“Трибун” продовжує знайомити читачів з цікавими історичними фактами та відомими особистостями з Луганщини
Наприклад, про 10 особистостей, які прославили Луганщину можна прочитати тут
На минуломи тижні ми приділили увагу місту бельгійських традицій - Лисичанську.
А сьогодні поговоримо про те, як побут Старобільська позначився на творчості письменників Іллі Ільфа та Євгена Петрова, які деякий час жили в місті.
Старобільськ вважається прообразом вигаданого міста Старгород де починається дія роману «Дванадцять стільців». Відомо, що у 1926 року кореспондентів газети «Гудок» Ільфа та Петрова було відряджено в місто Старобільськ з метою збору матеріалу за завданням газети. Над чим тоді працювали і що писали Ільф і Петров, зараз невідомо, але саме після відвідин Старобільська, через рік, побачив світ роман «Дванадцять стільців»
Згадується, що роман авторам дався з великими труднощами. Вони писали приблизно так: «Був літній (зимовий) день (вечір), коли молода (вже немолода) людина (дівчина) проходила (проїжджала) шумною (тихою) М'ясницькою (Великою Ординкою)». Саме так описував спільну роботу Ілля Ільф.
У процесі опису цієї поїздки описується безліч збігів і подібностей, що відбувалися з Ільфом і Петровим у процесі відрядження, з подіями і явищами, згодом описаними сатириками у романах «Дванадцять стільців» і «Золоте теля».
У газеті «Праця» наголошується, що для зустрічі Ільфа та Петрова старобільським виконкомом було виділено раритетний автомобіль невстановленого походження, що називається «Лорен-Дітріхом». З'явився він у Старобільську після приходу у 1918 року державної варти гетьмана Скоропадського. Слідом за якою сюди прийшла ціла колона машин з боєприпасами та військовим майном, що належали австро-німецькій армії. Пробули вони тут до грудня того ж року. Після того влада багато разів змінювалась: "білих" змінювали "червоні" і навпаки. Квартирувався тут і Нестор Махно зі своєю армією. Проте якимось дивом машина залишилася на ходу. І коли приїжджало якесь начальство чи інші важливі гості, неодмінно виділяли цю машину. Автомобілі в ті роки були в Старобільську рідкістю, і, зрозуміло, його рух містом завжди супроводжувався натовпом хлопаків або просто тими, хто цікавився технікою. Швидше за все, саме цей автомобіль послужив прототипом "Антилопи Гну" з роману “Золоте теля”.
Навіть вираз Бендера про машину: «Бачите, що можна зробити із простої швейної машинки «Зінгер», теж може мати відношення до Старобільська. У деяких джерелах з історії Старобільщини є згадка, що поряд із містом знаходилася велика фірма з ремонту зингерівських машинок.
Ільф та Петров, відвідуючи райцентр - Марківку, заїжджали по дорозі назад у село Бондарево, де існувало колективне садівницьке сільгосппідприємство, що спеціалізується на вирощуванні яблук. Цим фактом публіцистами та краєзнавцями пояснюється згадка яблука у романі «Дванадцять стільців», яке Бендер простягав безпритульнику, який попросив у нього 10 копійок.
Невідомо, чи говорили сатирики у відповідь безпритульникам щось про ключ від якоїсь квартири, де можуть зберігатися фінанси.
Хоча ключ у них таки був, щоправда, не від квартири, а від готельного номера. У Старобільську письменники жили в готелі, мебльованому реквізованими у міщанства предметами, у тому числі меблями виробництва Гамбса, що створює аналогії з меблевим гарнітуром, що описується в "12 стільцях". Також, згідно зі свідченнями старобільців, у номері письменників стояв один такий стілець, добряче пошарпаний і розвалений.
Існував у Старобільську та описаний у творі притулок для похилих жінок, який збудував та утримував за свої гроші один з відставних генералів. Заклад примикав до місцевої жіночої гімназії, щоб дівчата могли доглядати стареньких. Притулок проіснував до початку 20-х років, в основному на ентузіазмі працівників і благодійної допомоги місцевих жителів. Перед Ільфом і Петровим притулок з'явився вже у непривабливому вигляді.
До революції у Старобільську проживало 120 дворянських сімей, переважно відставних військових, також місто було центром торгівлі. Тому питання Бендера до майбутніх членів „Союзу меча та орала“: „У якому полку служили?“ було для міста повсякденним.
Також відзначається захопленість жителів Старобільська 1920-х років різного роду «пошуками скарбів». Це пов'язується з тим, що існували легенди про зариту в районі міста скарбницю діяча періоду Громадянської війни Нестора Махна, який знаходився деякий час зі своїм штабом у Старобільську.
Теж образ мадам Грицацуєвої ототожнюють із реальною людиною. У Старобільську проживала жінка, яка видавала себе сестрою царя Ксенію. Вона була жінкою, яка мріяла про заміжжя. Саме її образ міг лягти основою «жінки-мрії поета».
Такий персонаж, як панотець Федір, теж міг "народитися" після відвідування Старобільська. У цьому краю працювали 78 храмів. Роботи старобільських іконописців досі зберігаються у храмах, музеях та приватних колекціях. Тому зовсім не дивна поява у книзі панотця. Багато хто вважає, що і місто N, де було багато перукарських та похоронних агентств, схоже на Старобільськ. Біографи Ільфа та Петрова пишуть, що автори планували об'єднати Старгород та місто N.
Про появу Остапа Бендера в місті Старгород в тексті роману повідомляється: «О пів на дванадцяту з північного заходу, з боку села Чмарівки, у Старгород увійшов молодий чоловік років двадцяти восьми. За ним біг безпритульний. - Дядько! - весело кричав він. — Дай десять копійок!».
Біля Старобільська насправді існує передмістя зі схожою назвою, яке має назву Чмирівка. Саме він вважається прообразом згаданої у романі Чмарівки.
Зазначимо, що перед аркою (в'їздом у двір) двоповерхової будівлі на розі центральної площі міста, де до революції була у підвалі "дворницька" і на балконі якого обідали Ільф та Петров, у 2011 році було відкрито пам'ятник Кисі Вороб'янінову у пенсе.
До речі, є в Старобільську і пам'ятник Остапу Бендеру та безпритульному хлопцю, встановлений у 2008 році перед будівлею колишньої жіночої гімназії, в якій після евакуації з Луганська під час російсько-української війни у 2014 евакуювався Луганський національний університет імені Тараса Шевченка. Скульптура зображує сцену появи великого комбінатора в Старгороді, яка супроводжувалася спілкуванням з безхатнім хлопчиком. На постаменті написано слова, якими починається п'ята глава роману.
Тому, якщо ви - шанувальник творчості Ільфа і Петрова, любите Остапа Бендера, знаєте, хто такі Кіса Вороб'янінов і мадам Грицацуєва, то вам неодмінно потрібно відвідати Старобільськ. Можна просто озброїтися книгою і ходити реальними місцями, що стали прообразами локацій у книзі. Звичайно ж, після Перемоги.
