Рефреном до нарису про подорож до Красноріченської громади могли би стати рядки поезії В. Сосюри:
"Такий я ніжний, такий тривожний,
моя осінняя земля!
Навколо вітер непереможний
реве й гуля...".
Так сталося, що вітер та сонце дійсно стали моїми супутниками. Хоча після нічного дощу я не надто очікував сприятливих умов для подорожі. Дизелем дістався Красноріченської громади. Я не знав, як складеться мандрівка. Чи буде гарна погода? Чи знайду те, про що читав і що хотів побачити? Відкинувши думки, просто йшов селищем, майже інтуїтивно прокладаючи шлях.
Селище Красноріченське - центр громади. По дорозі купив місцеву хлібину, вона доволі смачна. Далі дійшов до річки Красна. Я хотів знайти пам'ятку геології - Красноріченське відслонення. Втім на карті воно ніде не було відзначене. Де шукати кар'єр? І раптом за мостом на високому правому березі ріки я помітив щось схоже на яр. Все збігалося: пам'ятка повинна знаходитися на південному заході селища. Наблизившись, я побачив розріз. Еврика! Це дійсно відслонення.
Читав, що тут трапляються рештки фауни - кістки викопних тварин: мозазаврів, черепах, зуби акул. На жаль, я нічого такого не знайшов, тому що треба копати. Пам'ятка насправді цікава, оскільки має кілька розрізів, від крейдяного мергелю до алевроліту (тверда гірська порода). Тут і кварцовий пісок, і галечник, вік якого нараховує більше 30 млн. років. З гори відкривався неймовірний краєвид.
Потім я спустився до моста і тою же дорогою почимчикував до залізничної станції. Проте залишилася ще одна не розкрита тема - місцеві трикутні вареники, або вареники з хвостиком. Ця страва вважається традицією родини Дубина, мешканців селища Красноріченське. Я чув, що навіть є ідея включити страву до об'єктів нематеріальної культурної спадщини. Звичайно, мої шанси потрапити на пригощання дорівнювали "нулю", тож вдома я самостійно зліпив вареники із сиром. Без хвостика, втім дуже смачні.
Спеціально для суспільно-політичного оглядача "Трибун".
Сторінка автора у Facebook.
Читайте також: Кава по-лисичанськи з присмаком Бельгії
