З перших днів повномасштабного вторгнення рф на територію України місто Рубіжне потрапило під обстріли окупантів. Сотні поранених потребували невідкладної медичної допомоги. Декого евакуювали в лікарні інших регіонів, а декого рятували прямо на місці. Рубіжанські медики, попри жахіття війни, не втекли, а надавали допомогу всім постраждалим, доки це було можливо.
Одним з них є студент Луганського державного медичного університету (який з 2014 року перемістився з міста Луганськ до міста Рубіжне) Михайличенко Ігор. Незважаючи на небезпеку та обстріли, хлопець допомагав рятувати місцевих мешканців, які отримали поранення.
Про перші дні повномасштабного вторгнення, евакуацію з Рубіжного та роботу в шпиталі Ігор розповів кореспондентці Трибуну.
Ігор народився в Сєвєродонецьку, а все своє свідоме життя прожив у Рубіжному. На 24 лютого 2022 року він був студентом 5 курсу лікувального факультету ЛДМУ, а також медбратом у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії, де й планував працювати після навчання.
«Ще 17 лютого я знав, що нас чекає. На роботі ми були до всього готові, тож 24 лютого не стало для мене несподіванкою. Якихось особливих емоцій не відчував - чи то від дурості, чи то від наївності, не знаю. Робити вирішив те, що вмію найкраще – пішов на свою роботу. У той момент був сповнений оптимізму, був упевнений, що військові рф не дійдуть до міста. Але, як виявилося, будь-який оптиміст - погано проінформований песиміст», - розповів Ігор.
За його словами, прикро було те, наскільки люди поважного віку наповнені російською пропагандою.
«Душу розривало, коли ЗСУ привозили до нас поранених цивільних, яких просто витягували із завалів після роботи "аналоговнєтної та надточної" артилерії, а приходячи додому після таких чергувань, чуєш від сусідів: "скоро тут буде росія, і нарешті ми позбудемося київського гніту". Один міф довелося розвіяти на місці. Я почув від сусідів, які ховалися в підвалі, що в будинок нібито прилітає від ЗСУ, які поставили міномети на БК (Будинку культури - Ред.). В цю ж хвилину я буквально взяв сусіда за руку і відвіз його на БК. Очікувано, не було жодних мінометів, а свист снарядів був з боку кільця 8 мікрорайону», - зазначив Ігор.
12 березня дорогою з дому на роботу хлопця контузило, коли прилетіло по будинку на вул. Богдана Хмельницького, навпроти стоматології. У відділенні він перебував до 13 березня 2022 року. Зазначає, що довго не міг наважитися виїхати.
«Однак після 10 березня у відділення перестали надходити пацієнти, та й лікувати їх, власне, вже не було чим. Тоді вперше прийшла думка виїжджати із міста. Вранці 13 березня більшість співробітників вирішили евакуюватися колоною, на той момент це було складно, але з 4 спроби у них таки вийшло. І вже ввечері цього дня я вирішив виїжджати, бо залишатися в місті не було жодного сенсу. Їхав автобусом зі студентами, яких евакуювали із гуртожитку. Першим пунктом зупинки був Лиман, хотілося залишитися там, але військові, що супроводжували нас, не дали добро на подібне прохання. Вивезли нас у Тернопіль», - згадує медик про евакуацію.
Через 3 дні відпочинку він поїхав у Дніпро та влаштовувався у відділення анестезіології та інтенсивної терапії лікарні № 16.
«На момент, коли я зібрав усі необхідні для цього документи, це була шпитальна лікарня. Тим більше, досвід роботи з пораненими на той момент я вже мав. Працював у цьому шпиталі до жовтня, поки не розпочалося очне навчання. Поїхав у Рівне, бо університет релокований саме туди, та влаштувався працювати у Луганський обласний онкологічний диспансер, який відновив свою діяльність у Сарнах Рівненській області. Там я вже точно для себе зрозумів: досвід у шпиталі дав усвідомити, що я хочу пов'язати своє життя з військовою медициною», - розповів Ігор.
Хлопець зазначив, що в найближчих планах - закінчити університет і йти у військову медицину за спеціальністю «анестезіологія». Крім того, планує повернутися до Рубіжного після деокупації та посмажити шашлики у дворі.
«Бо ми це робили у вихідні з моїм добрим другом-сусідом, а за сумісництвом - військовим. Нехай це буде маленька мрія, яка скоро здійсниться», - поділився Ігор.
Читайте також: Без їжі, під обстрілами та з маленькою дитиною на руках: художниця з Рубіжного про початок повномасштабного вторгнення
