Здавалося б торгувати з ворогом, з окупантом, убивцею твоїх співгромадян не можна. Це аморально і приносить твоєму ворогу доходи, які він спрямовує на війну. Це ясно, як божий день. Стоп.
Стоп, кому ясно? Давайте-но забудемо на якийсь час деяких типів, що рвуться до влади на простих, мов балалайка, гаслах та звинуваченнях, які не трудяться підкріпити хоч якимись гаслами. Давайте поміркуємо: а чи це так?
Ось вам історичний і наочний приклад. Будьте уважні. Європа. 1810 рік. Практично всі країни континенту воюють проти Франції. Вірніше не проти Франції, а проти Наполеона. Він тоді був чимось на кшталт Путіна для нас: узурпатор, «корсиканське чудисько», убивця, різник.
Наполеон захопив практично всю Європу і навіть ті країни, що формально залишилися незалежними, виконували всі забаганки «чудиська». Залишилася лише Англія – головний і принциповий ворог. Якому Наполеон оголосив «Континентальну блокаду», й до неї мусили приєднатися всі країни Європи.
Ми усі учили в школі що це за диво таке було – Континентальна блокада. Для тих, хто вчився погано, нагадую: європейським країнам зборонялося купувати у англійців будь-які їхні товари. Повторюю: будь-які. Взагалі.
Таким чином, позбавивши англійців ринків збуту й відповідно прибутків, геніальний полководець розраховував розорити й поставити Англію на коліна.
Що зробила у відповідь Англія? Англійці знайши «асиметричну відповідь». Вони спорядили величезний флот… контрабандистів. Будь-якому контрабандисту з Європи також було відкрито зелене світло в англійських портах.
Ночами на європейське узбережжя доправлялися британські колоніальні товари: цукор, прянощі, ром, тютюн, каву та власне британські товари: сукно, бавовняні тканини, посуд, віскі, металеві вироби тощо.
Оскільки із зрозумілих причин цих товарів у Франції, Італії, Німеччині, Бельгії тощо спостерігався дефіцит – платити за них утридорога. Додатковим «бонусом» для контрабандистів було те, що не треба було сплачувати ввізне мито.
І утворилася така ситуація: Британія в умовах блокади почувалася якщо не добре, то цілком комфортно. Контрабандисти жиріли. Банкіри, які видавали кредити для контрабандних операцій під лшалені відсотки купалися в шампанському, яке, до речі, контрабандисти возили у зворотньому напрямку.
А хто страждав? Страждали французьки, італійські, німецькі виробники меблів, елітного одягу, ювеліри, винороби (а вітак і власники виноградників) тощо. Багато хто з них просто розорився. Страждали польські й російські сільхозвиробники, які традиційно продавали до Англії пшеницю.
Жінка в лахмітті – Англія після континентальної блокади. Карикатура французької пропаганди.
Наполеон з порожньою мискою, зате при шаблі – відповідь англійської пропаганди
Хіба Наполеон не боровся з «торгівлею на крові»? Ще і як! Він саджав і розстрілював; знімав з посад чиновників і відправляв на війну рядовими; видавав гучні укази й закликав населення через пресу не купувати «ворожий крам».
Бульдозерів тоді не було, але Наполеон знайшов вихід: величезні гори вилученої контрабанди обливали контрабандним ромом і спалювали. Зігнаний солдатами для профілактичного перегляду акції народ, похмуро спостерігав як палають сотні кілометрів тонкої фланелі й сукна, дестки тисяч пар чобіт і терикони мішків із запашним тютюном.
Знищення контрабанди. Гравюра поч. 19 ст.
Але все було намарно. Англія багатіла, а Франція та окуповані нею країни опускалися у злидні. Золото широкою рікою лилося з Парижу до скарбниці Британії. На те золото Лондон фінансував війну проти Франції, в тому числі наймав в Європі союзників, які билися з Наполеоном замість англійських солдат.
І ніхто в Англії не кричав «Ганьба! Геть торгівлю на крові!»
Бо розуміли елементарні правила ведення торгівельних війн, які не розуміють українські «експерти» та «диванні патріоти», що вчили у школі історію на «трояки».
Я дуже ціную культовий цикл американських письменників Крістофера Банча і Алана Коула «Стен». Іноді його перечитую.
Хтось зневажливо пхикне: це ж белетристика, та ще й фантастика. Не поспішайте. Візьміть і уважно почитайте. Це книги про війну, але на тлі стрілянини та рукопашних сутичок там доволі цікаво розповідається про методи таємної війни. В тому числі економічної.
Автори цх романів не просто письменники. Вони добре зналися на війні, в т. ч. таємній. Кристофер Банч воював у Вєтнамі, був командиром патруля. Алан Колул взагалі вріс у родині співробітника ЦРУ.
Ось невеличкий епізод. Роман «Флот приречених». Головний герой Стен, який воює на боці Імперії, виявляє лігво контрабандистів, яке торгує з ворогом Імперії – Таанським союзом. Що робить Стен? Він заохочує контрабандистів і навіть сам включається у підпільну торгівлю.
Зрада? Ні. Просто, продаючи товари (крім зброї, на зброю – табу), вироблені в Імперії, він таким чином викачував у таанців гроші, підриваючи їхню економіку і фінанси. І водночас підтримував свого виробника, котрий багатів на продажу ворогу готової продукції. І надавав робочі місця громадянам Імперії. І платив податки в імперську казну. Тобто герой книги діяв так само, як діяли англійці проти Наполеона.
Те саме і з легальною торгівлею. Коли твої підприємства виробили, наприклад, цукерки, сплатили податки до державної скарбниці, а потім їх продали росіянам за –надцять мільйонів – це мудро й підступно, бо гроші пішли з Росії в Україну. На фінансування армії в тому числі.
Єдине, що треба робити – це боротися з ввезенням контрабанди і скорочувати імпорт товарів противника. З тієї ж причини, що її змальовано у попередньому абзаці.
Так що, не так все, панове, як вам розповідають «революціонери».
P.S. Про вугілля з ОРДЛО прошу не згадувати. Не той випадок. Це вугілля видобувалося шахтами, які належали Україні, зареєстрованими на території України; які платили податки в український бюджет; які замовляли в українських виробників ліс і бетонні затяжки; металеві кріплення і відбійні молотки; електрокабелі, «Вугленіт», шланги високого тиску, троси та ще тисячі найменувань продукції, без якої не може жити шахта.
Причому Україна ще й економила на зарплатні шахтарям, яка у 2015 році була в середньому у 5-7 разів нижча, ніж на початку 2014.
Тепер всього цього немає. Немає «торгівлі на крові». Цілковито за рецептом Наполеона. Але немає й 1,5 мільярди доларів податків до бюджету. І замовлень українським виробникам немає. Ті шахти тепер все замовляють у росіян.
З тієї ж таки причини потрібно заплющувати очі на контрабандну торгівлю з окупованими територіями. Продаючи туди картоплю, пиво, труси і ковбасу, ми тим самим вимиваємо з “Новоросії” грошову масу. Яка іде нам на користь. А російському бюджету навпаки, бо треба вливати нові й нові рублі заміцсть тих, які пішли до України.
Здається, я все розжував. Розклав по поличкам. Показав на пальцях. Не знаю, який рівень освіти та розуму має бути, аби не усвідомити про що ця стаття.
P.P.S. До речі, Імперія у фантастичному романі, і Англія у реальному житті війну виграли. А Наполеон, який спалював гори контрабанди, помер від раку (за іншою версією від отрути) у засланні на далекому острові св. Олени, що належав Британії.
Кінець.
P.S. Написав пост у Фейсбук. Іронічний: П`єте “Моршинську”, “Миргородську” або “Боржомі” – збагачуєте російських олігархів Фрідмана і Хана. Ось так. Це вам не висотані з пальця “російські заводи Порошенка”.
І почалося. Люди дякують за науку, клянуться, що більше не вживатимуть ці напої. Насправді сенс посту в іншому. Давайте подумаємо, на користь це нам чи ні. Російські бізнесмени інвестували в українські підприємства свої гроші. Створили робочі місця. Платять податки в український бюджет. І бонус: зараз вони, – скажемо так – під тиском обставин продають цей бізнес швейцарцям за півмільярда доларів. З яких знов-таки податок на прибуток – 75 мільйонів буде сплачено до бюджету України.
Так що не все так однозначно. Торгівельні війни “на крові” – вони такі…
Автор: ПАВЛО ПРАВИЙ
До слова: ми досі не можемо відмовитисч від торгівлі з Росією. По-перше, ми купуємо коксівне вугілля, бо власні шахти, які його видобували, втрачено (подякуємо Семенченку, Парасюку та іншим “блокіраторам”), а без нього стануть наші металургійні комбінати. Купитии вугілля у третіх країнах ми не можемо бо його нема як завезти – українські порти просто не впораються з прийманням та перевантаженням таких об`ємів. Їх і так максимально завантажено енергетичним вугіллям (подяка знову ж таки “блокіраторам”).
По-друге, ми купуємо мінеральні добрива. Українські майже удвічі дорожчі через те, що російські виробники отримують газ (вартість газу у вартості міндобрив складає 80-90%), відтак це здорожчуватиме сільгосппродукцію, яка становиться неконкуретною га зовнішніх ринках, а також дорожчатиме в магазинах.
По-третє, це ТВЕли для українських електростанцій. Замінити їх на американські зборки цілком ми поки що не можемо через причини, які від нас не залежать – єдиний завод в США, збірки яких підходять для наших реакторів, завантажений замовленнями по максимуму. Це питання часу – коли буде добудовано додаткові потужності.
Останнім часом об`єм торгівлі з Росією навіть зріс. Але не це погано. Це показує, що у нас зростає економіка, яка потребує більше вугілля, металу, добрив, електрики. Погано, що в цій торгівлі ми маємо від`ємне сальдо на рівні 1,3 мільярди доларів. Але поки ми вдіяти нічого не можемо, не знищивши власну економіку.
Така ось реальна картина. без прикрас.
Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.
