Родину Самофалових з Рубіжного знають майже всі місцеві, особливо випускники шкіл та молодята. До повномасштабного вторгнення Юлія та Сергій Самофалови працювали професійними фотографами, мали свою студію "Studio Premiere" у підвальному приміщенні “Візиту” на 7-ому мікрорайоні, будували грандіозні плани з розбудови власного підприємства та вихід на новий ринок. Їхній син, у минулому також фотограф та колекціонер, зараз служить у лавах Збройних сил України.
Журналістка ТРИБУН поспілкувалася з Юлією Самофаловою про життя в окупації, переїзд на Кіровоградщину та будівництво “з нуля” нового сімейного підприємства.
24 лютого, дізнавшись про початок повномасштабного вторгнення від сина, Юлія та Сергій виїхали до батьків у сусіднє село Варварівка.
“Були постійні вибухи. Після 4 березня в селі зникло світло, а 6 числа зайшли російські військові. Вони забороняли нам виходити з дворів без документів і "поважної причини". Якось ми почули дуже сильний гул. Подумали, що то сусіди включили генератор. Подивилися за двір, а там танки російські стоять”, — згадує Юлія.
15 березня у село на підкріплення до росіян прибули кадирівці.
“Кадирівці заходили в хати, дивилися. Намагалися поселитися у нас в домі, я заборонила. Почали забирати у місцевих телефони “заради нашої ж безпеки”. Ми відразу зрозуміли, що не будемо свої телефони віддавати, бо можуть подивитися листування, тому ми віддали старі телефони, які були в батьків. Хто б міг подумати, що колись до нас хтось прийде і почне забирати наші речі. Тоді ми ще не усвідомлювали, що відбувається. Ми всі чекали, що наші їх прогонять, як у 2014 році”, - говорить жінка.
Юлія згадує: тоді вони багато хвилювалися, що знову може бути бій чи прильоти, що сусіди можуть розказати, чиї вони батьки. Тому почали думати, як виїжджати.
“Нам пощастило, що збереглася наша машина, її не забрали, не побили. На ній ми й виїхали з Варварівки в сторону Старобільська. Наші батьки виїжджати не захотіли. Ми думали, що таке пекло відбувається повсюди. Не було ж ні Інтернету, ні зв’язку. Ми не знали про евакуацію з південної частини Рубіжного, взагалі нічого не знали. По дорозі у нас зламалося авто. Люди, які поруч їхали, нас трошки “дотягнули” до Старобільська”.
Родину Самофалових довезли до пункту обігріву. Тоді вони не відразу помітили, що то російський пункт.
“Мій чоловік ремонтував машину, люди спокійно ходили, поліція поруч стояла, а у них на спинах написано: “МЧС России”. У мене шок. Вони запропонували нам їжу і воду - ми відмовилися. Ми не знали, що робити, куди їхати без грошей без нічого”, - згадує Юлія.
У Старобільську родину Самофалових прихистила знайома Юлії з одного з бізнес-тренінгів. Далі перевезли сюди батьків з Варварівки. Згодом дізналися про перевізників, які вивозять людей на підконтрольну Україні територію.
“Ми прийняли рішення їхати в Дніпро. Полагодили машину і виїхали слідом за перевізниками 9 квітня. Наступного дня той маршрут, по якому ми їхали, обстріляли”.
У Дніпрі Юлія та Сергій Самофалови переночували одну ніч у знайомих у квартирі. Згодом переїхали у село в Кіровоградській області.
"Ми знайшли невелику хатку, нас туди пустила багатодітна родина. Ми зробили невеликий ремонт, все почистили, розібрали грубу, поклеїли шпалери й прибралися на городі”.
Юлія згадує, що довго не могли знайти роботу. Вони 28 років прожили в Рубіжному, мали свій успішний бізнес, а зараз там все розграбували, коштовну техніку повиносили.
“Ми нічого не встигла звідти забрати. Навіть у страшному сні я не могла таке собі уявити. Нашу квартиру кадирівці взломали, не один обшук там був. Нас і Хортів (колаборант-очільник Рубіжного — прим.ред.) знав, тому ми розуміємо, що там нічого не залишилося. Єдине, що встигла забрати, - це сумку із Сашиним фотоапаратом”.
"Перший раз родина посадила городину. Частину овочів продавали, частину залишали собі", - розповідає пані Юлія, - "тож почали шукати грантову підтримку, аби розвивати аграрний бізнес".
“Дізналися про сади перемоги, що люди гуртом садять, вирощують та збирають овочі. Тому почали самоорганізовуватися. Я придумала, ініціативну групу “Овочевий кошик”. Для початку нам потрібні були сапки, вила, лопати, відра, тачка, мотоблок і до нього обладнання та система крапельного поливу. Написали заявку, описали все як є, відправили - й нас підтримали”, - говорить Юлія.
ГО "Десяте квітня" та Oxfam GB закупили для ініціативної групи "Овочевий кошик" обладнання та інвентар.
“Всього нас 10 людей в ініціативній групі. 5 місцевих і 5 переселенців. Ми посадили понад 1000 кущів помідорів і солодкого перцю, 600 одиниць капусти, 82 відра (500 кг) картоплі. Згодом нам в користування дали ще кілька ділянок, ми там посадили гарбузи”.
Ініціативна група забезпечила себе роботою та овочами.
“Наша мета - забезпечити себе роботою, забезпечити свої родини овочами, підтримати людей похилого віку, механізувати тяжку, сільську працю, використовуючи сучасне обладнання. Також ми ініціативною групою вирішили підтримати ВПО, які проживають в селі сезонними овочами”,
Ініціативна група планує надалі вирощувати овочі, допомагати людям і прагне перерости в сімейне фермерське господарство.
“Надалі плануємо організувати сімейне фермерське господарство “Овочевий кошик”. Будемо вирощувати овочі в відкритому ґрунті та теплиці. Плануємо переробляти часник, перці на спеції. Робитимемо крафтову продукцію - в'ялені помідори. Цілком зрозуміло, що для подальшого розвитку нам потрібна підтримка, будемо шукати грантові можливості”, - говорить пані Юлія.
Понад усе родина Самофалових мріє повернутися на рідну Луганщину, в Рубіжне.
Авторка: Валерія Барикіна
Цей матеріал не є рекламним, його мета - розповісти історії релокації про те, як підприємцям зі сходу вдалося влаштуватися, з якими проблемами і викликами вони зіткнулися та яких здобутків досягли.
