Повномасштабна війна в Україні триває понад рік. За цей час мільйони українців виїхали з рідних міст. Усі вони хочуть опинитися вдома, повернути те ідеальне та спокійне життя, яке було у них до 24 лютого 2022 року. Ярослава Вайс, яка багато років займається музикою та зі своїми друзями музикантами розвивала у Краматорську успішний творчий проект “SA&VA”, змушена була переїхати спочатку до Дніпра, а потім до Кременчуга на Полтавщині.
“Останні кілька років ми активно розвивали у Краматорську наш музичний проект “SA&VA”, мали великі творчі плани для його розвитку. У лютому 2022 наш гурт також готував виступ. Коли почалося повномасштабне вторгнення, взагалі не могли в це повірити. Дуже довго ми з музикантами збиралися в мене вдома, грали, репетирували, записували кавери на популярні українські пісні на телефон, дуже багато розмовляли про війну, і спочатку думали, що все це скоро закінчиться, потрібно просто трохи почекати і все буде добре. Але вийшло інакше”, - розповідає Ярослава.
Також у Краматорську на початку війни Ярослава працювала як волонтер. Потім продовжила волонтерити вже в Дніпрі.
З Краматорську Ярослава з сім’єю виїхала наприкінці березня. Були впевнені, що воєнні дії продовжуватимуться недовго і скоро вони зможуть повернутися, тому кудись далеко їхати не хотілося. Тим більше, у жінки були плани витягнути музикантів гурту у Дніпро, щоб продовжувати займатися творчістю. Але всі вони роз'їхалися хто куди.
Ярослава каже, що у Дніпрі було дуже важко знайти роботу за фахом та недороге житло.
“Якщо ти переселенець, тут треба було забути про те, що ти фахівець у будь-якій галузі, бо в Дніпрі часто актуальні такі прості вакансії, як наприклад робота посудомийкою, прибиральницею чи офіціанткою. Я спілкувалася з одним своїм знайомим з Ізюму Харківської області, він талановитий інженер оптичних приладів, рідкісний професіонал. Окрім того, він ще й кваліфікований електрик. Так от він розповів, що не може знайти роботу. Начебто, здається, що електрик - професія затребувана, але він каже, що прийшов влаштовуватись, у нього одразу запитали трудову книжку, яка залишилася в Ізюмі. Сказали, що він повинен сам звільнитися, і тільки потім його приймуть працювати. І ось, через такі казуси законодавства, які для переселенців поки не спрощені, багато хто не може влаштуватися на роботу”, - зауважує Ярослава.
В Дніпрі жінка не зустрічала негативу за мовною ознакою чи упередженого ставлення до людини, бо вона тимчасово переміщена. Проте не раз спостерігала байдужість і нерозуміння. Житло у Дніпрі недешеве і поступатися чи входити у становище, за словами краматорки, ніхто не буде. Тут кожен сам за себе.
“Зараз у мене ніби дежавю. Ще у 2014, коли ми теж виїхали з Краматорська, я зрозуміла, що все, що я маю насправді – це я сама. Все матеріальне можна втратити, але те, що знаходиться в моїй голові - це моя цінність. Я зрозуміла, що потрібно вкладати, насамперед, у власний розвиток. Чим більше я можу, тим більш конкурентоспроможна на ринку праці, легше знайти себе і не загубитися. Наприклад, навіть музикантів може бути багато, але ти маєш чимось відрізнятися від них, щось має чіпляти інших у тобі. А зі знанням англійської тобі буде простіше знайти роботу, а не стояти в черзі”, - додає Ярослава.
Ярослава мріє знову зібрати своїх музикантів з проекту “SA&VA” та зіграти на великій сцені чи на великому заході. А ще пише верлібри, вільні білі стихі та казки про драконів. У майбутньому планує випустити власну книгу під назвою "Казки дракона та його кота".
“Взагалі хочу зауважити, що життя українців, які поїхали за кордон, і тих, які залишилися в країні, дуже відрізняється. Людям за кордоном зрозумілий завтрашній день, їм надали житло, платять гроші, допомагають освоїти іншу мову, тому вони можуть повноцінно жити, займатися собою, планувати. В Україні незрозуміло, що буде вже за годину. Чи залишишся ти жити в цьому місті, чи доведеться терміново збирати речі та їхати далі, куди потрапить чергова російська ракета, вийдеш ти на роботу, чи доведеться весь день сидіти в укритті... В Україні складніше, але все одно потрібно не втрачати позитив, налаштованість на перемогу і радіти кожній хвилині”, - ділиться Ярослава.
Зараз жінка працює в музичній школі.
“Повітряні тривоги весь цей рік змушують нас преривати учбовий процесс. Часто сидимо з дітьми у сховищі. Дуже важко кожного разу вигадувати щось, щоб в умовах сховища продовжувати навчання. Але всі радіємо, коли відносно "спокійний" день і ми можемо навчатися в наших світлих красивих класних кімнатах”, - розповідає вона.
Згадує, що нещодавно на уроці історії вивчали з п'ятим класом тему "Історичний час". Роздивлялися стрічку на якій умовно позначено, що час ділиться на минуле, сьогодення та майбутнє.
“Я попросила дітей, згадати подію, яка була у них в минулому, потім стала теперішньою, але залишиться у майбутньому. Я не очікувала що один хлопець скаже: "В цей день я не хотів плакати в минулому, але сьогодні в цей день я хочу плакати, але вірю і знаю, що в майбутньому все буде добре, маючи на увазі 24 лютого 2022 року. Ось такі в нас діти. Молюсь щоб з них виросло покоління сильних людей, з чистими серцями, в яких панує віра, добро, любов та бажання жити, створювати красу, відкриття, і не заважати жити іншим”, - каже Ярослава.
Вдається проводити їй і музичні вечори. Один з таких провели напередодні католицького Різдва.
“Атмосфера була дійсно прекрасна, все було просто, без пафосу, але дуже тепло! Ми відчували зал, який підспівув нам деякі пісні. Це було круто! Нам пощастило, що під час виступу не виключали світло! Після концерту підходили люди, знайомилися з нами, питали чи на довго ми тут. Був дуже дружній прийом, я взагалі не очікувала що хтось прийде, але вільних місць не було”, - згадує Ярослава.
Треба продовжувати жити, каже вона. Але не переставати вірити в світле майбутнє країни та повернення додому.
“Ми ще обов’язково зіграємо на великій сцені у Краматорську. Залишається лише дочекатися”, - впевнена музикантка.
