В’ячеслав Муністер пам’ятає Донецьк не за руїнами з новин та пропагандистських заяв, а за запахом троянд, вугільним пилом та вулицями. Коли пошуковики видають лише кадри війни, хлопець вирішив показати інше — живе місто, яким воно було та яким, як він вірить, стане знову. Разом із виданням ТРИБУН В’ячеслав створив “Наративний атлас Донецька” — проєкт, що руйнує стереотипи про сприйняття зруйнованого сходу.
Про те, як збирали світлини, чому більшість фото недоступна без VPN і чому Донецьк нагадує одночасно Британію, Радянський Союз та Америку — розповідаємо далі.
Історія створення
В’ячеслав — корінний донеччанин. Він прожив у рідному місті 25 років, з яких 11 — під окупацією. Ідея створення цифрового архіву спала йому на думку ще в 2012-2013 роках, коли Донецьк починав жити в європейському форматі, з’являлися такі інституції як “Арт-Донбас”, а сам він, тоді ще підліток, мріяв стати архітектором. Потім побачив у мережі аналогічні американські проєкти й запам’ятав. Після 2014-го плани змінилися: архітектором він не став, але в технічній науці займався “просторовою пам’яттю”. У 2025 році хлопець взявся за трилогію про Донецьк, згадав стару ідею та зрозумів, що час настав.
“Більшість фотографій з проєкту цінні саме через свою “якість”. Це було доволі складно. Десь половина фото з проєкту без VPN недоступні для перегляду”, — пояснює розробник. Така вже реальність окупації.
Навесні 2026 року ТРИБУН почав співпрацю з В’ячеславом, а за 2 місяці спільної роботи проєкт довели до нинішнього вигляду.
“Але Донецьк як місто важко передати навіть таким обсягом. Є куди розвиватися”, — наголошує хлопець.
Чому саме такий формат?
Донецьк простягається зі сходу на захід майже на 40 кілометрів. У ньому впізнаються британський дух, радянські експерименти, американське планування.
“Є трагедія знищення українського суспільно-політичного дискурса та життя, є переосмислення, є велика спортивна історія — від футболу до хокею й атлетики. Дві війни. Тому я передав в Атласі ключове з 2006 по 2026 через призму фотоспогадів ще Живого Донецька… Через нашу теплу естетику”, — каже автор.
Він пояснює, що в пошукових системах про місто є лише руйнування та війна, а старе життя ніби стирається. В’ячеслав вважає, що головна проблема в тому, що про Донецьк забули. Знають його лише ті, хто там був, а сучасна молодь — нічого.
“В Україні не розвинена, на жаль, обізнаність про регіони. Навіть до 2022 року, як я розумію, люди мало подорожують по своїй країні. А зводити все до “лавок” у Харкові та до Львівської кави не треба”, — зазначає переселенець.
Сам він побував у 22-х областях — від Криму до Полісся. Хлопець переконаний, що Донецьк рано чи пізно деокупують. Місто наразі майже вціліле, тож воно стане новим домом для тисяч вихідців з області, які втратили житло.
“Люди, які ніколи не були в Донецьку, будуть приємно вражені тим, що у нас є, — говорить В’ячеслав. — А якщо відновити зруйноване — так відбою не буде!”.
Паралельно з Атласом розробник готує серію “Я знаю, що ви робили влітку 2014 року” — документальні свідчення про тих, хто залишився, і тих, хто пішов. А найближчим часом у співпраці з Донецьким національним технічним університетом з’явиться підпроєкт: меморіум та цифрова версія втраченого кампуса, В’ячеслав вже працює з керівництвом університету.
Донеччанин каже, що не планує створювати аналогічні ресурси про інші захоплені Росією міста, проте підтримати ініціаторів проєктів та допомогти з інфраструктурою — візьметься залюбки. “Це прерогатива місцевих, і все має бути передано саме через них. Інакше не буде тієї необхідної системи цінностей”, — резюмує В’ячеслав.
Читайте також: Російська окупація відкинула Донецьк у часі назад. Інтерв’ю з журналістом Олександром Демченком.
