У 2022 році викладачі з Рубіжного вимушено перемістилися в інші міста та країни. Хтось виїхав одразу, а комусь довелося виживати під обстрілами та потім вибиратися з окупації. Хтось продовжує викладати, а дехто, на жаль, не має можливості. У всіх різні долі, але їх обʼєднує любов до своєї справи, до знань та, найголовніше, – до своїх студентів.
Про діяльність рубіжанських освітян та їх викладацьку долю читайте в матеріалі ТРИБУН.
Навчання під час війни поставило нові виклики перед викладачами.
Ірина Сітак працювала у Інституті хімічних технологій з 2002 року асистенткою кафедри вищої математики та компʼютерних технологій, згодом – старшою викладачкою, доценткою. З 2019 – завідувачкою кафедри. У 2021 році ІХТ увійшов у склад СНУ імені Володимира Даля і пані Ірина стала завідувачкою навчально-консультативного пункту у м. Рубіжне.
У викладацькій діяльності мені найбільше подобалося безпосереднє спілкування зі студентами. Той момент, коли “я зрозумів”. На жаль, дистанційна форма зворотнього звʼязку не дає.
З Рубіжного Ірина Сітак виїхала в перший день повномасштабної війни. Спочатку – до Львова, потім – до Німеччини, де й знаходиться зараз. Там вона продовжувала навчати українських дітей: працювала в місцевій гімназії вчителькою математики.
Однак у цьому навчальному році через хворобу пані Ірина тимчасово припинила викладацьку діяльність.
Про плани на майбутнє жінці говорити важко, але вона знає точно, що хоче повернутися до справи всього свого життя.
Інна Чеберніна з 2016 року працює в релокованому державному закладі "Луганський державний медичний університет" на кафедрі фармакології.
Після другої релокації до м. Рівне у березні 2022 року вона продовжила працювати на посаді асистента кафедри. Паралельно викладачка займається онлайн-проєктом для студентів-медиків its_med_ed, який пропагує доказову медицину та розвиває вміння думати клінічно.
Зараз наша країна, як ніколи, потребує кваліфікованих спеціалістів у сфері медицини та фармації. Я дуже люблю викладати, люблю своїх студентів та намагаюсь дати їм усі знання, що маю. Підтримую їх у позанавчальний час, до мене завжди можна звернутися за порадою щодо навчання та простих життєвих питань.
Минулого року пані Інна вступила до аспірантури та планує розвиватися ще й у науці.
Світлана Прилєпська – заступниця директора з навчально-виробничої роботи Рубіжанського фахового коледжу Луганського національного університету імені Тараса Шевченка.
Життя пані Світлани нерозривно повʼязане з Рубіжним та роботою в коледжі, в якому вона почала працювати в 2004 році.
До 2013 жінка займала посаду заступниці директора з навчальної роботи, потім – методистки.
“Це посади освітнього менеджменту. Саме так я їх сприймала: не керівника, а менеджера. Мені завжди хотілося, щоб наш заклад освіти був попереду у нашій освітній ніші; щоб студент, який прийшов до нас вчитися, дійсно вчився; щоб викладач не витрачав час на щось зайве, а займався викладацькою діяльністю”, – зазначила освітянка.
Пані Світлана поділилася, що в чомусь вона дуже принципова, вимоглива до себе, тому й завжди була вимогливою як до своїх учнів, так і до колег.
Ми всі різні, і наші учні на своєму життєвому шляху зустрінуть різних людей, то нехай ще під час навчання звикають комунікувати з усіма.
На початку повномасштабної війни родина Прилєпських відправила в центральну Україну доньку з онукою. Сама пані Світлана залишилася в Рубіжному з чоловіком та старенькою мамою та була поряд до останніх днів її життя.
Зазначає, що жодного разу за весь час вони не спускались в підвал, тому чули й бачили дуже багато. А в середині липня їм вдалося виїхати. Як і у багатьох інших, хто виїжджав тоді, шлях був через території ворога, країни Балтії. Спочатку вони зупинилися в Польщі, однак згодом вирішили повертатися в Україну.
З осені 2022 року коледж відновив свою роботу в дистанційному режимі. Наразі пані Світлана займає посаду заступниці директора.
За її словами, минулий рік був дуже важкий для навчального закладу, бо майже все починали з початку.
Наші викладачі й студенти розкидані по всьому світу, але більшість з них мріє повернутися додому – в українське Рубіжне.
На жаль, від будівлі коледжу залишилися лише руїни та згарище. В березні 2022 саме на території цього навчального закладу точилися жорстокі бої, а кадри знищення будівель коледжу установкою “Змій Горинич” бачила вся Україна.
Але, попри все, пані Світлана вірить, що Рубіжанський фаховий коледж відродиться та запрацює з новими силами на рідній землі.
Читайте також: Виші-переселенці з Рубіжного, Старобільська та Сєвєродонецька відновили роботу в різних містах України
