Марина Корольова – волонтерка родом з Донецька. Мама, яка має трьох дітей та поєднує свою справу з волонтерством. Її історія показує шлях від втрати домівки та постійних переїздів до можливості почати все спочатку.
Марина народилася в Донецьку. Навчалася в Донецькому національному університеті за фахом “вчитель початкових класів”. Здобувши освіту, вона спочатку працювала в приватному дитячому садочку, потім – приватною гувернанткою в декількох родинах.
У квітні 2014 року Донецьк захопили.
“Ця подія стала поштовхом для переїзду у Київ. Довелося залишити все. Там я вийшла заміж за киянина та народила ще одного сина. До лютого 2022 року ми мали там свій бізнес”, – розповідає Марина.
Повномасштабне вторгнення вдруге змінило життя
Під час повномасштабного вторгнення жінка була вагітна третьою дитиною. Переживання за її стан вплинули на емоційний фон. Спільним рішенням було переїхати до Львова, у пошуку безпечного місця для сім'ї та народження дівчинки. На той час у Львові не було ще тривог.
Марина знаходилася пологовому будинку на вул. Раппапорта. Це популярна та старовинна єврейська лікарня. Вона згадує, що під час першої тривоги почалися пологи. Дівчинка була народжена у бомбосховищі медичного закладу.
“Постійний стрес та переживання за майбутнє переслідували. Нам пощастило, що британські посли, які грали на українських футбольних полях, зв'язалися з нами і розповіли про програму для українців, за якої можна отримати британську візу”, – пояснює жінка.
Марина та її чоловік змогли виїхати до Польщі. Оскільки у пари троє дітей, Вадим також зміг виїхати за кордон. Перебуваючи там 2 місяці, сім'я не знала, що робити далі та чи отримають вони візу.
“Через деякий час британську візу було схвалено, ми змогли переїхати до Великої Британії. Наша подорож почалася в червні 2022 року за програмою «Дім для українців», або «Homes for Ukraine»”, – додає вона.
6 місяців родина перебувала в приймаючої сторони (спонсора) в маленькому селищі. Тим часом чоловік працював пів року в іншому місті, для того, щоб забезпечити сім'ю.
“Життя повинно продовжуватися, навіть коли здається, що більше нічого не вийде. Мій чоловік відчув покликання спробувати ще раз створити свій бізнес – тільки в Британії. На той час у нас були матеріальні складнощі. Вадим вирішив робити свіжовичавлені соки. Спільним рішенням стала купівля ручного соковитискача за 40 фунтів. На той час це було ризиковано”, – з сумом згадує Марина.
Власна справа попри виклики
17 січня 2023 року справа Марини та Вадима вийшла на ринок зі свіжим соком. Наразі бізнес успішно просувається та має дуже великий асортимент. Але не все було так яскраво. Марина згадує, що на самому початку було досить складно адаптуватися не лише через мовний бар'єр, а тому, що не було відомо про термін перебування у Великій Британії.
Були й складнощі з документами та реєстрацією бізнесу. Жодний банк не надавав позику на відкриття своєї справи.
“Складність з тим, що батьки трьох дітей. Відсутність допомоги від рідних та поєднання зі справою негативно вплинуло на емоційний стан. Як я казала, ми придбали ручний соковитискач та зіткнулися з фізичними труднощами під час його використання. Великі коробки та силові навантаження для роботи з соком, постійна втома негативно вплинула на наш фізичний стан”, – пояснює Марина.
Початок волонтерської діяльності
Жінка розповідає, що було важко впоратись із постійними викликами, але їм допомогло відчуття підтримки та любові від народу Великої Британії до України.
Початком волонтерської діяльності стало власне виробництво браслетів з синьо-жовтими кольорами. Марина розповідає, що багато років дружить з благодійним фондом “Жива Надія”, якому вона відправляла допомогу з продажу патріотичних виробів. Вона активно підтримує українських волонтерів, які переправляють допомогу на Донбас.
“Я вважаю, що найважливішим, що може робити кожен українець – це допомагати військовим, які захищають найцінніше – нашу Батьківщину та життя людей. Кожен українець, який знаходиться в еміграції, має пам'ятати свій дім, країну не тільки на словах, а й справами. Наразі ми відправили вже п'яту партію нашої гуманітарної допомоги українським військовим”, – зазначає Марина.
Це продукти, медичні засоби, засоби гігієни, вітаміни, налобні ліхтарики, батарейки – все те, що наразі може бути корисним нашим захисникам. Збирають і пакунки на різні свята, наприклад Різдво чи Великдень. За словами Марини, така допомога від народу є яскравим прикладом співпереживання та надії на краще.
“Я дуже вдячна валійцям – народу Уельсу за те, що вони підтримують Україну вже більше чотирьох років. Люди мають свою позицію, вони несуть донати, співчувають і сподіваються, що Україна переможе. Емоційно я відчуваю, що роблю гідну справу і перебуваю на тому місці, де маю знаходитись. Це гарне та чудове відчуття користі для держави”, – розповідає Марина.
Поєднувати свою справу, волонтерську діяльність та родину іноді буває важко. Мати свій бізнес – це щоденно виживати та багато фізично працювати. Збирати коробки, донати, фасувати – це теж не просто, але Марині допомагають українські дівчата та британські подруги.
“Коли ти знаєш, заради кого ти робиш і коли ти знаєш, яку ціну військові віддають на фронті, ризикуючи своїм життям щоденно, я розумію, що я не роблю щось визначне або щось надзвичайне. Якщо кожен зможе робити свій внесок у допомогу військовим, то їм буде легше, і тоді ця війна має більше шансів України на швидку перемогу. Тому я вважаю, що якщо ти знаходиш задоволення в тій справі, яку робиш, то і фізично легше”, – зазначає вона.
Марина розповідає, що під час допомоги вона запам'ятовує кожну історію від людей. Їй приємно бачити, коли люди приносять допомогу з щирими очима, деякі люди плачуть, хтось – обіймає.
“Я пам'ятаю один випадок, як маленька дівчинка Марлін цілий рік збирала свої кишенькові гроші і всю коробку принесла до мене, і там загалом було 68 фунтів. Ця дівчинка пожертвувала всі гроші на допомогу військовим. Я плакала та обіймала її. Я пам'ятаю ще один випадок, коли десятирічний хлопчик Джордж завдяки своєму співу зібрав 400 фунтів і приніс їх мені”, – ділиться волонтерка.
Інша історія, яка також торкнулася її серця, пов’язана зі стареньким британським чоловіком.
“Пам'ятаю історію, коли він приніс пакунок для військових. Він розповідав, що під час Другої світової війни його мама теж народила його у бомбосховищі. Деякі люди неймовірні, вони кожен раз приймають участь у всіх моїх зборах. Українські військові надсилають відео з подяками, вони дуже вдячні, передають величезний привіт уельському народу. Коли вони записують ці відео, їх обличчя сяють від радості, вони щасливі, що можуть отримати тепло та турботу”, – каже Марина.
Жінка розуміє кожного українця. Це величезна біда – втрачати те, що настільки дорогоцінно, але життя триває, не можна зупинятися. Починати все спочатку – складно, однак кожна спроба та кожен крок не є даремними.
Найбільша мрія Марини та її родини – це закінчення війни в Україні.
“Я мрію про те, щоб кожен українець зміг почати знову. Мрію про те, щоб мої діти стали добрими людьми та гідними представниками українського народу. Хочу повернутися додому та щоб Україна знову розквітла”, - з надією висловлюється вона.
Авторка: Дарина Гарькавченко
