Культурний хаб ‘’Донеччина’’ – креативний простір на правому березі Києва, де організовують безкоштовні розважальні та творчі заходи для внутрішньо переміщених осіб.
Журналістка видання ТРИБУН завітала до хабу та поспілкувалась з координаторкою Раїсою Маловою.
Раїса двічі переселенка. У 2014 році вона залишила рідне Єнакієве, що знаходиться на Донеччині, і переїхала до Краматорська. З початком повномасштабної війни їй знову довелося покинути дім. Зараз жінка проживає у Києві.
‘’Можу з упевненістю сказати, що хаб – це проєкт для душі. Ми вже звикли до дітей та їхніх батьків, які є постійними гостями. Для нас головне, аби вони відчували себе тут потрібними, а не почувались чужинцями. І не менш важливо – залишити у свідомості малечі, що дитинство триває, попри зовнішні обставини’’, – поділилася Раїса.
Ось вже потроху збираються діти, які з радістю біжать до майстерні в очікуванні арт-терапії. Такі заходи проводяться щонеділі, тому, як говорять батьки, вони чекають на цей день з нетерпінням.
Паралельно з дитячими святами проходять заходи для дорослих. І поки малеча розмальовує шопери, батьки зібрались на терапію з психологом.
Нас зустрічає психологиня Ольга, яка лише нещодавно почала займатися з переселенцями.
Першим завдання було відібрати з великої кількості метафоричних карт дві картки: ‘’точно я ‘’ і ‘’точно не я’’. Головне — пояснити партнеру поруч, чому ти обрав саме ці картки. Таким чином всі між собою знайомилися та налагоджували комунікацію.
Наступна вправа називається ‘’Мало хто’’ або ‘’Ніхто не знає, що я найкраще за всіх вмію’’. Ольга кожному давала можливість розповісти про себе щось цікаве, тим самим розкриваючи свою ідентичність. Першою мікрофон взяла жінка, яка з гордістю сказала: ‘’Мало хто знає, але я найкраще від усіх готую фаршировану щуку’’. А ще одна переселенка поділилась, що найліпше вміє рибалити.
Першою мікрофон взяла жінка, яка з гордістю сказала: ‘’Мало хто знає, але я найкраще від усіх готую фаршировану щуку’’. А ще одна переселенка поділилась, що найліпше вміє рибалити.
Психологиня говорить, що важливо озвучити фразу вголос, бо вона варта того аби її розповіли всім. Потім Ольга запропонувала намалювати те, що робить або робило їх щасливими. На більшості карток був зображений дім.
Хаб був створений на базі обласного комунального підприємства ‘’Центр кіномистецтва та культури’’ й розпочав свою діяльність у листопаді 2022 року. Раїса зазначила, що загалом його відвідують переселенці із Донеччини.
Світлана разом з сином ходить сюди близько року. Жінка має свій канал на ютубі, де майже 600 тисяч підписників. Вона також вже вдруге була вимушена шукати собі новий дім. Спочатку у 2014-ому році, коли виїжджала з Донецька, а потім – у 2022-ому, евакуювавшись з Маріуполя.
‘’Ми тривалий час перебували у Маріуполі, вдалося виїхати лише 17 березня. Сказати, що нам було страшно, то нічого не сказати. Якось у наш дім прилетіло два снаряди. Нас врятувало лише те, що ми сиділи в укритті’, – розповідає Світлана.
Після того, як більшу частину дому було знищено, родина жінки переїхала до іншої квартири, яка знаходилася біля драмтеатру.
‘’Біля нашого будинку була сауна, і ми ходили туди набирати воду. Найстрашніше почалося, коли в районі відбувались постійні обстріли, і в домі навпроти жінку просто розірвало на шматки’’, – згадує переселенка.
Пані Світлана була у місті, коли зруйнували драмтеатр.
‘’До нас прибіг хлопець, у якого була розбита голова, він сповістив нас, що будівлі більше немає. Ми забинтували його рану та відвели у підвал. У нас були великі проблеми з їжею. Пам’ятаю, як з дітьми за весь день з’їла лише одну ложку згущеного молока, і два шматочки печива. Останній раз я ходила до магазину 25-ого лютого, потім ми жили на припасах’’, – ділиться маріупольчанка.
Далі за графіком у дорослих показ сучасного фільму, а дітки приєднуються до заходу під назвою ‘’Абетка анімаційного малювання’’.
З дітьми займається аніматор Володимир Ликов, який з 2014-ого року переселенець з Донецька.
Ми поїхали у відпустку, після якої більше не повернулись додому
‘’Я вже 20 років працюю аніматором з дітьми. Тут ми навчаємо їх малювати, а потім на основі їхніх робіт монтуємо мультики. Завдяки такому формату розкривається творчий потенціал та інтелектуальні здібності дітей’’, – зазначає Володимир.
Після того, як діти створили свої ілюстрації, Володимир фотографує їх, та вже за лічені хвилини на екрані з’являється мультфільм.
За словами Раїси, діти рік тому були менш грайливими та активними. На їхній психіці був помітний відбиток війни, бо вони дуже боялись тривог та обстрілів.
Ось і останній захід, що заплановано на цей день – музичне заняття, яке проводить викладачка з вокалу Катерина. Жінка переїхала до Києва з Нової Каховки за місяць до вторгнення.
‘’Мої батьки залишились в Новій Каховці, тут складно жити, бо я постійно за них переживаю. Я безмежно люблю дітей: чим більше віддаєш, тим більше від них отримуєш’’, – говорить Катерина.
Це важко назвати повноцінним заняттям, як каже жінка, – lite-версія. Вона разом з дітьми розбирає українські пісні, і навіть планує зробити у грудні звітній концерт. Говорить, що улюбленою композицією малечі є ‘’Stefania’’ групи Kalush.
Якщо ви хочете відвідати культурний хаб ‘’Донеччина’’, реєструйтеся в Telegram-каналі за посиланням.
