану міграційну політику: переселенців із різних регіонів РФ, зокрема з Якутії, Бурятії та інших віддалених округів, заохочують оселятися на захоплених землях через пільгову іпотеку під 2% на 30 років із мінімальним першим внеском. Для порівняння: у самій Росії ставки становлять 15-20%.
Маріуполь став найбільш яскравим прикладом цієї політики. За даними Єдиного інституту просторового планування РФ, 75% квартир у нових житлових комплексах міста купують переселенці з Росії — переважно з Москви та Підмосков’я, Санкт-Петербурга, Челябінська, Воронежа, Волгограда. На цьому тлі псевдомер Маріуполя Антон Кольцов заявив про “туристичний потенціал” міста. Понад 6 кілометрів пляжів, драматичний театр, паркові зони, спортивна інфраструктура та історія греків Приазов’я — усе це, на його думку, відкриває перспективи для пляжного, спортивного та етнокультурного туризму.
За даними керівника Центру вивчення окупації Петра Андрющенка, зараз у Маріуполі налічується до 80 тисяч росіян (не рахуючи військових). Корінного населення залишилося від 90 до 100 тисяч, із яких 65-70 тисяч — люди пенсійного віку. Окупанти, за даними аналітика, прагнуть досягти співвідношення “50 на 50”, щоб поступово розмити українську ідентичність міста.
У центрі окупованого Донецька тим часом стартував продаж квартир у преміальному ЖК “Перший Тріумф” із панорамними вікнами, дизайнерськими холами та безперебійним водопостачанням. Скористатися пільговою іпотекою можуть виключно громадяни Російської Федерації. Паралельно тисячі місцевих жителів чекають на воду тижнями, а окупаційна “влада” замість вирішення проблеми встановлює на вулицях бочки.
Механізм витіснення місцевих жителів — юридичний. Росія запровадила закон, який зобов’язує жителів ТОТ отримати російські документи на власність, інакше квартири визнаються “покинутими” і передаються новим поселенцям або військовим. За даними Human Rights Watch, лише з березня 2024 по січень 2026 року окупаційна “влада” подала близько 8 тисяч таких позовів. Багатьом українцям просто не дають змоги в’їхати: їх зупиняють на кордоні й забороняють повернення на десятиліття. “Я вже зрозуміла: вони нам нічого не дадуть. Місто будують для росіян”, — розповіла Яна Ішутіна, яка 4 роки живе в таборі біля Москви після знесення її будинку й посідає 376-е місце в офіційному списку черговиків на нове житло.
Понад 22 тисячі маріупольців сьогодні фактично живуть “бозна-де” — їхні будинки знесені, натомість не запропоновано нічого. Відновлення багатьох багатоквартирних будинків заморожене, відповідальність перекладають на самих мешканців. Нові квартири для росіян — із підземними паркінгами, дитячими майданчиками та територією з охороною.
Показова й ситуація зі школами. До повномасштабного вторгнення в Маріуполі навчалося близько 38 600 дітей. Зараз їх — 17 450, і різницю між кількістю учнів і дітьми місцевих українців становлять саме діти переселенців із Росії. Дефіцит учителів окупанти вирішують по-своєму: завозять педагогів із Тюмені, інших регіонів — передусім викладачів російської мови та історії.
Які плани в росіян на окуповані регіони
У Донецькій області розробляють комплексну програму автомобільного туризму, яка має охопити весь регіон — наразі це один із пріоритетних напрямків. За словами директора підприємства “Туризм. Донбас” Кирила Старих, проєкт готується разом із “профільним міністерством”, Асоціацією автотуризму та караванінгу Росії. Роботу над туристичними мапами ведуть спільно з Єдиним інститутом просторового планування. Російські фахівці опрацьовують схеми розвитку територій, де, окрім відомих об’єктів, передбачатиметься й придорожня інфраструктура.
За словами “віце-прем’єра ДНР” Кирила Макарова, із лютого 2026 року ведеться створення багатофункціональних зон дорожнього сервісу, парковок для туристичних автобусів, а також майданчиків для автобудинків і глемпінгу (“гламурний кемпінг”). Опорними для цього напрямку визначено федеральні траси Р-280 “Новоросія” та Р-150 “Бєлгород — Старобільськ — Луганськ”. Остання, зокрема, слугує головним маршрутом до Приазов’я — із приморськими селами Ялта, Урзуф і селищем Сєдове.
Не менше уваги окупанти приділяють промисловому туризму в Донецьку. В основу закладено модернізацію діючих підприємств та їх підключення до туристичних програм РФ.
Паралельно передбачається розбудова інфраструктури для ділового туризму: індустріальних парків, технопарків і конгресно-виставкових майданчиків. За оцінками пропагандистів, проведення виставок і форумів має “підвищити інвестиційну привабливість регіону” та “закріпити його позиції як промислового центру”.
Як заявила “заступниця міністра економічного розвитку ДНР” Євгенія Кушнір, туризм і гастрономія офіційно закріплені як рушійні сили економіки окупованої області. За її словами, ці галузі охоплюють одночасно виробників і споживачів, а також “сприяють впізнаваності” Донеччини.
Фінансування туристичної галузі з бюджету Росії від 2023 року сягнуло близько 200 млн рублів. Із 2023 по 2024 рік майже 123 млн рублів спрямували на будівництво модульних некапітальних об’єктів розміщення в рамках проєкту “Туризм та гостинність”. Ще близько 77 млн рублів субсидії у 2024 році пішло на 3 конкретні об’єкти: майданчик у Донецьку для пляжного волейболу в парку Щербакова, а також пляжі “Світ затишку” та “Радість літа” в Сєдовому — там облаштували душові, шезлонги, парасольки, спуски до води, медичні та рятувальні пости. На 2026-2027 роки “влада” регіону очікує ще 225 млн рублів федеральних субсидій.
Вздовж азовського узбережжя на ТОТ росіяни планують запустити круїзний маршрут із регулярним водним сполученням між кількома прибережними містами. До нього включено Новоазовськ, Маріуполь, Мангуш Донецької області, Бердянськ, Приазовське Запорізької області та Генічеськ на Херсонщині.
Ініціатори наголошують, що йдеться не про поодинокі прогулянкові рейси, а про повноцінні маршрути на кшталт невеликих круїзів. Для їхньої реалізації передбачено розвиток причальної інфраструктури та налагодження регулярного сполучення між містами. У подальших планах — розширення маршруту до Криму й далі акваторією Чорного моря.
А тим часом на Луганщині окупанти відібрали проєкти з розвитку туристичної інфраструктури. У 2025 році так зване “Міністерство економічного розвитку ЛНР” схвалило 10 заявок від юридичних осіб та приватних підприємців. Загальний обсяг фінансування за відібраними проєктами перевищує 122 млн рублів.
Переможці отримали субсидії на реалізацію заявлених ініціатив. Окупаційний “начальник відділу розвитку туризму Міністерства економічного розвитку ЛНР” Максим Чернишов повідомив, що на ці кошти збудували 5 нових кемпінгів і 2 плавальні басейни, а також облаштували 3 пляжні зони.
Також до 2044 року тут планують розробити Комплексну схему розвитку туризму, підготовлену спільно з росіянами. Головним трендом 2026 року на Луганщині визначено автомобільний туризм — для нього планується розробка маршрутів із можливим залученням так званого “першого регіонального туроператора”. Окремий акцент робиться на міжрегіональній співпраці з окупованою Донеччиною та сусідніми регіонами РФ у сфері “патріотичного туризму”, який, на думку представників “міністерства”, має стати економічним драйвером для всієї галузі.
Скільки коштує відпочинок на окупованій Донеччині
Туристичний ринок в Урзуфі вже працює, і пропозицій там чимало. Понад 50 об’єктів: приватні подвір’я, гостьові будинки, мініпансіонати, бази відпочинку та повноцінні готелі.
Найдешевше — від 400 рублів з особи на добу, це здебільшого приватний сектор із базовими зручностями. Гостьові будинки та мініпансіонати комфортніші — від 1 000 до 3 000 рублів за номер. “Релакс” і “Білий Лебідь” тримають найвищу планку: 5 000-5 500 рублів. Більшість закладів тут — дрібні, сімейні, без зірок.
Мелекіне — менше, але також із активним ринком: понад 30 об’єктів, переважно гостьові будинки та мініпансіонати, дві бази відпочинку. Ціни тут нижчі — від 500-800 рублів з особи за приватний сектор. Дорожчий варіант — мініпансіонати та бази: “Мрія”, “Terra Solaris”, “Сова” — від 3 500-3 800 рублів за номер. Є й зовсім бюджетні — “В Оксани” чи “Економ” від 400-500 рублів.
Юр’ївка — невелике селище в Маріупольському районі, куди в мирні часи приїздили сотні туристів позасмагати на азовському узбережжі. Пропозицій тут близько двох десятків. Елінг “Катран” — житло прямо біля води, від 4 000 рублів. “Білий Лебідь” — найдорожче, від 5 000. З іншого боку — “Наталі” від 700 рублів з особи, “Будиночок у Аліни” від 750, “Люкс”, який попри назву коштує від 600. Три бази відпочинку: “Горизонт”, “Робін-Бобін” і “Локомотив”. Вони всі переважно радянського формату, і розраховані на групи.
Маріуполь. У цьому списку лише дві позиції. Готель “Сокіл” — від 4 000 рублів, міні-готель “Гранат” — від 2 500. Два заклади на місто, де до повномасштабного вторгнення жило понад 400 000 людей.
Екологічна катастрофа в Азовському морі
Азовське море, яке омиває окуповані українські береги, переживає системну екологічну кризу, і кожен новий сезон лише погіршує її.
Початком став шторм 15 грудня 2024 року в Керченській протоці, де сталися аварії на двох російських танкерах — “Волгонефть-212” та “Волгонефть-239”. За даними “Грінпіс Україна”, у воду потрапило близько 4 300 тонн мазуту.
Згодом у морі зафіксували нафтову пляму площею 300 кв. км, а вздовж 15-кілометрової прибережної смуги біля окупованого Бердянська забруднені ділянки розтяглися на понад 14 км. Мазут рухався далі на захід — у бік Маріуполя. Роботи з ліквідації наслідків тривали з середини січня, окупаційна “влада” звітувала про прибирання 18 тонн забруднень, однак нафтопродукти фіксувалися знову й знову.
Але танкерна катастрофа — лише один із чинників катастрофи в морі. Аналітик Петро Андрющенко ще у 2023 році звернув увагу на іншу проблему — скорочення прісноводного стоку. За його словами, під час відбудови мосту біля “Азовсталі” росіяни засипали дві третини русла річки Кальміус, відтак у море потрапляє втричі менше прісної води. Саме цим він пояснює тогорічну аномалію: медуз, яких прибило до маріупольського берега посеред осені. “Жовтень і медузи — це приблизно як завірюха посеред спекотного липня”, — підкреслював аналітик.
Зростання солоності вже позначається на рибних запасах. Фахівці “Азовської філії НДІ рибного господарства” у квітні 2026 року зафіксували катастрофічне скорочення популяції ляща — особливо критичним воно стало після повномасштабного вторгнення. Раніше схожа ситуація склалася з бичком, який майже зник з акваторії. Порушення природного водообміну через руйнування водної інфраструктури продовжує підштовхувати солоність моря вгору, що є згубним для прісноводних видів риб.
Паралельно в морі стрімко поширюються токсичні синьо-зелені водорості. Науковці Південного наукового центру РАН повідомили про критичне “цвітіння” води: влітку біомаса ціанобактерій досягає 70-90% від загальної маси фітопланктону в Таганрозькій затоці, а течії виносять їх у відкрите море. Різке падіння вмісту кисню у воді загрожує масовою загибеллю риби. Серед нових загроз — інвазивний грязьовий краб з Атлантичного океану, який, ймовірно, потрапив до акваторії через Керченську протоку з баластними водами суден і вже формує тут стійку популяцію. Наслідки цього екологічного колапсу видно неозброєним оком. Дельфіни регулярно опиняються на березі мертвими — біля Маріуполя, Ялти, на Білосарайській косі.
За словами Петра Андрющенка, це може бути пов’язано з мазутною катастрофою в Анапі (РФ), вплив якої поширився на все Азовське море. Річки Маріуполя фактично перетворилися на стічні канали: у березні 2025 року в них зафіксували підвищену концентрацію фосфатів і ртуті, а також нафтопродукти — все це врешті-решт потрапляє в море.
Луганщина. Туристичний потенціал очима ворога
Сорокинський кар’єр (раніше Краснодонський) — один із найстаріших у регіоні: перші розробки вапнякових порід тут розпочалися ще на початку XX століття. Десятиліттями це був суто промисловий об’єкт, один із основних постачальників вапняку для будівельної галузі.
Тепер місцева окупаційна “влада” намагається перепрофілювати його на місце відпочинку. Територія відкрита з 10:00 до 20:00, вхід безкоштовний. За окрему плату можна орендувати катамаран — від 300 до 600 рублів, відпочити за столиком на пристані — 300 рублів з особи, або взяти альтанку з мангалом — від 4 000 до 8 000 рублів залежно від розміру компанії.
Наскільки активно це місце відвідують і як він виглядає зараз — достеменно невідомо: актуальної інформації в мережі майже немає.
Ісаківське водосховище на річці Біла — одне з найпопулярніших місць відпочинку на Луганщині. Десятиліттями воно слугувало для водопостачання та рибництва. З 1960-х навколо почали з’являтися бази відпочинку алчевських підприємств, дачні товариства, спортивні клуби, табори для школярів — поступово берегова зона майже повністю забудувалася. У 1990-х колишні санаторії перейшли до приватних власників.
@he_vtope_ #лнр#луганск#донецк#алчевск
♬ оригинальный звук - he_vtope
Є тут і суттєвий нюанс: із 2000-х експерти щороку фіксують перевищення санітарних норм і не рекомендують купатися через промислові викиди та занедбаність водойми. Втім, місцеві це ігнорують. А з 2020 року водосховище ще й стрімко міліє — після закриття шахт і зупинки Алчевського металургійного комбінату через окупацію рівень води продовжує падати.
Тим часом база відпочинку “Автомобіліст” пропонує розміщення від 600 рублів з особи — у вартість входять автостоянка, альтанка, мангал і номер із постільною білизною.
Про реалії ситуації
Паралельно з туристичними маршрутами окупанти зводять і більш капітальну інфраструктуру — насамперед у містах, які просувають як “туристичні центри” регіону.
Маріуполь, за планами Єдиного інституту просторового планування РФ, має перетворитися на “діловий центр Приазов’я”. Для цього передбачено будівництво готелів та апартаментів на понад 2 200 номерів, конгрес-центру, виставкового комплексу та спортивно-розважальних об’єктів. Також Пушилін підписав угоду про зведення житлового кварталу на 86 гектарах — із садочками, школою, поліклінікою, офісами та готелем. За розрахунками окупаційної “влади”, до 2044 року Маріуполь щороку прийматиме до 392 тисяч туристів.
На сході Донецька тим часом запланований масштабний житловий розвиток: багатоквартирні будинки загальною площею квартир понад 400 000 м², 2 дитячі садки, школу, поліклініку, фізкультурно-оздоровчий комплекс і паркінги — усе це, за версією пропагандистів, має створити “комфортне середовище” для майбутніх відвідувачів.
Водночас так звана “Корпорація розвитку Донбасу” шукає інвестора для відновлення готелю “Прага” в центрі Донецька — це подається як перша офіційна інвестиційна пропозиція в захопленому регіоні. Мінімальний поріг вкладень — 50 мільйонів рублів.
Інвестору пропонують або реконструювати наявний комплекс, або звести на його місці новий готель. Нагадаємо: до закриття “Прага” мала статус 4-зіркового закладу з 41 номером, рестораном, басейном і фітнес-центром.
Псевдопосадовці на окупованій Донеччині виділяють 4 пріоритетні ареали для туристів: Донецьк, Маріуполь, Мангушський та Новоазовський райони. Там планується створити 6 регіональних маршрутів загальною довжиною понад 130 км — “культурно-історичні”, “природно-екологічні” та “військово-патріотичні”. Додатково передбачено будівництво понад 150 км і реконструкцію понад 80 км автодоріг.
Лідером за туристичним потоком минулого року став Мангушський район на березі Білосарайської затоки — 42 тисячі відвідувачів, і це переважно сім’ї з дітьми. Молодь нібито більше їде до Маріуполя, старші та “ділові” туристи — до Донецька. Загальний турпотік до регіону в найближче десятиліття ворог розраховує довести до 1,1 млн осіб на рік — майже вдвічі більше, ніж рекордні 620 тисяч у 2019-му.
Схожа картина й на окупованій Луганщині. Так, в обласному центрі завершується вирішення земельних питань перед початком будівництва великого торгового центру. Поруч із обласною лікарнею вже зводять новий житловий район — 19 багатоповерхівок від 6 до 14 поверхів на 4 800 квартир. Загалом у Луганській області нині будується 87 будинків загальною площею 600 000 м². Також у планах — прокладення майже 17 км нової дороги та будівництво мосту до рибного господарства біля села Валуйське, що нібито має відновити роботу підприємства.
Не обмежуються й природними об’єктами. Наприкінці травня на території заповідника “Киселева балка” у Станично-Луганській громаді провели електрику, де не було ні води, ні світла, а єдиним джерелом електроенергії слугував генератор. Тепер “Киселеву балку”, яку Пасічник охрестив як один із туристичних об’єктів регіону, активно просувають як “духовний центр республіки”.
Ще один природний об’єкт у планах — туристичний кластер на березі озера Туба біля Борівського, що під Сіверськодонецьком. Вздовж майже двокілометрової берегової лінії планують розмістити базу відпочинку та глемпінг на 60 номерів, банний комплекс і водно-спортивну базу. Для пішохідного та велосипедного відпочинку передбачено ландшафтний парк, велодоріжки та мотузковий парк.
Окрім того, у Луганську анонсували будівництво котеджного селища “Ясна Поляна” — 107 будинків із клеєного бруса загальною площею 12 000 м². Роботи мають розпочатися вже цього року. Землю під подібні проєкти в області відтепер виділятимуть забудовникам за спрощеною схемою.
Головною загрозою для будь-якого відпочинку на окупованих територіях залишається мінна небезпека. Нерозірвані боєприпаси та міни тут знаходять регулярно — на узбережжі, у кар’єрах, поблизу природних зон відпочинку та просто у дворах будинків. Щороку на них підриваються місцеві жителі, зокрема діти. Та й обстріли нікуди не зникли: лінія фронту проходить за десятки кілометрів від так званих “туристичних ареалів”, а повітряні тривоги тут — звична частина повсякденного життя. Жодні туристичні маршрути та глемпінги не скасовують реальності, у якій люди гинуть і отримують поранення буквально за кілька кілометрів від облаштованих пляжів.
Отже, поки Росія вкладає мільйони рублів у кемпінги, круїзні маршрути та преміальні житлові комплекси на українських землях, реальність для тих, хто там залишився, — черги за водою, зруйновані будинки й мінна небезпека — просто неба. Туристична інфраструктура на ТОТ будується не для місцевих і не для миру — вона є частиною ширшої стратегії: легітимізувати окупацію, залучити “своїх” і створити ілюзію “нормального життя” там, де війна триває досі.
*Цей матеріал створено в межах проєкту Інститутом масової інформації за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів. Зміст публікації не відображає офіційну позицію ІМІ та Королівства Нідерланди
Читайте також: Пастка за привабливим оголошенням: хто годує економіку ТОТ та чому “легкі гроші” обходяться дорого.
