Якби геніальний кобзар Остап Вересай жив у наш час, цікаво, які б журливі думи він співав?
Певно, "Думу про злих чиновників-держиморд", "Думу про підняття пенсійного віку для жінок", "Думу про політв'язнів", "Думу про знищення української мови регіоналами", "Думу про закриття лікарень"... До речі, і в дорогих серцю Вересая Сокиринцях нещодавно теж ледь не закрили амбулаторію.
Він осліп у чотири роки і все життя співав. Остап був сином кріпака, а його самого викупили з кріпацтва за дві свині. За скільки ж можна сьогодні наш український народ викупити з кріпацтва панів-регіоналів, які ставляться до людей, як до бидла?..
Наш Остап, неначе біблейський Мойсей, 40 років блукав Україною, але в Сокиринцях його захомутала Пріська Сенчук, яка стала його дружиною. Вражений талантом Вересая Тарас Шевченко передав йому свого "Кобзаря" з підписом: "Брату Остапу...". Ним захоплювалися Куліш, Лисенко, Жемчужников, Галаган, Чайковський, Римський-Корсаков, автор Гімну України Чубинський, Райнер-Марія Рільке... А Максим Рильський назвав його так: "Гомер наш польовий, славетний Вересай...".
Він був політв'язнем. Коли наш Остап повертався з Петербурга, де співав на сніданку на честь вшанування Шевченка, до Сокиринець, в Прилуках його заарештували за опозиційну пісню "Про правду і неправду". Сьогодні теж є політв'язні. І це страшно. Хто заспіває про них?
Сьогодні 210 років від дня народження Остапа Вересая. Я приїхав до Сокиринець покласти квіти на його могилу і вшанувати цього генія. Коли виступав, люди мене підтримували. А місцеве начальство кипіло від ненависті. Що поробиш, пани...
Олег Ляшко
Лідер Радикальної партії
