Вид з вікна Сєвєродонецької МБЛ на снаряд окупантів. Фото Яна Романченко
Заклеєні вікна, ліжка в коридорі, постійні звуки обстрілів, перебої зі світлом, опаленням та водою - саме так проходила процедура гемодіалізу у Сєвєродонецькій міській багатопрофільній лікарні.
Кореспондентка «Трибуну» поспілкувалась з однією з пацієнток терапевтичного відділення, яка поділилася своїми спогадами про життя лікарні в перші дні війни.
Олена Шуленко вже перебувала в лікарні на момент початку широкомасштабного вторгнення Росії на територію України. Евакуюватися їй вдалося лише на початку квітня та й тільки через те, що лікарі життєво потрібного їй гемодіалізу припинили свою роботу через бойові дії та обстріл лікарні.
Гемодіаліз – один з методів позаниркового очищення крові. Потрібен здебільшого тим людям, у яких є ниркова недостатність, тому ця процедура надзвичайно важлива для життя людини.
Олена згадує, що в перші декілька тижнів війни ще було безпечно знаходиться у палатах, бо росіяни майже не обстрілювали Сєвєродонецьк – були задалеко для цього. В один із таких днів по палатам почали ходити санітарки, щоб заклеїти вікна скотчем. Кожен думав, що його ця війна омине стороною, що війська ще далеко, але якщо вже почали заклеювати вікна, то це означало щось неминуче.
А після цього кожен день медсестри закликали спускатися до підвалу, або хоча б виходити в коридор, бо там немає вікон. Проводили інструктаж, як себе поводити при обстрілах: лягаєш під ліжко, накриваєшся матрацом та ковдрам, щоб вибите скло не поранило.
Ситуація кардинально змінилась після першого обстрілу лікарні – 3 березня.
Окупанти вчинили цинічно – завдали удару пізно вночі, коли вже всі міцно спали. Прокинулися від шаленого шуму та спалахів, здавалося, що на тебе летить суцільний згусток вогню. Люди повибігали в коридор. Крики санітарів, щоб всі лягали на підлогу. Будівля трясеться від пострілів. Потім їдкий запах гарі: «Горимо!». Але горіли тільки дерева. Обійшлось. Пережили. Обстріл тривав хвилини дві, а за відчуттями розтягнувся на декілька годин.
Тепер до підвалу спустились навіть ті, хто навідріз відмовлявся йти до нього раніше. Зі всіх боків чути: «Алло! Ти головне не переживай, але нас обстріляли. Я живий». Коли пройшло достатньо часу, то люди все ж таки наважились піднятися нагору та лягти в свої ліжка, мотивуючись фразою «Бомба в одну вирву двічі не б’є».
На щастя ніхто не постраждав, навіть скло у вікнах залишилось ціле. Один зі снарядів впав за декілька метрів від терапевтичного відділення, а інші пошкодили газопровід. Через це у всьому лікарняному містечку зникло опалення: пацієнти спали вдягнені та вкривалися декількома ковдрами.
«Після цього були ще прильоти. Обстріли були 4,8,12,13 березня», - розповідає жінка і додає, що далі вона не пам'ятає, бо щільність ворожих атак почала зростати.
Внаслідок обстрілів пацієнтів почали виписувати за власним бажанням: ті хто більш-менш підлікувалися, йшли додому. Також не працювали аптеки, як у всьому місті, так і в лікарні. Спочатку вони відчинялись на декілька годин, а згодом взагалі зачинились. Ліки було складно дістати. Майже завжди була черга в 20-30 осіб, і якщо вдавалося дочекатися своєї, то це не означало, що можна було купити всі препарати зі списку. В місті неможливо було знайти препарати левотироксин натрія та інсулін.
«Навіть в таких важких умовах лікарня працювала, медперсонал буквально жив на роботі, кухарі готували, жодного разу ми не залишилися голодні», - пригадує Олена.
Жінка розповідає, що, незважаючи на щільність обстрілів та небезпеку залишатися в місті, відділення гемодіалізу та плазмаферезу працювало як і до війни, хіба що інколи зміщувався час процедури.
«На діалізі все працювало нормально. Під час процедури було чутно обстріли часто. У нас (у Сєвєродонецьку –прим.ред) на діалізі було все безкоштовно», - розповідає Олена.
Увесь березень пацієнти могли приходити на цю процедуру, аж поки в перший тиждень квітня це перестало бути можливим – російські війська забрали таку можливість, умови для цієї процедури зникли повністю.
«На початку квітня не було води та світла, і діаліз припинили. Працівники виїхали», - згадує жінка.
У терапевтичному відділенні, де лікувалася Олена, на момент вторгнення працювало два поверхи – 3 та 4. Після чергового обстрілу у приміщенні пробили дах, тому людей з четвертого поверху перевели на третій через небезпеку обвалу стелі.
Людей вже повністю перевели до коридорів. Виставили ліжка, убезпечили простір.
«Сиділи у коридорі. За хворими нормально доглядали. Були обходи», - розповідає Олена.
Після того, як персонал відділу гемодіалізу евакуювався, в Олени не було іншого вибору, як виїжджати з Сєвєродонецька також. Жінка сама знайшла перевізника та зі своєю сім’єю поїхала з міста. Зараз вона лікується в одній з лікарень в Дніпрі.
Для довідки: Чимало пацієнтів з хворобами нирок, які виїхали з зони бойових дій, потребують діалізу.
Про те, як пройти цю процедуру, розповів Голова Комітету з питань здоров'я нації, медичної допомоги та медичного страхування Михайло Радуцький.
Так, якщо людина виїхала з міста, де ведуться активні бойові дії, потрібно прийти до найближчої лікарні з укладеним договором з НСЗУ за напрямом гемодіалізу та перитонеального діалізу.
Звернутися можна без направлення. Його створить лікар-нефролог у тому медичному закладі, до якого звернувся пацієнт.
У Львівській області таких закладів 11, в Івано-Франківській - 9, у Дніпропетровській та Тернопільській - по 5.
Також НСЗУ створила карту місць проведення гемодіалізу по всій Україні https://bit.ly/3pyseoi. Зелена мітка означає, що місця є, жовта - немає точної інформації, потрібно уточнювати, червона - немає місць.
Авторка: Яна Романченко
Читайте також: Як шукати зниклих безвісти під час війни: інформація для жителів Луганщини
