На сьогоднішній день Рубіжне Луганської області майже повністю зруйноване. З медичних закладів міста росіяни вивезли вартісне обладнання, а частково вцілілі приміщення використовуються загарбниками як військові шпиталі. Провідні спеціалісти були змушені виїхати з Рубіжного, щоб продовжити робити свою справу вже в евакуації.
Виданню ТРИБУН вони розповіли про життя після початку повномасштабного російського вторгнення та свою роботу в умовах нової фази війни.
Завідувачка інфекційним відділенням рубіжанської центральної міської лікарні Ольга Мартиненко
“До Рубіжанської лікарні я потрапила після закінчення інтернатури у Донецькому державному медичному університеті. Працювала одночасно у дитячій поліклініці та інфекційному відділенні. Згодом мене призначили на посаду завідувачки”, - згадує пані Ольга.
А під час пандемії коронавірусу у 2019 році в інфекційному відділенні рубіжанської центральної міської лікарні працювало 7 медсестер та одна лікарка, що було недостатньо для якісного лікування хворих.
У нас в колективі був девіз “Ні кроку назад! Ні кроку на місці! Тільки вперед і тільки всі разом!”. Кожен підтримував один одного, ми були справжньою сім’єю. Наш заклад призначили опорним в області під час ковіду. Хоча ми не мали жодного обладнання для лікування таких хворих – але, звісно, почали готуватися. Ще за два місяці до того, як в Україні з’явився перший хворий.
Після початку нової фази війни жінка евакуювалася із Рубіжного та знайшла нову роботу в Києві. Згодом побачила інтерв’ю головного лікаря її лікарні росіянам.
“Він почав розповідати, що чекав на Росію ще з 2014 року та сказав , що всі працівники, які виїхали з міста, - "криси". Я зрозуміла, що він зрадник”, - каже пані Ольга.
Також в інтернеті з’явилося відео зруйнованої лікарні.
“У нашому відділенні були добре оснащені приміщення. Багато якісної техніки: венозні сканери, кисневі концентратори, кавові машини, у кожній палаті стояли кулери з водою тощо. А коли на відео я побачила обличчя кадирівців та росіян, то мені було дуже бридко. Бо вони розповідали, що знайшли старе приміщення і з нього створили зручний військовий госпіталь та самостійно його облаштували. Це було вперше з початку вторгнення, коли я заплакала”, - зізнається жінка.
Виїхала родина Ольги Мартиненко спочатку до Кривого Рогу. Вона каже, що одразу зрозуміла, що хоче продовжити працювати у медичній сфері і на новому місці.
«Лікарі-інфекціоністи потрібні завжди. Тож ми з чоловіком пішли до місцевої клініки та запропонували свою допомогу як волонтери. Але нас взяли на роботу», - розповідає жінка.
Невдовзі сім’я вирушила до Тернополя. Пані Ольга почала працювали там як лікар, а через місяць стала завідувачкою інфекційного відділення. Зараз жінка у Києві та працює у медичному центрі “Mediland”.
“Мене добре прийняли у всіх колективах, у яких довелося працювати. Спочатку я погано розмовляла українською, але намагалась це робити з підтримкою колег. Зі свого боку, намагалась переконувати - російська мова не винна, що на ній розмовляє Путін. На заході також є люди, які зрадили Україну”, - стверджує лікарка.
Вона говорить, що з початком вторгнення люди важче переносять хвороби
“Раніше одразу зверталися до лікаря, коли відчують симптоми захворювання. А після початку вторгнення їм просто не до цього. Багато хто забуває, що здоров'я – це найважливіше. Відтягування візиту до лікаря означає важче одужання та появу хронічних захворювань. Все частіше на фоні стресу з'являються нові хвороби”, - розповідає пані Ольга.
Жінка каже, що після перемоги в медичній сфері буде дуже багато роботи.
“Медики гинуть на фронті. Деякі виїхали за кордон та вже знайшли собі там роботу. Не знаю, чи захочуть повертатися. З іншого боку, більше людей буде хворіти, якщо не зараз, то згодом. Бо стрес діє як накопичувальний ефект, який впродовж часу дасть про себе знати. Це може бути у вигляді психосоматичних чи хронічних захворювань або навіть онкології”, - наголошує лікарка.
Ольга Мартиненко згадує рідне місто та говорить, що досі у неї лежать ключі від зруйнованої квартири у Рубіжному.
Моєї квартири вже немає. Але Рубіжне часто приходить уві сні. Його вулиці, природа, рідні запахи. Де б я не була, завжди бачу якісь деталі, що нагадують мені дім. Дуже хочеться повернутися. Маю велику мрію - відновити те інфекційне відділення, в якому працювала до вторгнення.
Лікар щелепно-лицьовий хірург Олексій Бурцев
У 2021 році відкрив в Луганській області власну клініку під назвою “DentAlex”. Та з початком російського вторгнення Олексій втратив бізнес та почав допомагати цивільним та військовим як волонтер.
Він із родини лікарів, тож свого часу сам вирішив працювати у медичній сфері та допомагати людям.
“ Обрав напрям щелепно-лицьової хірургії, бо в Україні таких спеціалістів дуже мало.. Почав працювати у Рубіжному та відкрив власну клініку “DentAlex”. Хотів створити заклад, який би надавала якісні послуги та відповідав всім стоматологічним нормам”, - наголошує Олексій Бурцев.
Стоматолог розповідає, що у клініці велику увагу приділяли військовим, яких часто лікували безкоштовно.
“ Клініка була затишною та приємною як атмосферою, так і цінами. Я залучав інвесторів та створив проєкт для безоплатної допомоги військовим та людям з обмеженими можливостями. Хотів показати власним прикладом, що благодійність - це фундамент для майбутнього нашої країни. Бо стоматологічні послуги часто дуже дорогі, не кожна родина може собі це дозволити”, - стверджує лікар.
Олексій Бурцев працював у Рубіжному до середини березня 2022 року
Було важко. Бо деякі працівники одразу евакуювались, тож навантаження стало більшим. Почали зникати зв’язок, світло та вода. А це необхідні речі у медичній сфері. Переїхати вирішив, коли окупанти почали рівняти місто із землею”.
Разом із колегами почав допомагати військовим на Київщині, зокрема в Бучі та Ірпені.
“У Києві та містах поблизу нього була дуже тяжка ситуація із лікарями. Бо після бойових дій багато хто евакуювався на захід країни або за кордон. Тож ми почали працювати саме там. А згодом я дізнався, що в бригаді ЗСУ під Києвом багато хлопців з важкими лицьовими травмами. Поїхав до них та деякий час допомагав бійцям ”, - додає стоматолог.
В кінці листопада 2022 року Олексій їздив у деокуповане місто Ізюм на Харківщині як волонтер для допомоги цивільним.
Ситуація у місті була критичною. В окупованому Ізюмі залишився свого часу лише один стоматолог. А допомоги потребували також і прилеглі села. Через це часто людям доводилося їздити до Харкова понад 100 км. Тож ми з колегами протягом чотирьох місяців лікували всіх, хто потребував цього. Гадаю, що тоді допомогли близько тисячі пацієнтів.
Далі лікар переїхав до Дніпра. Там він отримав посаду очільника відділу охорони здоров'я при Рубіжанській військово-цивільній адміністрації.
“Це не так лікарська праця, як адміністративна. Але я радий, бо можу зробити значно більше. Наприклад, зараз я перебуваю в Харкові. Тут ми з колегами почали відновлення рубіжанської лікарні з надання послуг для жителів Луганської області та Харківщини. В ній будуть різні фахівці. Обрали саме Харків, бо зараз там є певні проблеми з лікарями. Вже почали набирати штат співробітників. А також хочемо навчати молодих спеціалістів та студентів”, - розповідає Олексій.
Після перемоги лікар планує повернутися до Рубіжного та допомагати відновлювати там медичну сферу.
Сімейна лікарка амбулаторії №1 КНП «ЦПМСД» Рубіжанської міської ради Анжела Єфімцева
Росіяни 2022 року знищили і місце роботи, і її домівку. Лікарка евакуювалася до Вінниці та продовжила працювати в медицині.
“Я навчалась більшу частину свого життя. Спочатку в медичному коледжі у Старобільську, в якому отримала диплом і професію медичної сестри. А після - у Луганському державному медичному університеті в Рубіжному. В ньому також вступила до інтернатури. А згодом почала працювати як лікарка”, - каже жінка.
Анжела згадує зараз свій перший робочий день.
“Пам’ятаю, як медична директорка зібрала лікарів-інтернів і провела знайомство з центром та нашими обовʼязками. Я тоді нічого не боялася та почала практикуватися. Проводила огляди з лікарями, ставила діагнози, лікувала… Все як має бути, але за дозволом і під наглядом лікаря”, - розповідає жінка.
Закінчивши інтернатуру, лікарка почала повноцінно працювати в КНП "ЦПМСД" Рубіжанської міської ради.
24 лютого ми з родиною прокинулися від вибухів. Було дуже важко прийняти той факт, що потрібно залишати рідну домівку. Ніколи не думала і навіть не могла уявити, що це станеться.
Будівля в окупованому місті повністю знищена росіянами. Лікарня евакуювалася до Дніпра. Уклали меморандум з Рубіжанською міською військовою адміністрацією, надають первинну безкоштовну медичну допомогу населенню.
"Вони сформували мобільну бригаду «Луганщина моя», яка знаходиться у Вінниці. До її складу входять лікар та дві медичні сестри. Там я і почала свою діяльність вже як лікарка загальної практики 15 вересня 2022 року”, - пояснює жінка.
В гуманітарному хабі лікарка приймає насамперед внутрішньо переміщених осіб з Луганської області.
“Також щосереди ми з колегами організовуємо бесіди з відвідувачами хабу на медичну тематику. Наша мета – розказати людям, як правильно надавати першу необхідну допомогу при переломах, кровотечах та травмах. Прагнемо залучати до цього якомога більше людей. В наш час дуже необхідна обізнаність у цьому”, - запевняє пані Анжела.
Стрес - найбільший чинник ризику виникнення захворювань. Хвороби прогресують і багато з них переходять в інші, важчі стадії. Жінка каже, що раніше лікарі працювали в одному чи декількох напрямках у медицині. А після перемоги їм потрібно буде опановувати та працювати над кожним.
“В першу чергу потрібно буде працювати з психічним здоров’ям. Ми вже почали навчатися і працювати в цьому напрямку, щоб після перемоги мати можливість якісно надавати необхідну допомогу як у сфері фізичного здоров'я, так і психологічну”, - зазначає лікарка.
Працювати у медичній сфері Анжелу Єфімцеву мотивували свого часу викладачі та наставники, на яких вона рівнялась.
Професія лікаря без розвитку і навчання неможлива. Я кожен день намагаюсь дізнаватися щось нове та підвищувати свій професійний рівень. Щоб після перемоги повернутися до Рубіжного та надавати якісну медичну допомогу. Лікувати та реабілітувати пацієнтів. Також хочу навчати молодих спеціалістів та проводити курси з медицини. Але це - тільки одна з мрій!
Співавтор: Євген Ільченко
