З 2018 року Юлія разом з чоловіком Олександром займалися оформленням свят. Вони мали власну студію аеродизайну в Рубіжному, яка користувалася популярністю не лише в місті, а й за його межами. Тепер, поки свята “не на часі”, а їх місто майже повністю знищене, Юлія працює в сфері розмінування.
Кореспондентці ТРИБУН підприємиця розповіла про те, як нова фаза війни змусила кардинально змінити рід діяльності та відкласти улюблену справу.
До 24 лютого Юлія з чоловіком займалися повітряними кульками, композиціями з них і роздрібною торгівлею товарів до свят.
“Починали працювати з дому, але коли кульки зайняли все місце в будинку і не було вже де ходити, ми переїхали у власний офіс в центрі міста”, – розповіла дівчина.
Назву, тоді ще російською, “Выше крыши”, вигадали одного вечора в родинному колі методом мозкового штурму.
“Хотілося щось звучне і легке! Далі виставили на голосування серед рідних і одноголосно прийняли саме цю назву. Вона дуже міцно припала до душі нам і сподобалась нашим клієнтам”, – розповіла Юлія.
За її словами, вони єдині працювали по регіону з безкоштовною доставкою: Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Кремінна та інші міста.
“Ранок 24 лютого пам’ятаю мов вчора. Як і зазвичай, наш ранок почався дуже рано і на момент, коли пролунали перші вибухи, ми вже працювали. Телефон розривався від дзвінків рідних, які казали, що треба терміново виїжджати, але ми наполегливо доводили, що в нас сьогодні робота і щільний графік. Зараз розумію, наскільки це вже було несуттєво і нвіть зухвало”, – поділилася підприємиця.
Юлія з чоловіком у той день переймалися: чи вийде замовник отримати свою доставку, чи, можливо, він вже поїхав. Але, не зраджуючи улюбленій справі та клієнтам, чоловік сів за кермо та поїхав відвозити замовлення під тоді ще незвичні звуки сирени. Клієнт тоді ще теж не встиг оговтатись від всіх подій і з радістю отримав такий очікуваний подарунок для дружини, адже День народження ніхто не скасовував.
З кожним днем усі розуміли, що нам ще довго буде не до свят.
14 березня вони виїхали з Рубіжного попри всі внутрішні протиріччя й надію на те, що ось-ось все закінчиться.
“При черговому обстрілі наша машина дивом вціліла і прийшло розуміння того, що згодом просто не буде на чому виїжджати. До того ж, закінчувалися запаси їжі й води, а магазини давно не працювали в звичному режимі. До останнього ми планували перечекати весь цей жах. Але одного дня ми сіли в машину, без скла та з побитим уламками кузовом, взяли батьків, собаку, кота та поїхали”, – розповіла Юлія.
Ми вже не виїжджали, а просто втікали під свист пролітаючих снарядів та вибухів. Маршрут будували вже в дорозі.
Зараз рубіжани знаходяться в центрі України, в місті Кропивницький.
“Це не перша, і, мабуть, не остання наша точка перебування. Ми, напевно, як і всі інші, вже усвідомили, що приречені на довгі роки переїздів і життя на валізах”, – з тугою поділилась дівчина.
Рід діяльності змінився кардинально: наразі Юлія працює в сфері розмінування.
“Я працюю в міжнародній гуманітарній організації, яка займається розмінуванням, на посаді фахівця з інформування про ризики вибухонебезпечних предметів і нетехнічного обстеження. Я грію себе думкою, що колись, спочатку по роботі, а потім і не тільки, я все ж повернуся в наше рідне Рубіжне”, – продовжила підприємиця.
Наразі організація, в якій працює рубіжанка, функціонує в Миколаївській і Херсонській областях. Дівчина сподівається, що після звільнення ще попрацює й на Луганщині.
За її словами, вони з чоловіком намагалися почати все спочатку зі своєю справою, але їх зупиняла думка про те, що кульки зараз “не на часі” і що є набагато важливіші речі. Крім того, поставали фінансові питання, адже все обладнання та матеріали залишилися вдома.
“Час від часу ми робили невеличкі закупки товару, намагалися виходити на торгівлю на свята. Навіть придбали в секонд-хенді двометровий костюм тиранозавра, в якому продавали кульки, привертаючи увагу містян. Ми відводили душу, займаючись улюбленою справою. Але розуміли, що не можемо запропонувати клієнту і десятої частини того, що робили раніше”, – розповіла Юлія.
Дівчина сподівається на повернення до улюбленої справи та на рідну землю.
“І найголовніший аргумент у цьому – наші клієнти! Я навіть уявити не могла, що є така кількість небайдужих до нас людей! Вони писали, цікавились, як наші справи і згодом питали, в якому ми місті зараз, щоб замовити кульки. Ну хіба цього замало, щоб впевнено відповісти «Так»? Чекаємо на перемогу і на повернення додому!”, – оптимістично наголосила рубіжанка.
Читайте також: Викладання – справа життя. Три історії освітян з Рубіжного
