Багато людей відчувають себе винними через те, що вони не на фронті, а в умовній безпеці, поки хтось віддає життя за Україну. Це називається “синдромом вцілілого”.
Що це за явище та як з ним боротися, читайте в матеріалі ТРИБУН.
Симптоми “синдрому вцілілого”:
- апатія;
- втрата апетиту;
- постійні думки “чому я тут, а не там”;
- сором за своє життя та за позитивні емоції;
- суїцідальні думки;
- відчуття горя та безпорадності;
- бажання поставити життя “на паузу” і дочекатися перемоги.
“Кожен другий мій знайомий вважає за потрібне дорікнути мені тим, що я знаходжусь за кордоном, а значить «живу на халяву та не знаю, що таке війна»”, – розповіла мешканка Рубіжного, яка через війну виїхала за кордон.
Ольга разом з маленькою донькою та чоловіком, який має інвалідність з дитинства, виїхала з Рубіжного в березні 2022 року. Потім три місяці родина жила в окупованому селищі на Луганщині, а влітку вирішили їхати за кордон.
“Ми знаємо, що таке війна: ми бачили її на власні очі. Саме тому ми обрали зберегти життя нашої дитини. Крім того, мій чоловік має інвалідність з дитинства, через кілька років він міг би сісти на інвалідний візок, але завдяки страхуванню для українців у Європі, йому зробили безкоштовну операцію”, – поділилася дівчина.
“На жаль, ми не знайшли підтримки серед знайомих та навіть деяких близьких і це мене дуже чіпляло. Я не дозволяла собі ніяких прогулянок, подорожей, покупок та навіть елементарно корила себе за якісь позитивні емоції та посмішку на своєму обличчі. Я почувалася винною, що люди в Україні гинуть, а ми тут живі. Мене настільки це з’їдало зсередини, що я хотіла, щоб нас, усіх українців, депортували назад і будь що буде”, – продовжила рубіжанка.
Вже більше року вона пропрацьовує цю проблему, шукаючи різні методи. За словами жінки, з часом зрозуміла, що може допомагати Батьківщині й на відстані.
Я працюю в медіасфері. Робота мене витягує з пригніченого стану, а зворотній звʼязок дає розуміння, що я все роблю правильно. Як і всі українці за кордоном, я мрію повернутися додому, але на все свій час.
За словами психологині Благодійного фонду “Восток SOS” Єлизавети Кулешиної, багато людей продовжують звертатися з такою проблемою, однак у порівнянні з початком повномасштабного вторгнення запитів стало значно менше. Тому що зазвичай з часом українці знаходять спосіб наближення нашої перемоги.
“Значна частина жінок, які звертаються до мене, знайшли волонтерство для себе. Хтось робить сухі суміші для харчування воїнів, хтось – почав активну кампанію зі збору коштів в соціальних мережах, інші – плетуть маскувальні сітки для солдат”, –розповіла пані Єлизавета.
Вона підкреслила, що зазвичай люди, які звертаються з такою проблемою, не усвідомлюють одного – наш моральний стан прямо впливає на настрій і бойовий дух всіх тих, хто кожен день воює за нашу свободу.
Нам всім важливо бути в ресурсному стані, щоб підтримувати солдат не лише морально, а й матеріально. А для цього треба бути ефективними і багато працювати.
За словами психологині, людям, які виїхали з України, “одужання” від “синдрому вцілілого” дається важче, тому що вони не перебувають вдома і не відчувають себе частиною нашої війни. Через це може посилюватися почуття провини.
“«Поки я гуляю Європою, моя родина сидить у підвалі під час повітряної тривоги». Ось такі слова я чую дуже часто від тих, хто евакуювався. І в такому випадку ми складаємо список справ, які можна робити за кордоном, щоб допомагати нашій армії. Люди підключають своїх знайомих з України і передають їм гуманітарну допомогу, дізнаються запити наших воїнів і теж починають допомагати”, – розповіла Єлизавета Кулешина.
Як зарадити цьому синдрому?
1. Памʼятайте: коли ви рятуєте себе – ви рятуєте Україну.
Якщо людина нормально себе почуває, вона зможе зробити набагато більше корисного, ніж якщо буде виснаженою. Робіть донати, плетіть сітки, допомагайте тим, хто вимушено покинув свою домівку.
Ви можете бути корисними і робити великі справи не тільки на передовій, а й там, де ви знаходитесь.
2. Зробіть щось, аби перемогти почуття провини.
Якщо ви за кордоном, збирайте гуманітарну допомогу, пишіть пости про війну в Україні, допомагайте з розселенням тим, хто був вимушений покинути домівку. Так ви будете не тільки долати своє почуття провини, а й дійсно допомагати Україні.
3. Порятунок з палаючого літака
Є така історія – у палаючому літаку потрібно надягти кисневу маску на себе, а лише потім на свою дитину. Тому що якщо ви поставите своє життя на друге місце, можете загинути не лише ви, а й ваша дитина. Тут так само. Врятуйте себе, своїх близьких і потім вже решту людей.
4. Ви не винні в тому, що в нашій країні війна
Ви, як і будь-який інший українець, опинилися в заручниках ситуації.
Головна мета зараз – вижити. Якщо у вас є сили і ресурси потурбуватися про себе – робіть це! І головне – не знецінюйте власний вклад у нашу перемогу. Навіть ваше добре слово здатне змінити життя на краще не однієї людини.
5. Допомагайте чим можете
Будь-яка допомога важлива і потрібна. В нашій свідомості є дуже шкідливе упередження про те, що реальна допомога – це лише якісь героїчні подвиги. Але насправді навіть присутність коло людини, якій морально погано, це вже допомога. Відмовтеся від критики себе – це лише забирає ваш час і сили. Натомість подумайте, чим ви можете допомогти.
Нашим воїнам на фронті треба міцний тил. І цей тил створює кожен українець, що знаходиться в умовній безпеці.
У разі потреби психологічної підтримки жінки можуть звернутися в осередки мережі “Затишно space” у Черкасах, Кропивницькому, Вінниці, Запоріжжі та Миколаєві.
Читайте також: Мій чоловік — військовий, то як зберегти стосунки під час війни? Реальний досвід та поради
