Наталя Плужник народилася у селі Званівка Донецької області. У 1995 році переїхала до Луганська, де і відкрила власний бізнес. З початком війни у 2014 році жінка втратила все та рушила до Сєвєродонецька. Тоді прийняла рішення самостійно їздити на окуповані території як волонтерка організації Червоний Хрест. З думками, що конфлікт “заморожено” та більше не буде змоги повернутися додому, Наталя переїхала до Америки та створила власний фонд для допомоги Україні.
Виданню ТРИБУН жінка розповіла про початок війни, думки американців щодо вторгнення та фонд “Beeinvolved”
Війна у 2014
Наталя каже, що у 2014 році в Луганську було багато мешканців з проросійськими поглядами. Але доволі велика частка була і з проукраїнськими, які не мали змоги виїхати та залишалися в окупації через особисті причини.
- У Луганську в мене був власний бізнес. У певний час продажі впали та було передчуття наближення чогось страшного. Пам’ятаю як десь за кілька місяців до війни, невідомі люди перекрили центральну вулицю міста. А потім за показовість масовості, вони платили гроші всім, хто до них приходили. Також тоді я працювала у службі таксі та якось везла двох хлопців років 25-ти, і вони розмовляли з характерним для Росії акцентом. Просили зупинитися у різних точках міста, де їх чекали бригадири, щоб отмати гроші, щоб потім роздати на площі “масовці”. Наступного ранку я пішла до тоді ще міліції та написала заяву. Описала, що двоє російських молодиків поширюють сепаратизм та намагаються налаштовувати людей під свою позицію. Пройшло декілька днів, я не отримала відповіді й знову звернулася до відділу, щоб переконатися, що робота над цією справою триває. Там мені відповіли, що нічого не знають та ніякої заяви не бачили. Так було кілька разів. Я писала, а представники міліції відмовчувалися. Впевнена, що все це: перекрита центральна вулиця, захоплення СБУ, ігнорування заяв - відбувалося за згодою Луганської влади. Всі вони чекали Росію. З моменту отримання протестувальниками зброї я розуміла, що це не мирний протест, а - тероризм.
З початком війни Наталя долучилася до загону швидкого реагування організації Червоний Хрест. Їх задача - надавати домедичну допомогу людям, які цього потребували. А маючи волонтерське посвідчення та без страху знову все втратити, жінка почала їздити на окуповані території та допомагати місцевим.
- На тих територіях справді було багато людей, які потребували допомоги: “Товариство сліпих”, “Дім малютки”, інтернат для дітей-інвалідів та будинок ветеранів. Їм я постійно привозила продукти першої необхідності, бо ці люди фізично нічого не могли зробити. Тоді ще у Петрівці Луганської області був зв’язок. Коли я була там, то отримувала повідомлення з проханнями навідати родичів людей за певними адресами та повідомити чи живі вони. А якщо люди були згодні на евакуацію, то звісно допомагала і з цим.
Наталя також доєдналася до команди Міжнародного Червоного Хреста. Один із їх проектів був для допомоги бюджетникам у місті Щастя.
- Тоді я поїхала на три дні до Щастя, збирала дані про бюджетників, для надання допомоги. А з жовтня 2014 року почала працювати як логіст в міжнародній благодійній організації “IRD”. Ми стали першими, хто зайшли на окуповані території та почали допомагати.
Переїзд до Америки
Волонтерка каже, що не хотіла знову будувати бізнес з нуля, бо була впевнена, що війна швидко не закінчиться та може прийти у будь-яке місто України.
- Я мати-одиначка. Гарно розуміла, що навіть не можу гарантувати безпеку моєї доньки в Україні. Невдовзі вийшла заміж за іноземця та переїхала до США штату Флорида. Можу сказати, що просто втекла від війни, але вона наздогнала мене і в Америці.
24 лютого 2022 року жінці почали надоходити багато повідомлень від американців зі словами співчуття.
- Знаєте, було таке відчуття, наче пацієнт ще живий а його вже хоронять. У мене є друг Джон Спенс. Він лідер думок тут в Америці. Питав мене на другий день вторгнення про те, що я думаю на рахунок розвитку подій в Україні. Я сказала, що є тільки один варіант - Батьківщина переможе. Він на мене глянув із жалем, бо не міг повірити у це. А ось зараз захоплюється моїми словами, бо баче, що Україна - це сильна та непереможна країна.
Відкриття фонду “Beeinvolved”
- Я зрозуміла, що хочу створити благодійний фонд, який буде працювати для допомоги Україні. З початком нової фази війни у мене з’явився “синдром свідка”. Коли я у безпеці спостерігаю за цими жахливим подіями на Батьківщині. Невдовзі, дізналася, що є багато американців, які хочуть допомогти моїй рідній країні. А в Україні - волонтери з такими ж бажаннями, але без необхідних для цього ресурсів. Тож мій колишній колега Браян Мілаковський організував збір, щоб їх підтримати.
Згодом Наталя зібрала всі необхідні документи та відкрила фонд.
- Процес реєстрації зазвичай займає набагато більше часу. Але саме моя справа дуже швидко отримала схвалення та ми почала діяти як благодійний фонд.
Каже, що зазвичай американці сфокусовані тільки на своїй країні. Але Україна - це виняток.
- Мешканці Америки і досі дуже захоплюються українцями та їх сильним духом. Але також вже доволі поширюється думка, що влада США надає багато необхідної допомоги. Тому у мешканців понизився інтерес саме в допомозі. Але вони все ж не розуміють, що є великі потреби не тільки в зброї. Тож я намагаюсь бути українським голосом та розповідати про реальну ситуацію в рідній країні. Також проводжу масові заходи, даю інтерв’ю місцевим газетам, у різноманітних бесідах пояснюю, чому продовжувати допомагати Україні дуже важливо. А всі українці , які до цього розмовляли російською, тут в США , перейшли на рідну.
Фонд також співпрацює з українськими організаціями. Особливо із Луганщини.
- Ми співпрацюємо з фондом “Янголи спасіння” зі Слов’янська, організацією “Добро Лисичанськ”, “ВБД” із Краматорська та іншими. Допомагаємо їм коштами, а вони у свою чергу використовують їх для надання допомоги тим, кому це необхідно.
Про плани
Наталя хоче повернутися до України вже зараз та продовжувати допомагати людям, але вже будучи на місці подій.
- Я маю декілька сертифікатів як волонтерка Червоного Хреста: інструкторка з першої домедичної допомоги, можу викладати мінну безпеку, а також надавати соціально-психологічну підтримку. Зараз у мене закінчився строк дії українського паспорта, тому я чекаю на новий. А як тільки отримаю - вирушу до Батьківщини. Дізнаюся, де буде найгірша гуманітарна ситуація - туди і поїду волонтерити.
А після перемоги, жінка хоче подорожувати усіма містами України.
- Я вірю, що Україна стане лідером у Європі, бо ми на це заслуговуємо. Піднімемо її з руїн та на цих місцях побудуємо найсучаснішу країну з новітніми технологіями та інфраструктурою. Всі ми разом та кожен з нас повинні працювати на перемогу Батьківщини незважаючи на втому. Впевнена, що поки людина живе - вона може побудувати світле майбутнє, навіть якщо все втрачено. Дуже пишаюся, що я громадянка України.
Читайте також: Я вірю в перемогу, наших людей та ЗСУ - волонтер із Попасної Олександр Михальський
