Осінь - не привід ставити крапку у подорожах. Можна попрощатися з літом, проте в наших силах зберегти тепло в собі. Ну, а мандрівкам знайдеться місце будь-якої пори року. Скориставшись одним із сонячних днів вересня, я відправився в путь.
Тошківка
Селище засноване на землях, які були віддані під ранговий маєток сербському офіцеру Тошковичу, від прізвища якого утворена назва поселення. Під час промислового буму тут почали відкриватися вугільні рудники. Особливості розвитку краю й донині проглядаються в териконах та копрах. Це дуже навіювало спогади про Донеччину: мені здалося все таким знайомим, ніби я опинився десь у рідному шахтарському краю.
Марфина могила
На північній околиці селища знаходиться геологічна пам'ятка природи місцевого значення - Марфина могила. За допомогою навігатора (Інтернет працював відмінно) я швидко дістався об'єкта. До того ж на пагорбі є позначка. Незважаючи на те, що фарба стерлася, було зрозуміло, чому цей невеличкий постамент тут з'явився. Хтось подбав про маркування пам'ятки.
Марфина могила - стратотипове відслонення, яке дає можливість прослідкувати літологію й умови залягання так званого марфинського горизонту. Тут залягають світлі піски з коржами різнозернистого озалізненого пісковику, що містить значну кількість гравію та гальки, кварцу та кременів. Утворення складають марфинську терасу. Це якщо коротко. Насправді об'єкт доволі цікавий. Там гарна природа та краєвиди, а прадавні пісковики додають місцю загадковості та атмосферності.
Нижнє
Із Тошківки я пішки відправився до Нижнього. Селище розташоване на правому березі річки Сіверський Донець. Вважається, що в XVIII ст. на місці теперішнього поселення в урочищі Нижнє на Дінці існував зимівник Кальміуської паланки. 1756 р. на його місці виникла сьома рота гусарського полку. Це відгомін подій, коли територія краю заселялася сербськими та хорватськими офіцерами. Цікаво, що з селищем пов'язані імена достатньо відомих персоналій, наприклад, наприкінці 20-х рр. XX ст. у Нижньому вчителював Василь Барка, автор роману про Голодомор "Жовтий князь"...
Сіверський Донець
Через селище я спустився до ріки. Блукати не довелося. Ґрунтова дорога добре освоєна місцевими мешканцями. Біля Дінця було прохолодно, затишно, романтично. Дуже захотілося занурити ноги у воду. Я відчував якусь закінченість. Чи то літа, чи то подорожі...
Спеціально для суспільно-політичного оглядача "Трибун".
Сторінка автора у Facebook.
Читайте також: Кава по-лисичанськи з присмаком Бельгії
