Сергій Теліженко - учений секретар Інституту археології Національної академії наук України та кандидат історичних наук. Він народився у Луганську та більшу частину свого життя присвятив вивченню археологічної спадщини рідного краю.
Виданню ТРИБУН чоловік розповів про розкопки на Луганщині, її давні поселення, вплив війни на археологічну спадщину України, а також ми поговорили про вивезення музейних колекцій росіянами з окупованих територій.
— На вашу думку, археологія - це про що?
— Якщо брати сьогодення, то археологія має й політичний підтекст. Тобто те, що відбувається зараз на окупованих територіях, все, що каже Росія про привласнення українських земель відображається й на археології. Але саме в цьому питанні ми можемо посперечатися з окупантами, бо маємо бездоганні докази, які дають нам підстави стверджувати інше. Також - це дуже цікава наука, яка дозволяє досліджувати минуле не тільки в регіональному, але й у всесвітньому контексті та має значний вплив на історію.
— Ви займалися розкопками тільки на Луганщині?
— Починаючи з 90-х років я проводив дослідження не тільки на Луганщині, а також брав участь в експедиціях Туркменістану, Швеції та досить багато їздив Україною. Досвіду вистачає.
— А що найціннішого та найцікавішого ви знаходили за весь час роботи?
— Я досліджую добу пізнього каменю, що має назву неоліт. А також - енеоліту. І в цьому у мене є відкриття, які досить суттєво впливають на історичний процес. До 2014 року я працював в Кримському філіалі інституту археології. Під час досліджень енеолітичної стоянки Ардич бурун, яка розташовується між Алуштою та Судаком, вдалося виявити рештки зерна пшениці, які датуються серединою четвертого тисячоліття до нашої ери. Встановити вік цього зерна змогли наші колеги з Литви, з якими у нас тривала співпраця з 2004 року.
У 2014 році я приїхав у Луцьк, та мешкав там протягом двох років. Поблизу міста досліджував об’єкт неолітичного часу та теж виявив рештки зерна пшениці. Такі знахідки дозволяють встановити вік появи землеробства в конкретному регіоні. На Волині це — 5300-5200 років до нашої ери. Я можу пишатися цим, бо допомагаю розвитку та наповненню нашої історії.
— Як ви розумієте наскільки старий об'єкт?
— Ми можемо приблизно датувати геологічні шари. Тобто дивимось на місце розкопок і бачимо земну поверхню, нижче дерновий шар, далі гумусовий, який може містити знахідки 18-19 сторіччя. Й за артефактами, які ми виявляємо та на основі типологічної подібності можемо визначити до якого часу належить та чи інша пам'ятка.
Наприклад, якщо є кремінь, то ми дивимося на його типологічні й морфологічні особливості, а якщо він супроводжується керамікою, то дивимося вже на неї та саме за її властивостями визначаємо час.
— Ви сказали, що також працювали на Луганщині. Чи були вам знайдені якісь відголоски давніх поселень цього регіону?
— Луганщина, з точки зору археології - дуже багатий регіон.
Ми маємо бронзову добу, стоянки палеолітичного та мезолітичного часу, багато поселень доби та середньовіччя, особливо салтово-маяцької культури та епохи неоліту. Цікаве поселення-фортецю “Петрово-Донецьке”, яке розташовується між містом Щастя та Станицею Луганською досліджував археолог Максим Ключнєв із Луганська. Нижні шари поселення дотуються 13-14 сторіччям, а фортеця має стосунок до 18 століття.
— А все ж таки, яке поселення на Луганщині вважається найстарішим?
— Найдавнішими вважаються стоянки, які були розкопані київською археологинею Олександрою Кротовою. Ями (прим авт - Яма - археологічна стоянка кам'яної доби). Говоруха, що неподалік Луганська. Олександр Горелік досліджував стоянку Рогалик, що датується приблизно 13-12 000 років до нашої ери. Вона знаходиться біля села Петропавлівка, що поряд з містом Щастя.
— Ви копали неолітичну стоянку і під Старобільськом. Можете розповісти про неї?
— Так, це рання неолітична стоянка. Вона так і називається “Старобільськ 1” та належить до так званої ракушечно-ярської культури, яка була виділена на Нижньому Дону. Тобто вона має походження - нижньодонське. Представники цієї культури в результаті певних процесів опинилися в долині річки Айдар.
На сьогоднішній день відомо тільки дві пам'ятки цієї культури. Одна з них вже згадана мною “Старобільськ 1”, інша - “Занівське 1”. Друга знаходиться у Сєвєродонецькому районі, поблизу села Борівське. Як я сказав, це ранній неоліт. Тут з’являється кераміка, представники вказаної культури роблять посуд, у них є різноманітні та дуже цікаві знаряддя. Але вони ще не знали землеробства та скотарства. Це така собі особливість, специфіка неоліту в нашому регіоні.
Хронологічні дати карбонів стоянки “Старобільськ 1” свідчать про те, що вона існувала в період 5900 - 5800 років до нашої ери.
— Яку культурну цінність несуть вже знайдені артефакти?
— Всі артефакти мають цінність наукового та матеріального характеру. Після обробки я здаю їх до музейного фонду України. До вторгнення у 2022 році артефакти відправляв до Луганського обласного краєзнавчого музею у Старобільську. А зараз частину матеріалів з Луганщини, яку не встиг здати - передав до наукових фондів Інституту археології.
— Про перевезення музейних колекцій з Луганщини на територію РФ. Як ви вважаєте, чи є вірними таке рішення та чим воно загрожує археологічній спадщині Луганщини?
— Поки ми не маємо чітких підтверджень того, чи будуть вони це робити. Але все вказує на те, що культурні цінності будуть вивезені на територію РФ. Чому я так думаю? Тому що є приклад Мелітопольського музею, звідки в невідомому напрямку було вивезене скіфське золото. На території Луганської області є достатня кількість музеїв. Тож логічно припустити, що коли ЗСУ будуть відбивати окуповані території, то росіяни почнуть вивозити всі ці колекції на свою територію.
Треба також усвідомлювати те, що згідно прийнятого 14 березня 2023 року закону в Росії, музейні колекції були включені до федеральних реєстрів. Це означає, що всі музеї та їх колекції охороняються в межах федеральних законів. Тобто Росія повинна тепер забезпечити їх збереженість. І звідси ми маємо висновок - колекції будуть вивезені. А як це буде здійснюватися, я не знаю.
— Чи є у росіян зацікавленість до артефактів та музейних колекцій?
— Так так, не треба забувати те, що окуповані території на Луганщині були ще з 2014 року. Наприклад в самому Луганську декілька музеїв, окрім обласного краєзнавчого. Вони також є у вищих навчальних закладах. Наприклад, у Луганському національному університеті імені Даля зберігалася досить велика кількість артефактів. В Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка - величезна археологічна та етнографічна колекції, що були включені до реєстру пам'яток національного значення. І звісно, це не повний перелік.
На Луганщині є над чим працювати. І я думаю росіяни не залишать це без уваги.
— Окупанти хочуть реконструювати меморіал “Гостра могила” у Луганську. А під найвищою точкою кургану розташоване недосліджене древнє поховання. Чим реконструкція загрожує археологічній спадщині Луганщини?
— Я вам скажу більше - вони вже його реконструювали. Мене цікавить саме археологічна спадщина. Росіяни порушили закон перероблюючи пам'ятку історії. Більш того, вони почали вирубувати дерева, розширяти доріжки та робити освітлення. Таким чином порушили й пам'ятку садово-паркового мистецтва. А якщо брати до уваги те, що під “Гострою могилою” знаходяться курганний могильник доби бронзи, а можливо й середньовіччя, то вони ще раз порушили законодавство. Невідомо що там викопували, можливо давні могили.
— А яка мета реконструкції росіянами “Гострої могили”?
— Зараз Луганщиною та Донеччиною опікується російсько-історичне товариство. І вони таким чином проводять ідеологічну обробку населення. По суті, в новоствореному меморіалі буде відображена послідовність так званої радянсько/російської військової слави у періоди з 1919 року до Другої світової війни і далі з 2022 (початок повномасштабного вторгнення) подій 2022-2023 років.
Росіяни, ще коли тільки окупували територію Луганської області у 2022 році, одразу направили туди спеціалістів з Луганська для проведення “інвентаризації” краєзнавчих музеїв. Вони подивилися, описали та внесли до своєї бази даних все, що там знаходиться. Напевно це робилося й для того, щоб потім вивезти найцінніше.
— А чи багато людей займаються незаконним проведенням розкопок в Україні, так званою чорною археологією?
— Ми розрізняємо людей, які працюють археологами та тих, хто проводить незаконні пошуки. Їх називаємо мародерами або грабіжниками. Вони іноді люблять звертатися до музеїв або Інституту археології з питаннями щодо визначення тих чи інших артефактів. Звісно ми не надаємо жодних консультацій. Адже ті, хто займаються нзаконними археологічними пошуками - вороги держави. Знахідки вони або забирають до власних колекції або ж з метою перепродажу.
— Чим загрожує війна археологічній спадщині Луганщини?
— У мене для вас погані новини. Війна спричинила великої шкоди для археологічної спадщині. Візьмемо за приклад переправу біля Білогорівки. Росіяни кілька разів намагалися перейти на правий берег Дінця. І біля місця, звідки вони починали йти, знаходиться багатошарове поселення “Перебійний 1”. Потужність археологічних відкладень на цій території іноді сягає 2 метрів. Деякі знахідки вже можуть початися з 10 сантиметрів.
А риття окопів або приліт снарядів можуть сильно руйнувати об’єкти археологічної спадщини, а разом із цим й шанси для майбутніх досліджень.
Також лінія оборони росіян, яка будується вздовж річки Красна. Близько 60 кілометрів від Сватівського району до Кремінського. Цю всю територію вони порили траншеями. Я навіть не уявляю скільки поселень або стоянок вони зруйнували.
— Виходить, що бійці ЗСУ також знаходять артефакти?
— Так, таких історій є досить багато. Часто при розмінуванні знаходять металеві вироби: середньовічні пряжки, частини зброї половецького часу, керамічні козацькі люльки, посуд тощо.
— А чи є зараз можливість проводити розкопки в Україні?
— На територіях, де ведуться військові дії, звісно, ніякі наукові дослідження не відбуваються. У 2023 році вони проводяться в Дніпропетровській, Полтавській, Черкаській, Одеській, Вінницькій, Львівській, Івано-Франківській та інших областях, здебільшого у регіонах правобережної України.
А на звільнених територіях зараз проводяться рятівні археологічні роботи.
— Як зміниться археологічні розкопки після війни. Чи реально буде продовжувати працювати та коли саме?
— Все залежить від того, які бойові дії будуть відбуватися в тій чи іншій зоні. Якщо ми будемо говорити про території, де зараз відбуваються найтяжчі бої, наприклад - Долина річки Жеребець у Сватівському районі, то тут про якісь дослідження і мови йти не може. Будемо моніторити ситуацію, дивитися на окопи та траншеї. А поки регіон не пройде розмінування - наукова робота “заморожена”.
— Чи є у вас плани на найближче майбутнє та після перемоги?
— Я учений секретар інституту археології та зараз займаюся переважно бюрократичною роботою. Але сподіваюся, що скоро відбудеться проект націлений на обстеження зони катастрофи Каховського водосховища. Найближчим часом їду на археологічне дослідження на території верхнього Дністра.
Після перемоги звісно маю бажання повернутися на Луганщину та до Криму, для продовження своїх досліджень. Сподіваюся повернутися до звичного для мене ритму життя.
Читайте також: Медова душа Сватівщини: багатогранна спадщина у реєстрі культури
