Бджільництво — одне з традиційних ремесел Сватівського району Луганської області внесли до переліку нематеріальної культурної спадщини України.
Журналістка ТРИБУН поспілкувалась з людьми, що безпосередньо займались просуванням ремесла до переліку нематеріальної спадщини та з пасічниками зі Сватівщини, чиї підприємства залишились на тимчасово окупованій Луганщині.
Бджільництво належить до найдавніших українських занять і раніше було відоме як бортництво.
Аліна Ратій, виконуюча обов’язки начальника відділу культури, молоді та спорту Сватівської районної державної адміністрації, була однією з тих, хто активно займався просуванням бджільництва до переліку нематеріальної спадщини. Як пригадує жінка зараз, частину інформації вони збирали ще вдома, у Сватовому до окупації міста, коли подавали заявку на включення ремесла до обласного реєстру культурної спадщини.
“Коли ми ще були вдома, над заявкою працював цілий штаб – і начальник відділу культури, і працівники музею, було залучено багато людей. А коли почалось повномасштабне вторгнення, ми зрозуміли, що треба рятувати нашу культуру. Нам запропонували спрощену процедуру внесення в національний реєстр, і ми швиденько зібрали заявку. Буквально в грудні-січні ми почали створювати заявку і, дякувати Богу, вже в липні наше бджільництво занесли до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини”.
Пасічництво — це надзвичайно цінне та вкорінене в культурі Сватівщини ремесло, яке тісно пов’язане з історією заснування самого міста. Воно стало невіддільною складовою господарського та культурного життя цього регіону.
В стародавні віки Сватівщина була степом та шляхом, через який монголо-татари нападали на Україну. За собою вони залишали згарище, тому люди боялись селитися в цих місцях. Але були кочові пасіки, їх вивозили на територію сучасної Сватівщини, тому що там було різнотрав’я.
У перших поселеннях, що стали відомі як Сватова-Пристань, козаки з Ізюмського полку займались різними традиційними ремеслами. Але з часом увага місцевих жителів перемкнулася на щось особливе — бортництво та бджільництво. Барвисті луки та запашне різнотрав'я приваблювали сім'ї бджіл, і це відкрило двері до найдавнішого промислу у місті Сватове.
Родючі землі Сватівщини забезпечували багато медоносних рослин у лісах, на луках та степах, що стимулювало розвиток бджільництва в цьому районі. У ті часи, до винаходу цукру, мед був єдиним джерелом солодощів для місцевих мешканців. Бджолиний віск також був широко використовуваний у домашньому господарстві для виготовлення свічок, які служили освітленням та були атрибутом релігійних обрядів.
Крім того, мед був необхідним продуктом для виживання місцевих жителів під час складних періодів лихоліть, особливо під час Голодомору. А під час Другої світової війни сватівські бджолярі зібрали кошти на придбання літака для фронту.
Ці стародавні ремесла стали невід'ємною частиною життя міста Сватове, і його мешканці з гордістю продовжують їхню спадщину до сьогодні.
Ірина Васильєва була однієї з тих, хто зберігав традиції бджільництва — у жінки було своє підприємство “Медове джерело”, яке називали зразковою пасікою – понад 350 вуликів, апі-будиночки (ліжко, що розташоване над вуликами), зелений туризм, велика кількість харчової, косметичної та декоративної продукції. Саме на основі пасіки сім’ї Васильєвих і розпочався розвиток ідеї внесення ремесла до списку нематеріальної культурної спадщини.
“Мій прадід був батьком 9-х дітей, користувався повагою серед односельців, був головою колгоспу. У роки голодомору дозволив односельцям збирати у полі колоски, що залишилися після жнив, і потрапив під дію Закону “Про п’ять колосків”. На щастя, не засудили – зняли з посади та зобов’язали доглядати за колгоспною пасікою. А пасіки при колгоспах були чималенькі – понад 100 вуликів. Так бджоли допомогли родині прадіда вижити у ті лихі часи. Так любов до них всотувалася у кров моїх родичів та, мабуть, і в моїй теж є”.
У 2018 році між державною службою у Сватівській районній адміністрації та бджільництвом, жінка обрала друге. Тоді вона зареєструвала торгову марку “Медове джерело” та взялась розширювати список продукції: відтоді сім’я Васильєвих продавала не тільки викачаний мед, а почала створювати мікси з горіхами, сухофруктами, спеціями, медовуху, чаї та лікувальні настоянки, що створюються з тіл померлих медоносних бджіл.
“Навіть після смерті вони приносять користь здоров’ю людини”.
Донька пані Ірини започаткувала лінійку косметичної продукції, виготовленої з меду – медові скраби, крем-мило, засоби від висипань, маски, бальзами для губ тощо.
Про своє захоплення бджільництвом Ірина розповідає із захопленням та любов’ю в голосі. Навіть покинувши рідне місто та пасіку, знаходячись в Данії, вона намагалась знайти схоже заняття там.
“У нас було дуже багато ідей для розвитку бізнесу – це і агротуризм, і сон на вуликах, щоб люди могли приїжджати та знайомитись з пасікою. Коли людина дізнається устрій життя бджіл, її життя правда змінюється – у них чітка дисципліна, у кожного свої ролі, свої задачі, порядок у вуликах. Словами не передати, наскільки це цікаво”.
Деякі вулики ще гудуть, тримаються
Плани розвитку бізнесу перервало повномасштабне російське вторгнення. Але жінка не втрачає надії повернутись додому, хоча й визнає, що багато вуликів до їхнього приїзду не доживуть.
“Дуже багато бджолярів повиїжджали, пасіки залишились без господарів. Декілька людей виїхали за кордон, знайшли пасіки та працюють там. Ті, що залишились в окупації, їздять по пасіках, що залишились без господарів та підтримують бджіл так, як можуть. Але є дуже багато пасік, які просто спеціально розбили, розмародерили, можливо, росіяни їли той мед або продавали його – ми не знаємо. Деякі вулики ще гудуть точно, якось тримаються”.
На життя після деокупації регіону Ірина вже має плани:
“Є ідея відновлення та розвитку ще з часів, коли я навчалась в бізнес-академіях. В кожному куточку навіть нашого регіону соняшниковий мед на смак різний. Навколо квітки ростуть різні трави. І з цього можна зробити цікавий проєкт, якісь “Медові смаки Слобожанщини”, знайомити людей з нашою культурою. І потім ще в одній школі з’явився ще один проєкт – через війну вся нація травмована, всі переживають, а це важкі посттравматичні наслідки для психіки. А терапія, лікування сном на вуликах, круто пов’язано з ментальним здоров’ям. А тепер ремесло в реєстрі, завдяки цій події точно можна шукати конкурси від Українського культурного фонду і можливо вийде створити щось корисне та цікаве”.
Важливо зберігати та передавати ці традиції далі, аби не опинитись в ізоляції, – вважає Аліна Ратій. В заявці, створеній для реєстру нематеріальної культурної спадщини, працівники відділу культури вже розробили план відновлення ремесла після деокупації регіону.
“Коли до ремесла звернено багато уваги, хочеться його поширювати, це провокує до подальшого розвитку. Ми впевнені, що ми повернемось та будемо працювати над бджільництвом далі. Це ж не про матеріальне, це про духовне, про знання та досвід”.
Родина пані Аліни після початку повномасштабного вторгнення виїхала до центральних регіонів України, і вже встигла створити пасіку. Саме завдяки отриманим під час роботи вдома знанням та традиціям, що передавались з покоління до покоління.
“Навіть якщо там немає господарства, навіть якщо ті вулики розграбовані, це все питання часу та посильних грошей. Але розвиток буде однозначно”.
Читайте також: “Не треба було виїжджати”: росіяни відбирають житло цивільних у Сватовому та Сєвєродонецьку
