Все-таки надо читать классиков, начиная со времен античности. Потому что философы, экономисты, поэты и писатели, с надеждой быть полезными, делились с человечеством своим видением, как лучше обустроить жизнь на планете. Но как говорил хорошо всем известный Георг Вильгельм Фридрих Гегель: «Главный урок, который извлекают люди из истории, состоит в том, что они не извлекают из нее никаких уроков». Вот такой пессимизм заполнил мою душу, когда я узнала, что в моем городе появились ангелы: это значит, опять началась избирательная кампания.
Что же делать обыкновенному обывателю, которого периодически начинает уважать потянувшиеся во власть приличные (и не очень) личности? Перво-наперво, вспомнить, что гражданин обязан иметь чувство собственного достоинства. Включить мозги. Понимаю: надо слушать сердце, но думать следует все-таки головой, несмотря на то, что она с детства была заполнена утопической и лживой, как нынешняя российская, информацией. Поэтому возлагаю надежду на приход в горсовет любящих город представителей жаждущей справедливости и имеющей знания интеллигенции, которая сегодня отличается (увы!) политической пассивностью, идеологической наивностью, почти полной безынициативностью. Она – интеллигенция – должна была бы заметить: в Рубежном правят бал люди с очень средним образованием при наличии диплома о высшем, но с железной хваткой, направленной на личное обогащение. Некоторые даже оказались в коридорах местной власти. Тут необходимо сделать отступление. Несомненно, среди бизнесменов есть люди высокообразованные, совестливые, патриотично настроенные (лично знакома с некоторыми), которых многолетняя странная налоговая политика государства заставляла делать невероятные кульбиты, поэтому словосочетание «честный бизнес» звучит так же уместно, как «страшно красивый». Коррупционная паутина накрыла многих, и редко кто вышел из «сражения» с небезупречной (будем объективны) налоговой службой с гордо поднятой головой. И тому, кто сумел доказать, что в городскую казну он отдает все, что положено, честь и слава. Ему, предприимчивому патриоту страны и города, и власть в руки. А не тому, кто думает только о своих шкурных интересах, прикрываясь демагогическими фразами о честности, справедливости, любви к народу.
Хочется верить, что в Украине, разрываемой сегодня коррупционными скандалами, уже не появятся циничные и алчные мироеды. На дворе ведь ХХІ век, и нужные для работы депутата книги классиков (ученых, политиков и писателей) есть не только в библиотеках. Самому отчаянному кандидату в депутаты я рекомендую «Историю одного города» М.Е.Салтыкова-Щедрина. Беда только в том, что многие рубежане разлюбили книгу. И ни при какой погоде не будут читать даже А.Чехова, не говоря уже о М.Коцюбинском, И.Франко. А зря…
Повернемося до головної теми сьогодення – виборам. «Гадати, що нова міська влада буде набагато краща попередньої – наївно. Але те, що вона буде іншою, достеменно. Рубіжанському виборцю на допомогу прийде невеличкий загін журналістів (звичайних, незаслужених, ненагороджених, неприкуплених), які знають, що сьогодні, у важкий для країни час, у владі повинні працювати громадяни, для котрих слова – порядність, патріотизм, професіоналізм – не порожній звук. Як писала у Фесйбуці головний редактор газети «День» Лариса Івшина: «Перша заповідь для журналіста – не робити дурних людей відомими. Тому що потім ця маса «відомих» витісняє на маргінес розумних. І створюється сумнівний «баланс» Українці йдуть на вибори і думають: «Я бачив по телевізору цього кандидата, я за нього проголосую». А потім вони бачать в дії розкручених депутатів, які чесно визнають, що не здатні розібратися, за що вони самі голосують».
Нові депутати не повинні йти до влади з думкою: «А що я буду з цього мати?». Знайте, шановні, ви не матиме нічого, окрім головного болю, браку часу і купи проблем, зустрічаючись з непоступливими господарниками місцевого масштабу і недобросовісними чиновниками, які звикли замість півгодини роботи довідку три доби. Вчитися прийдеться не тільки наполегливо просити, а й так само вимагати. Бо ви матиме мандат від народу, який, хочеться вірити, зрозуміє, хто його насправді поважає. Новий депутат повинен розуміти, що Рубіжне – це територія українського Донбасу, де довгі роки місцеві «князьки» грабували населення, вирощували тут криміналітет (донецькі тітушки, як приклад), а все українське загнали в глибоке підпілля. Тому нові депутати повинні наполегливо перейматися майбутнім поколінням рубіжан: не лінуватися зайвий раз раптово зайти до школи свого виборчого участку і поцікавитись саме у вчителів (в приватній розмові вони більш відверті), як їм живеться і працюється. Чому саме представникам місцевого самоврядування треба більше цікавитись життям шкіл, коледжів, вузу? А тому що все, що як ми, дорослі, робимо сьогодні, залишиться нашим дітям і онукам. Без міського бюджету не з’явиться у мікрорайонах пристойні спортивні майданчики, футбольні команди підлітків. І давайте помріємо: на стадіонах «Рапід» і «Хімік» з квітня по жовтень царює судівський свисток. Казка? Найсміливіші депутати могли б попроситися на шкільний урок музики, щоб послухати, які пісні співають наші діти. Згадаємо Конфуція, який мудро зазначив: «Покажите мне, что поет народ, и я скажу, как народ управляется и какова его нравственность».
Отже, грядуть вибори в місцеву раду. Комусь байдуже, хто там з’явиться на рубіжанському Олімпі, комусь до душі шанувальники підступного російського президента (їх було достатньо в попередній міськраді). Бог їм суддя! А я вважаю, що ми, рубіжани, повинні задля пам’яти полеглих у донецьких степах найгарніших і найсміливіших українських хлопців, задля гідного життя наших дітей і онуків, ну і задля хоча б трохи спокійної старості ветеранів, вибрати в керманичі людей нелукавих, безстрашних, нежадібних, бажаючих повсякчасно вчитися дуже нелегкому ділу управління громадою міста. А ще памятаючих, що українці (особливо тут, на сході) пройшли через страшну і принизливу кару – голодомор і заслуговують набагато кращої долі. І найголовніше. Не забуваймо – і патріоти, і ті, хто сьогодні тримає «камінь за пазухою», – що зовсім не випадково мудра людина сказала: «Якщо ми мріємо про свободу, матимемо і свободу, і хліб. Коли маритимемо одним хлібом, не матимемо ні хліба, ні свободи».
Лариса Груздєва, член міського осередка «Просвіта», член НСЖУ
