Майже 7 років Анна Пунтус займалась виготовленням тортів та солодощів у Лисичанську. Через повномасштабне вторгнення вимушена була покинути рідне місто та переїхати до Києва. Жінка кардинально змінила своє життя. Замість кондитерської діяльності, разом з сестрою відкрила магазин розливного пива.
Про перші дні повномасштабного вторгнення, переїзд до Києва та відкриття магазину Анна розповіла журналістці "Трибуну".
Займатися кондитерською справою жінка почала несподівано. До 2014 року вона взагалі не пекла торти та солодощі. Того року з Лисичанська виїхало багато кондитерів, у яких вона замовляла торти. Але свята ніхто не скасовував та жінка вирішила пекти десерти на день народження рідних самостійно.
"Тоді я перший раз зробила фігурки з мастики. У мене вони гарно вийшли та я потроху почала вдосконалювала свою майстерність. Створила декілька сторінок у соціальних мережах. За весь час роботи в мене вже були постійні клієнти, пізнаваність, хороші рекомендації. Мені постійно хотілось чимось дивувати та бути сучасною. Останнє моє захоплення – це антигравітаційні торти. Вони нібито тримаються на квітах, шоколадних кульках, солодких фігурах. Також дуже мріяла про відкриття власної кондитерської. Але ця мрія обірвалася в одну мить",- поділилася кондитерка.
Згадуючи 24 лютого, жінка розповідає, що на початку у місті не були настільки сильні обстріли, як у великих містах України. Вибухи було чутно, але десь вдалині. Переживши 2014 рік, вони були впевнені, що все закінчиться швидко.
"Ми мешкали у приватному будинку та у перший день війни син з дідусем облаштували підвал, щоб можна було там ховатися. Пам'ятаю, як хвилювалась та чекала на повернення чоловіка з роботи. Тоді ми навіть встигли з'їздити у магазин та аптеку. Але трохи пізніше почалось суцільне пекло. Ми постійно ночували у підвали. За звуками навчилися відрізняти «відльоти» та «прильоти». Читаючи новини, були повністю спантеличені. Ми не розуміли куди їхати, якщо по всій Україні такий жах", - додала жінка.
Про евакуацію з Лисичанська родина стала думати через два тижні. Вагомим аргументом було те, що поряд з їхнім будинком розташовано тролейбусне управління та там базувалися українські військові. Вони розуміли, якщо це місце почнуть активно обстрілювати, то хтось з членів родини може постраждати. 31 березня остаточно вирішили залишити свій дім.
"Виїжджали з міста машиною. Нас їхало шестеро людей: я, чоловік, двоє дітей та батьки чоловіка. Ми їхали у Кропивницький, бо туди за пару тижнів до цього приїхала моя сестра. Інших варіантів поки не розглядали. Взагалі не знали що робити, де жити, їхали в нікуди. Єдине, що я просила подумки "тільки б не обстрілювали дорогу". На щастя була тиша. Ми виїхали о 6 ранку та за 12 годин доїхали до Знаменки",- розповідає жінка.
У цьому місті вони провели дві ночі. Жили разом з такими ж переселенцями як й вони. Там почали шукати квартиру у Кропивницькому, але знайти житло було дуже важко. Анна почала писати різним блогерам та у місцеві чати. Відгукнулася одна дівчина, яка дала декілька контактів.
"Ми нарешті знайшли квартиру. На той момент, мені навіть не було важливо як вона виглядає та що там є для життя. Головним для нас був дах над головою. Коли приїхали, то зрозуміли, що не було постільної білизни, ковдри, подушок та навіть посуду. Спальних місць не вистачало всім. Поряд з будинком була церква, яка нам дуже допомогла речами, продуктами, гігієною. Я дуже сильно вдячна всім людям, хто нам допоміг тоді. Вони не дали нам опустити руки",- наголосила Анна.
Спочатку жінка сподівалася, що скоро всією родиною вони поїдуть додому. Та чим довше вони жили у Кропивницькому, тим більше розуміли, що це буде не скоро. У той момент всі члени сім'ї Анни почали шукати роботу. На жаль, у Кропивницькому важка ситуація з працевлаштуванням. Якщо й були пропозиції, то заробітна плата мінімальна та її не вистачало на оренду житла. Було прийнято рішення їхати до Києва. У столиці Анна з сестрою відкрили магазин розливного пива та вина "LoftBeer".
"Ми хотіли відкрити кондитерську, але подивилися, що вони тут майже у кожному будинку. А такого магазина поряд не було. За місяць знайшли приміщення та ще через місяць відкрилися. Почали працювати з 2 грудня. У магазині працює тільки я та сестра. Ми робимо це по черзі. Хотілося б сказати, що у нас все чудово, маємо прибуток та плануємо створювати мережу, але поки важко. Ми відкрили магазин у невигідний час для такого бізнесу та й людей у нашому районі не так багато. Інколи бере розпач та хочеться плакати. Та це лише хвилинки слабкості. Обов'язково все буде добре! Найголовніше, що ми напрацьовуємо певний досвід. Якщо не тут, то в іншому місці спробуємо ще раз",- поділилася власниця магазину.
Попри певні труднощі, жінка не збирається опускати руки. Планує й надалі працювати, розвиватися в цій сфері. Та мрії про власну кондитерську не покидають її. Вона сподівається, що колись її мрія здійсниться.
