Через приховану мобілізацію та масовий виїзд чоловіків на окупованих територіях Донеччини та Луганщини утворився гострий дефіцит кадрів. Місцеві сайти пошуку роботи та Telegram-канали щодня публікують десятки оголошень, але закривати вакансії нікому — роботодавці змушені піднімати зарплати, заплющувати очі на відсутність досвіду й хапатися за будь-яких працівників.
Журналістка видання ТРИБУН проаналізувала сотні пропозицій, щоб зрозуміти, кого шукають, скільки обіцяють платити та які небезпеки приховують “привабливі” оголошення.
За офіційними даними популярного російського ресурсу, середня зарплата в Донецьку за 2026 рік становить 128 856 рублів, тоді як у Луганську цей показник майже вдвічі нижчий — 50 637 рублів. Цифри формуються за рахунок небагатьох пропозицій із великими зарплатами — військових контрактів, вахтових робіт на будівництві чи вакансій водіїв. Пересічний працівник у сфері обслуговування чи торгівлі може розраховувати на суми, близькі до 30-40 тисяч.
Що відбувається на ринку праці?
Донеччина — логістика та склади
У Донецьку та області популярні вакансії, пов’язані з перевезеннями та роботою на складах. Водії різних категорій — від експедиторів до далекобійників — отримують найвищі пропозиції. Наприклад, водій категорії Е може розраховувати на зарплату 130-150 тисяч рублів, а водій-експедитор — від 110 тисяч.
Не менш затребувані складські робітники, комплектувальники та пакувальники. Тут зарплатня скромніша, але вища середнього: пакувальникам обіцяють від 70 тисяч, вантажникам — до 100 тисяч.
Цікаво, що в оголошеннях Донеччини досі простежується гендерний розподіл: жінок найчастіше шукають на позиції пакувальниць та прибиральниць, тоді як чоловіків — на фізично важчу роботу на складі.
Паралельно зростає попит на “міські” професії: торгові представники потрібні щодня, причому часто з умовою наявності власного авто. Також у топі залишаються кухарі, кондитери та фармацевти.
Луганщина — будівництво та відновлення
У Луганській області акценти зміщені в бік відновлення інфраструктури та будівництва. Тут домінують вахтові пропозиції для різноробочих. Зарплата коливається від 4 до 5 тисяч рублів за зміну, що при виході на повний місяць може давати 120-150 тисяч. У деяких оголошеннях фігурують і вищі цифри — до 220-260 тисяч на місяць, але це вже пропозиції, наближені до держзамовлення або роботи на великих промислових об’єктах.
Поряд із будівництвом активно наймають персонал у сфері торгівлі та послуг. Продавці-консультанти, менеджери з продажу автозапчастин та співробітники пунктів видачі замовлень потрібні не менше, ніж будівельники. Їм готові платити 50-90 тисяч рублів на руки.
Охорона та держструктури займають окремий сегмент. Охоронців набирають на різні об’єкти, включно з музеями, із зарплатою від 4-5 тисяч рублів за зміну.
Цікаво, що на Луганщині починають з’являтися й “віддалені” пропозиції, пов’язані з маркетплейсами, та вакансії у сфері IT-підтримки, але їх поки небагато.
Робота для студентів
Що пропонують луганчанам
На ринку праці розміщені також пропозиції для студентів або тих, хто готовий вчитися з нуля.
На окупованій Луганщині найбільше таких вакансій у громадському харчуванні та роздрібній торгівлі. Помічники кухарів, кухарі-касири в кіоски фастфуду, офіціанти, бариста — скрізь готові брати людей з мінімальними навичками або взагалі без них.
Зарплати в цьому сегменті коливаються від 45 до 60 тисяч рублів, хоча в деяких організаціях можуть пропонувати й вищу оплату.
Це стосується й першої сходинки в професіях, де потрібна кваліфікація. На меблеве виробництво шукають не лише досвідчених майстрів, а одразу й помічників.
Навіть у сфері послуг, де завжди вимагали охайності та комунікабельності, планку опустили. Продавці в невеликі буфети та кіоски, автомийники — скрізь готові розглядати студентів. Головна вимога тепер не досвід, а “відповідальність” і “порядність”, як зазначають у кожному другому оголошенні.
Що пропонують донеччанам
Якщо на Луганщині студентські вакансії зосереджені переважно у фастфуді та кав’ярнях, то Донецьк пропонує трохи ширший спектр для тих, хто без досвіду.
Найпопулярніший напрямок для студентів — логістика та складська робота.
Оператори пунктів видачі замовлень потрібні постійно, і це той випадок, коли студенту готові платити одразу. Робота нескладна: прийняти посилку, видати, розкласти на складі. Зарплати тут зазвичай стартують від 45-50 тисяч, але можуть обговорюватися індивідуально.
Ще одна затребувана історія — пакувальники та фасувальники. Макарони, лаваш, готова продукція — робота проста, фізична, але без жодних вимог до кваліфікації. Часто в таких оголошеннях навіть не вказують зарплату, залишаючи “за домовленістю”.
Цікавий сегмент, який з’явився саме в Донецьку, — вакансії ревізорів у торговельні мережі. Тут уже потрібна певна відповідальність, але студентів теж розглядають. Платять від 42 до 45 тисяч рублів.
Звісно, є й класичний сервіс. Адміністратори у спортклуби, бариста, помічники кухарів, мийниці посуду. У закладах на кшталт “Донецьк Сіті” студентам готові платити до 3 200 рублів за зміну. Є навіть вакансії аніматорів — до 5 тисяч за зміну, але це вже сезонна історія.
Як оголошення про роботу ведуть у наркобізнес
У стрічках місцевих Telegram-каналів окупованих Донеччини та Луганщини часто з’являються дивні пропозиції.
“Шукаємо кілька людей на тимчасовий підробіток. Платимо 5 400 в кінці дня. Візьмемо хлопців і дівчат”, — такі повідомлення розлітаються спамом по чатах, і за кожною подібною фразою часто стоїть не робота, а пастка.
В умовах кадрового голоду наркобізнес активізував вербування. І якщо раніше це робили через зашифровані чати й даркнет, то тепер — просто через відкриті рекламні банери та масові розсилки. За даними одного російського медіа, кількість користувачів, які могли отримати такі оголошення, перевищує 1 мільйон. Схема проста: перейшов за посиланням, потрапив у “канал вакансій”, написав умовному Дмитру — і тобі вже пояснюють, що робота нелегальна, але “нічого складного, а через тиждень у кишені пачка грошей”.
Такі “роботодавці” вербують найбільш вразливих — школярів 14-16 років та молодь. Розрахунок простий і жорстокий: за російським законодавством, діти до 16 років не несуть кримінальної відповідальності за збут наркотиків. Тобто, у разі затримання дорослі організатори залишаться осторонь, а школярі виконують роль “цапа відбувайла”.
3 березня стався випадок у Луганську, який показав, як працює наркобізнес на практиці. 43-річний чоловік і 36-річна жінка ночами розмальовували стіни рекламою наркотиків. За 3 тижні — близько сотні написів. Їм платили по 500 рублів за трафарет. Експертиза показала, що зароблене фігуранти справи витрачали “за місцем роботи” — обидва були під наркотиками.
На тлі реальних зарплат у 40-60 тисяч рублів пропозиція отримати кілька тисяч за день виглядає привабливо. Особливо для тих, хто не має досвіду, освіти чи просто опинився в скрутному становищі.
Насправді ж більшість “закладників” затримують у перший тиждень роботи. А покарання за розповсюдження наркотиків — аж до довічного ув’язнення. І жоден “Дмитро” з Telegram не допоможе.
Це зворотний бік ринку праці на окупованих територіях. Поруч із легальними вакансіями, де не вистачає людей, процвітає тіньовий бізнес.
Контрактна служба стає головною вакансією
На тлі кадрового голоду в цивільному секторі окупаційні “адміністрації” Донеччини та Луганщини розгорнули масштабну кампанію з вербування на військову службу. І якщо легальні роботодавці змагаються за працівників підвищенням зарплат, то військкомати працюють методами тотальної агітації, яка проникає навіть туди, де її не має бути взагалі.
У соцмережах та офіційних каналах щодня з’являються десятки оголошень із закликами “знайти гідне застосування своїм здібностям”. Чоловікам від 18 до 64 років пропонують широкий вибір спеціальностей: від стрільців, розвідників і снайперів до технічних фахівців — саперів, операторів БПЛА, зв’язківців та медиків. Особливо потрібні водії категорій C, D, E, автослюсарі та зварювальники.
Головна приманка — гроші. Одноразова виплата при підписанні контракту сягає 800 тисяч рублів. До цього додають обіцянки від 210 тисяч щомісяця. Для порівняння: пакувальник на складі отримує 70 тисяч, водій-експедитор — 110.
Джерела Центру національного спротиву передали документи, які підтверджують: освітні заклади на ТОТ отримали пряму вказівку публікувати матеріали про контрактну службу. Дитсадки змушені брати участь в акції “Військова служба по контракту — твій вибір!” і звітувати “нагору” про виконану роботу.
“Коли для просування контрактної служби залучають навіть дитсадки, це свідчить не про впевненість системи, а про брак людського ресурсу. Якщо “добровольців” шукають через дошкільні установи — це вже ознака глибокої мобілізаційної кризи”, — пояснюють аналітики.
Для окупованої Луганської області відкрили “гарячу лінію” для підрозділів безпілотних систем РФ, де консультують “охочих”. Умови тут дещо відрізняються: контракт пропонують на рік, без автоматичного продовження, навчання на території регіону, переведення в інші війська не загрожує. Вікові вимоги суворіші: беруть чоловіків до 45.
У російських університетах, куди виїжджає чимало абітурієнтів з окупованих територій, теж не цураються агітаційних методів. До прикладу, Санкт-Петербурзький державний університет розіслав студентам листи з пропозицією: академвідпустка й 50 000 рублів одноразово за річний контракт у безпілотних військах.
Робота на окупованих територіях не завжди годує
Поруч із гучними обіцянками високих заробітків на ТОТ існує інша реальність — люди місяцями, а іноді й роками не бачать своїх грошей. Заборгованість із зарплати стала хронічною хворобою захоплених Луганщини та Донеччині, і лікують її лише тоді, коли ситуація набуває розголосу або доходить до “республіканської прокуратури”.
У 2025 році 710 працівників відділень соціального захисту в Донецькій області не отримували зарплату з липня по жовтень, а потім ще й за половину листопада. Сума боргу перевищила 75 млн рублів.
У Луганській області масштаби вражають ще більше. За 2025 рік псевдопрокуратура “допомогла” повернути понад 2,8 млрд рублів заборгованості — і це перед 71 тисячею працівників. І це лише ті випадки, які вдалося “вирішити”. Скільки людей досі чекають — невідомо.
На початку 2026 року в окупованій Голубівці (кол. Кіровськ) 83 співробітники місцевого транспортного технікуму не отримали зарплату за жовтень, а 69 студентів — стипендії за вересень. Борг становив понад 3 мільйони. Як завжди гроші знайшлися лише після втручання “прокуратури ЛНР”.
Але найбільш критично виглядає історія з боргами, які тягнуться ще з часів початку окупації. Мешканці Луганщини тільки зараз почали отримувати компенсації за зарплати 2014-2015 років. Майже 10 років люди жили без коштів, які заробили, і лише наприкінці 2025-го “уряд ЛНР” перерозподілив бюджет, щоб завершити ці виплати.
На вугільних підприємствах компанії “Батьківщина” ситуацію намагаються виправляти “цільовим фінансуванням”. У результаті середня зарплата за рік там зросла з 36 до майже 63 тисяч рублів.
І це лише мізерна кількість прикладів того, як загарбники відмовляються справедливо оплачувати роботу українців.
“Ринок праці на ТОТ перекроїла мобілізація”: коментар журналістки
Валерія Мельник, журналістка видання ТРИБУН, розповіла, як мобілізація вплинула на затребуваність професій, чому студенти стали основним кадровим ресурсом і чи вистачає людям грошей на життя.
— Як мобілізація вплинула на затребуваність професій і в яких сферах є прогалини?
— Мобілізація й тривалий відтік населення фактично перекроїли ринок праці на окупованих територіях: зараз найбільше бракує людей не в “дефіцитних” нішах, а в базових сферах життя.
За повідомленнями місцевих, у Луганську постійно шукають касирів, працівників складів, водіїв, медсестер, технічний персонал і комунальників — часто вже без вимог до досвіду. У містах на кшталт Алчевська, Кадіївки (кол. Стаханов), Брянки чи Перевальська кадровий дефіцит безпосередньо пов’язаний із хронічними аваріями на мережах і ремонтом інфраструктури. Саме тому там стабільно потрібні слюсарі, водії, електрики, робітники технічних спеціальностей.
У Донецьку та інших містах цивільні вакансії існують поруч із пропозиціями контрактної служби з суттєво вищими виплатами, тому цивільний сектор системно програє конкуренцію за людей. Адже часто люди, на жаль, вибирають варіант контрактної служби через брак коштів на базові потреби себе та сім’ї. У результаті прогалини виникли не лише в окремих професіях — фактично в здатності міст підтримувати базове функціонування.
— Чи справді студентів використовують як дешеву робочу силу?
— Студентів дедалі частіше залучають до роботи не як виняток, а як нормальну практику. Це видно і по вакансіях, де прямо пишуть, що готові брати без досвіду, і по ситуаціях у лікарнях, школах і комунальних службах, де молодь виконує функції, які раніше вимагали повноцінної підготовки.
У медицині студенти часто підміняють середній персонал, у будівництві та ЖКГ працюють як допоміжна сила, а в офісному секторі закривають позиції, які раніше не були стартовими. У реальності це виглядає не як добровільний підробіток, а як вимушена практика через нестачу кадрів. Тому точніше, мабуть, говорити, що студентів використовують не лише як дешеву силу, а як основний кадровий ресурс, без якого частина систем просто не працювала б.
— Чи вистачає людям зароблених грошей на базові потреби, з огляду на ціни?
— За повідомленнями місцевих, більшості цивільного населення грошей вистачає або впритул, або не вистачає. Основні обговорення — не про зарплати, а про ціни: продукти, ліки, комуналку, транспорт. У Макіївці, Горлівці та Єнакієвому регулярно пишуть про перебої з водою, графіки подачі й підвіз води, що означає додаткові витрати для людей. Навіть ті, хто має стабільну роботу, часто говорять про постійну економію й підробітки. Найбільш вразливими залишаються пенсіонери, сім’ї з дітьми. Відносно стабільніше почуваються військові, частина силовиків і люди з додатковими доходами, але для більшості модель життя зараз — це скорочення витрат і постійна адаптація до нестабільності.
— Як часто звичайні оголошення про роботу маскують вербування в наркоторгівлю?
— Говорити, що вакансії масово маскують саме наркоторгівлю, тут, чесно кажучи, не можу сказати, бо глибоко цю тему не досліджувала. Точно можу сказати, що під цивільні оголошення маскують роботу, пов’язану зі службою або силовими структурами. Це видно і по формулюваннях вакансій, і по реакції людей у коментарях. Тому ризики існують, але вони ширші за тему наркотиків: головна небезпека — втягнення в мілітаризований сектор через формально цивільні пропозиції роботи.
— Що буде з ринком праці після деокупації?
— Після деокупації ці території, швидше за все, зіткнуться не з браком роботи, а з браком людей. Найбільший попит буде на тих, хто відновлюватиме базову інфраструктуру й соціальні системи: будівельників, інженерів, електриків, комунальників, медиків, психологів, освітян, соціальних працівників, транспортників і адміністраторів. Водночас значна частина нинішніх робочих місць зникне, бо вона пов’язана з окупаційною системою або тіньовими схемами.
Тобто, ринок праці після звільнення не просто відновиться — він фактично почнеться заново, з дуже високим попитом на прикладні навички і фахівців, здатних швидко включитися у відбудову.
Читайте також: “Цифровий полон” від Кремля. Як працює месенджер MAX і чи можна захиститись від стеження.
