Софія Карауланова – громадська активістка з Сєвєродонецька. Дівчина піклувалась про екологію та чистоту рідного міста. Вона створила власну ініціативу “Lesnoy Dvizh” та була волонтеркою в молодіжному русі “Let’s do it, Ukraine”. Через повномасштабне вторгнення вимушено покинула дім та зараз живе в Івано-Франківську.
Журналістка видання ТРИБУН поспілкувалась з сєвєродончанкою про рух за чистоту рідного міста, створення власного онлайн-магазину та нову роботу.
Займатися екодіяльністю дівчина почала випадково. Вона разом з друзями часто збирались пограти на музичних інструментах, а одного разу прийшли до лісу.
‘’Коли ми вже повертались додому, то помітили, що ліс надзвичайно засмічений. Нам з подругою прийшла ідея зробити мінісуботник, на який перший раз прийшло 20 людей. Поступово ця ідея розвивалась, і про нас дізнавалось все більше охочих допомогати’’– згадує активістка.
Все сміття, яке збирали жителі, сортували та віддавали на переробку.
‘’Для нас головним було – об’єднати молодь, щоб вони відчували, що роблять щось корисне. При цьому всі між собою знайомились і налагоджували комунікації. Зазвичай після прибирання ми грали у настільні ігри, влаштовували музикальні джеми та всі разом їли різні смаколики’’, – сміється Софія.
Ініціативу підтримали не лише в Україні, а й у Японії.
‘’Нашу роботу помітив хлопець, який раніше жив у Сєвєродонецьку, але переїхав до Японії. Він слідкував за нами у фейсбуці та вирішив фінансово допомагати, навіть присилав знаряддя для полегшення праці’’, – говорить дівчина.
У Софії були плани перетворити свою ініціативу в організацію та поширити ідею за межі Сєвєродонецька.
‘’Моє бажання було, розповсюдити наш досвід на всю Луганську область. Мені не подобалась ситуація, яка була біля берегів Сіверського Дінця, люди завжди залишали після себе купу сміття. У проекті ми ставили за мету, щоб жителі різних міст області об’єднувались та прибирали природу, що їх оточує. Але через російську агресію, все закінчилось, і не було реалізовано’’, – розповідає активістка.
Окрім волонтерської діяльності, дівчина мала свій онлайн-магазин ‘’Etnika craft shop’’.
‘’Я почала цим займатись у 2017-ому році. Це були різні товари для дому, свічки, аромапалички, підставки, парфуми, які я разом з командою виробляла у своїй майстерні. Чому етніка? Для мене було важливо створити щось українське, і сторінку з самого початку вела виключно державною мовою. Через війну магазин не працює і ,на жаль, у мене немає ані сил, ані ресурсу починати все заново’’, – каже Софія.
Паралельно з роботою у магазині активістка займалась плетінням дредів та косичок.
‘’Я спочатку заплела дреди собі, потім другу, і у мене добре виходило. Згодом проходила багато курсів, майстер-класів, та почала повноцінно займатись. Ця справа була досить успішною, бо до мене навіть з Києва їздили, аби я заплела дреди або афрокоси’’, – згадує майстриня.
Поспілкувавшись з Софією, можна точно зрозуміти, що вона творча особистість. Одне з її захоплень – музика.
‘’Після одинадцятого класу я вступила до Сєвєродонецького коледжу культури і мистецтв ім. Сергія Прокоф’єва на вокал. Потім вже, після закінчення навчання, вирішила продовжити займатись у приватній студії, у якій згодом почала викладати співи і театральну майстерність. Як ви могли помітити, я дуже активна людина. У мене не виходить сидіти просто на місці. Мені здається, що життя проходить повз, коли я нічого не роблю’’, – говорить громадська діячка.
З міста дівчина виїхала вже на другий день вторгнення. Спочатку це було Дніпро, потім Чернівці, а наразі вона живе в Івано-Франківську.
‘’Перші пів року я довго не могла оговтатись від усіх подій. Я просто зранку до вечора лежала у ліжку і читала новини. Лише за рік мені вдалось більш-менш оговтатись, знайти роботу в молодіжній організації ‘’STAN’’. Я працювала в проєкті, який допомагав ВПО. Ми створювали простори для дітей, щоб вони могли інтегруватися у нових громадах’’, – розповідає Софія.
Наразі сєвєродончанка працює координаторкою проєкту ‘’Впливові’’, від організації ‘’Українська академія лідерства’’.
‘’Мені неймовірно подобається моя робота. Я кожен ранок прокидаюсь і хочу йти працювати. Ми робимо онлайн-курс для молоді, в якому вони будуть навчатися писати грантові заявки. Це потрібно, аби у майбутньому юнаки та юнки змогли реалізовувати власні ідеї’’, – пояснює активістка.
Софія розповіла, що несамовито сумує за домівкою, але навряд чи вже туди повернеться.
‘’Я люблю місто таким, яким його запам’ятала. Сєвєродонецьк – місто, у якому найгарніші заходи сонця. Я ніде більш в Україні не бачила гарнішого неба, яке колись фотографувала чи не кожен день’’,– зізнається дівчина.
Читайте також: Зі сфери організації свят у розмінування: історія молодих підприємців з Рубіжного
