Річка Луганка — неширока і неглибока, без розкішної набережної, без легенд. Але саме з її броду почався Луганськ. Тут переправлялися козаки, тут постав завод, з якого виросло місто. Луганку хотіли зробити артерією для перевезення гармат до Севастополя, а в 60-х нею ще ходили прогулянкові кораблі. Вона годувала, затоплювала, надихала, розчаровувала — і залишалася мовчазним свідком змін, про які не пишуть у підручниках.
Що залишилося від тієї річки сьогодні і як вона вплинула на Луганськ? ТРИБУН розповідає історію через питання, які хвилюють тих, хто цікавиться минулим рідного краю.
Коли й за яких обставин річка Луганка вперше з'являється в документах чи переказах, і що це говорить про раннє заселення краю?
Найдавніша письмова згадка про річку Лугань (в народі - Луганка) датується 1598 роком, а в 1627 році вона потрапила до "Книги Великому Кресленню" серед річок "з кримської і ногайської сторони" — поруч із водотоками з тюркськими назвами. Річка бере початок біля станції Байрак у Горлівці і тече 198 кілометрів до Сіверського Дінця. Але ще раніше, у середині XVIII століття, козаки обрали природну переправу через річку — Кам'яний Брід — для своїх зимівників. Камброд став воротами в ці землі, свідчивши, що степ більше не був пусткою — через річку вже тяглися стежки людей.
Звідки походить назва річки і чому вона така загадкова?
Існують дві основні версії походження назви. Перша пов'язує її зі словом "луг" — річка має широку лугову заплаву. За іншою інтерпретацією, гідронім має тюркське походження, про що свідчить стара назва річки Луган (Лаган).
"Нас вчили в школі ще за радянських часів, що назва річки Лугань походить від того, що на широких лугах поруч з річкою масово випасали худобу", — ділиться спогадами луганчанка Олена Половінка.
Втім, сама назва викликає у неї суперечливі почуття.
"Насправді я ніколи не задумувалася, звідки походить назва. Сприймала так, як навчили. Єдине, що завжди різало вухо оце "Луганка". Наче якось зневажливо", — додає Половінка.
Наскільки річка була вирішальною у виборі місця для будівництва заводу, з якого виріс Луганськ?
У 1795 році британський інженер Карл Гаскойн, запрошений Катериною II для розвитку металургійної промисловості в Росії, обирав місце для ливарного заводу. Камброд із Луганкою дав йому все необхідне: воду для технологічних потреб заводу, переправу, захист від вітрів, близькість до вугілля. Річка мала забезпечувати водою паровий молот і інші механізми заводу. Хоча Луганка скромна за розмірами — всього 198 кілометрів від Горлівки до Сіверського Дінця, — вона стала основою великого промислового проєкту з виробництва артилерійських гармат. Без неї завод міг би постати десь іще, але не тут.
"Такий мандрівник британський, якого звали Артур Кларк. Він мандрував, здійснював велику подорож на Близький Схід. І от переїжджав, в тому числі через Луганщину. І там фігурує річка Лугань, фігурує завод, який побудував Гаскойн. Ну, тобто це кінець вісімнадцятого сторіччя, і Кларк вказує на те, що Гаскойн збирався використовувати Луганку для перевезення гармат. Спочатку на Сіверський Донець, потім Дон, потім через Азовське море в Севастополь", — розповідає доктор історичних наук Олександр Набока про амбітні плани британського інженера та їх документальне підтвердження.
Чому грандіозні транспортні плани Гаскойна не здійснилися?
"Гаскойн розраховував на те, щоб ганяти баржі, на яких була певна кількість важких гармат. Але його проєкт не знайшов підтримки. Маю припущення, що люди просто дійшли висновку, що Луганка замала для промислових масштабів. Можливо, десь навіть глибина річки не могла дати потрібну проходимість", — пояснює Олександр Набока.
Проте ідеї використання річки для транспортування не зникали десятиліттями.
"Залізниць не вистачало протягом всього дев'ятнадцятого - початку двадцятого століття. Тож використання Луганки, Сіверського Дінця постійно фігурували в різних проєктах. Пригадую і документально підтверджені ідеї щодо річок і французького дослідника Франсуа Лепле, і Дмитра Менделєєва. Але вони так і не отримали свого продовження, оскільки промислових масштабів інфраструктури не виходило з цих річок", — додає історик.
Як Луганка впливала на життя перших мешканців і чи могло місто існувати без неї?
Перші слобідки виросли саме біля річки. Вона давала воду й зручний брід, визначала, де ставити хати. Луганка стала осереддям буття мешканців: годувала й рятувала. Без річки не було б і міста — завод міг постати ближче до Дінця чи шахт, але тоді народився б інший Луганськ, із чужим ім'ям і долею. Нинішній Луганськ виріс саме з Луганки, з того Кам'яного Броду, де люди вперше знайшли шлях через воду.
"Кам'яний Брід виникає як козацький брід, поселення, зимівник спочатку", — підтверджує історик Олександр Набока.
Для невеликого поселення річка була цілком достатньою.
"Можна сказати, враховуючи масштаби поселення - воно було невеличким - річка цілком підходила. В усіх колись козацьких поселеннях в першій половині 20 століття формувалося зернове товарне господарство або гончарство, і річка там відігравала велику роль", — додає історик.
Як характер річки відображав етапи розвитку Луганська?
Зміна стану Луганки чітко відображала історію міста. Чиста, жива річка — у добу козаків. Служниця заводу — у часи Гаскойна. Бурхлива й небезпечна — у 1917 році, коли повінь перетворила частину Луганська на "маленьку Венецію". Такі великі повені повторювалися ще кілька разів протягом століття.
"Як я пам'ятаю, річка ця має норов, бо йде її русло вздовж часто крутих схилів, які при сильних дощах/снігах, можуть за добу перетворити ріку на руйнівну силу. Десь у сімейному архіві є фото і в моїх спогадах є момент, коли (якщо не помиляюсь) наприкінці сніжної зими 1984-85 років після декількох сонячних днів повінь була така, що затопило р-н 3-ї прохідної заводу ОР. Пам'ятник паровозу був як острів, оточений водою, багато будинків у Камброді, внизу, теж були підтоплені. Щось подібне було й у 1800-х роках, чому на той момент відмовилися від розбудови міста як "уєздного" і перенесли держоргани у Донецьк (Слов'яносербськ). І на початку 20 сторіччя була сильна повінь. Пам'ятаю металеву табличку на старій будівлі по вул Кірова, трохи далі від хлібзаводу, яка визначала рівень затоплення в якомусь чи то 1913-му, чи 1917-му році. Там вона висіла десь на рівні метра від землі", — пригадує луганчанин Денис Димов.
Але ця ж непередбачувана річка мала і мирні часи.
"Ще в 60-ті роки ходили Луганкою прогулянкові кораблі", — говорить Олександр Набока.
Чому Луганка не стала справжньою душею міста, як інші річки у великих європейських містах?
"Але стати містоутворюючим центром, як Сена для Парижу чи Темза для Лондона, Лугань не змогла. Промисловість, що розгорнулася вздовж її берегів, — різноманітні заводи, фабрики та виробництва — обумовили інше сприйняття річки в місцевих людей. Не таке романтизоване, дбайливе. Душею міста Луганка не стала. На мою думку, вона носила чисто утилітарну функцію навколо промисловості", — аналізує Набока.
Це відображалося і в просторовому розвитку міста.
"Наприклад, за радянських часів центр Луганська почав розбудовуватися вище, ніж Луганка. Вона стала жертвою колоніального характеру імперії. Умовно кажучи, вона була центром Кам'яного Броду. А Кам'яний Брід - це наземне поселення. А от справжнє імперське поселення - воно розбудовувалося вище. Спочатку там вулиця Пушкіна, а потім, за радянських часів, - вже вулиця Оборонна й далі", — пояснює історик.
Мешканці міста це також відчували на собі.
Ще одна луганчанка Ксенія Бондаренко погоджується з істориком і говорить: "В Луганську не було де культурно та красиво відпочити на узбережжі, завжди нам говорили, що в річці не можна купатися, в моїй родині взагалі наставляла бабуся брата й рибу не ловити".
Що залишилося від річки після всіх випробувань?
Луганка переживала різні часи. І міліла, і набирала воду, з часом сильно заросла і замулила. В якісь роки там було повно загиблої риби через промислові викиди, в інші — менше птахів у камишах, ніж зазвичай. Вона бачила століттями, як на її берегах селилося життя. І хоча зараз у неї не найкращі часи, сподіваємося, колись це можна буде виправити.
"Мені не відомо якихось легенд чи фольклорних історій, пов'язаних з Луганкою. На жаль, взагалі, в 90-х роках про неї виробився чіткий негативний стереотип, який доповнювала абсолютно неприборкана набережна. Від колишньої величі залишався лише шматок набережної 30-х років — кам'яна кладка на березі. Але її не розширювало керівництво міста, не дбало про річку, не робило кроків для того, аби набережна річки Лугань стала культурною спадщиною, як у чималій кількості інших міст на теренах нинішньої України", — підсумовує Олександр Набока.
На відміну від історика, луганець Василь Клименко поділився своєю протилежною думкою. "Я вже дуже старий", — сміється пан Василь і додає: "Моя молодість припала на 50-60-ті роки і тоді Луганка була повноводною і забезпечувала заводи водою, а заводи, в свою чергу, забезпечували нас робочими місцями. Тож ми були вдячні річці. Я жив в Луганську, в Камброді, до 2015 року, і пам'ятаю ще ті часи, коли ми брали воду на полив городів з річки, бо в колодязях в якесь літо вода зникла. А ще я запрошував на побачення панянок у Парк 1 Травня, гуляли там, на річку дивилися, цілувалися..." — пригадує чоловік. Він також додає і про занепад Луганки: "Але ближче до 90-х років річка стала міліти, хоча в 60-х набирала води зі снігів так, що ми плавали по Камброду - хати були затоплені в кого по стріху, в кого по вершечки вікон".
Сучасний стан річки оцінюють по-різному.
"Мені прикро про це говорити, але я ж живу тут, бачу, що річка сьогодні виглядає краще, ніж 20 років тому. Парки навколо неї прибрані і доглянуті. Шкода, що так не було до війни", — з гіркотою говорить Олена Половінка.
Луганка продовжує текти попри все. Вона не найкрасивіша і не найбільша в Україні, але своя. Після війни її відновлення могло б не лише покращити екологію, а й повернути місту частину його історії.
Читайте також: Перше кіно Луганська: коли за 10 копійок можна було побачити світ.
