Часто можна почути, що схід України завжди був російським, а його народ – прихильником окупаційної влади. Але мало хто знає: ще з давніх часів Росія всілякими способами намагалась русифікувати українські території.
ТРИБУН підготував підбірку спроб зросійщення сходу України.
Початок русифікації
Почалася русифікація ще у 1708 р. Коли за наказом Петра І була зруйнована гетьманська столиця Батурин, а його жителі, близько 6 тисяч чоловіків, жінок і дітей, було жорстоко вбито. Протягом наступних десятеліть, українську мову намагались повністю знищити: спалювали книжки, переписували на російську всі державні постанови й розпорядження, вбивали представників української інтилігенції, тощо.
1958 рік. Верховна Рада СРСР прийняла закон «Про зміцнення зв’язку школи з життям». Пункт 19 стверджував:
«...у школах союзних й автономних республік серйозно вивчається і російська мова, що є могутнім засобом міжнаціонального спілкування, зміцнення дружби народів СРСР і прилучення їх до багатств російської та світової культури»
Тобто мета закону полягала у більшому приділенні уваги для вивчення російської мови, а українська у шкільній програмі оголошена необов'язковою. Було чисельне зменшення кількості шкіл з рідною мовою викладання, ігноровано вивчення української літератури та скорочено часи на її вивчення. У 1960 році, в обласних центрах та Києві, українські школи становили 28%, а російські – 72% . Невдовзі перший секретар ЦК КПУ М.Підгорний вніс свої корективи «Про зміцнення зв’язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти у країні» до вищесказаного закону. Наслідками цього стала русифікація підприємств, промислових районів та установ. Їх функціонування повинно було виконуватись виключно на російській мові. Такий порядок повинен був впливати на батьків, які мимоволі віддавали своїх дітей до російських шкіл де їх навчали за пропагандистськими методичками.
Так і під час повномасштабної війни у 2022 році, окупанти впроваджують свої порядки на окупованих територіях, забороняють все українське: від викладання у школах української мови до підпискилюдьми на канали з проукраїнськими мотивами у соціальних мережах. За це окупанти жорстоко карають мешканців: забирають до місцевих катівень, наносять тілесні пошкодження та залякують розправою над рідними та друзями.
Заселення українських територій росіянами
Після голодомору 1932-33 років, до України, а саме до її сходу, були переправлені цілі ешелони росіян-переселенців, які заповнювали пусті хати та працювали, щоб знайти для себе краще життя. Бо у той час від репресій «великого терору» та голодомору постраждало та померло багато людей, а рук для праці не вистачало, тому, можна стверджувати, що переселення росіян було примусовим. З 1939 року, у післявоєнний період, під мотивом відбудови Донбасу, на його території також було направлено чисельну кількість росіян. Так і під час повномасштабного вторгнення у 2022 році, окупанти інтенсивно заселяють окуповані території своїми людьми. А українців примусово вивозять на віддалені частини Росії називаючи це «евакуацією». Дітей буквально викрадають та розміщують в російських сім’ях. Їм роблять відповідні паспорти, навчають за своєю програмою та роблять все, щоб їх русифікувати.
Чи правильно говорити «Донбас»?
Донбас - це історико-географічно-економічна назва території України. У давні часи там інтенсивно йшов видобуток кам’яного вугілля, а землі мали гарний грунт для різноманітних сільськогосподарських культур. Територія на сході України була не заселена людьми, та мала назву «Дике Поле». Це дозволяло новим жителям організовувати свої угрупування з власними інтересами та традиціями.
Центр протидії дезінформації повідомляє, що такими топонімами як «у Західній Україні», «у Східній Україні», «Південно-Східна Україна», «Донбас», росія намагається: «розширити територіальне сприйняття війни, а також протиставити різні частини України». А за ст.133 Конституції України, що закріплює адміністративно-територіальний устрій України та надає чіткі назви адміністративно-територіальних одиниць. Замість «Донбас» слід вживати «Донецька область» та «Луганська область».
Деукраїнізація української культури Росією
На сьогоднішній день, багато українців, переважно з південного сходу України, говорять на російській мові, та деякі вважають її своєю рідною. Це свідчить про цілеспрямовану русифікацію, методи якої були цілком жорстокими для досягнення таких цілей.
Валуєвський циркуляр, який був виданий міністром внутрішніх справ Російської імперії Петром Валуєвим у 1863 році, полягав у повному запереченні української мови та культури. Документ ніс за собою фактори приниження мови та її носіїв:
«…ніякої особливої малоросійської мови не було, немає і бути не може, і що наріччя їх, вживане простолюдом, є ні чим іншим, як російською мовою, лише зіпсованою впливом Польщі».
Також подібний цьому, підписаний у 1876 році, російським імператором Олександром ІІ, Емський указ. Він забороняв всю українську культуру: викладання у школах українською мовою, проведення вистав, концертів та вивезення українських книг на територію Російської імперії. У 2022 році, під час повномасштабного вторгнення, Росія притримується подібних порядків. На окупованих територіях, населення повністю деукраїнізують: забороняють вивчення української мови та літератури у школах та університетах, впроваджують свою культуру та свята, розвалюють пам’ятники, змінюють вивіски на магазинах та підприємствах, тощо.
Паспортизація українського населення
У часи Радянського Союзу, влада займалсь невимушеною паспортизацією населення. Але робила все для того, щоб люди самі хотіли взяти російський паспорт. Серед таких методів є розгалудження верств населення. Якщо у паспорті було написано «росіянин», то у цих людей було більше прав, а якщо ні – ти кріпак. Таким чином населення прагнуло до кращого життя та оформлювало паспорти.
Сьогодні способи примусу до паспортизації схожі, але дещо у новій інтерпритації. Залякування - є одним із ключових методів окупаційної влади. Людям говорять що скоро без російського паспорту не прийматимуть в лікарнях та не дозволять обслуговуватися в "державних органах". Тиск здійснюється на простих робітників, пенсіонерів, підприємців. Можна констатувати: країна-терорист в черговий раз взяла жителів Луганщини в заручники.
