Однозначно сказати, що війна обʼєднала чи розділила людей – неможливо. Чому? Тому що ми всі комунікуємо з іншими на різних рівнях: на рівні родини, на рівні країни та суспільства в цілому.
Що про це думають психологиня, правозахисниця, військовий, мешканка окупованої території та колишні жительки Луганщини, читайте в матеріалі видання ТРИБУН.
Студентка Луганського державного медичного університету Світлана Кулик, виходячи із власних міркувань та досвіду, говорить, що події в країні як обʼєднали, так і розділили суспільство одночасно.
“Ті, хто раніше був налаштований проти мешканців східної частини України, зараз тільки посилився у своїх міркуваннях. Ті, хто мав нормальне ставлення до луганчан та донеччан, зараз єднаються та допомагають”, – зазначає переселенка.
Медикиня з Рубіжного Дарʼя Чередниченко вважає, що війна все ж таки більше розділила людей, ніж об’єднала.
“Більшість людей переймаються за своє життя і не думають про інших. Відмінність політичних поглядів також внесла свою лепту. Люди стали жорсткішими, холоднішими”, – зауважує пані Дар’я.
Зовсім протилежна думка у мешканки окупованої Сватівщини. На її погляд, війна дуже споріднила навіть тих, хто все життя був ворогами.
Наталія (імʼя змінено з міркувань безпеки) виїхала з окупації у травні 2023 року та тимчасово зупинилася у родичів у Дніпрі.
“Знаєте, одного дня я просто йшла містом і зустріла жінку свого колишнього чоловіка. Вони теж з окупованої території, але виїхали раніше. Ми були суперницями в прямому сенсі – 25 років тому мій чоловік залишив мене та пішов до неї. І от ми бачимо одна одну й просто, без слів, починаємо обійматися та плакати. Отака історія та відповідь на питання”, – поділилася сватівчанка.
Зазначає, що в окупації отак просто не підійдеш до людини й не будеш з нею відвертою, бо багато зрадників, колаборантів або тих, хто “і вашим, і нашим”, але за нагоди “здасть” тебе за кожну проукраїнську думку. Але, попри це, й там є люди, які ніколи не спілкувалися, але зараз обʼєдналися та тримаються разом.
Лікар з Луганщини Віталій Сергієнко, який наразі є військовим Державної прикордонної служби, вважає, що загалом війна об’єднала людей. Але, якщо порівнювати окремі відрізки часу, то єдність зараз на багато нижчому рівні, ніж на початку повномасштабного вторгнення. Подібне, за його словами, спостерігалось у 2014-15 роках.
Купа факторів впливає на рівень цієї єдності, і одна з найважливіший рушійних сил – це медіа-простір.
“З професійної точки зору скажу, що в рази почастішали скарги психо-емоційного характеру. Пацієнти значно частіше скаржаться на тривожність, депресії, безсоння, тощо, ніж до повномасштабного вторгнення”, – підкреслив військовий.
На думку Христини (імʼя змінено з міркувань безпеки) з Рубіжного, яка вже кілька років живе в Сумах, будь-яке горе завжди об’єднує людей.
Війна розділила родини, друзів та близьких фактично.
Дівчина розповідає, що сумує за батьками, яких не бачила майже два роки. За знайомими, які вже ніколи їй не напишуть. За Рубіжним, яке вже ніколи не буде таким, як раніше. Але ще пандемія коронавірусу навчила Христину жити дистанційно один від одного.
“Як каже моя мама: «Це ж не буде тривати вічно, воно колись закінчиться». Тому живу думками, що колись все буде добре. Я не відчуваю себе самотньою, я вмію ділитися переживаннями та співпереживати комусь”, – зазначила дівчина.
Ми сильні, коли разом, коли маємо одні думки, однаковий біль та рани і один одному допомагаємо зцілитися.
За статистикою психологині Благодійного фонду “Схід SOS” Єлизавети Кулешиної, війна змінила стосунки у всіх сімʼях.
“Багато хто переоцінив роль родини у власному житті. Жінки з дітьми були змушені виїхати за кордон чи в умовно безпечне місце в нашій країні, а чоловіки пішли захищати Україну. І це спрацювало як певний стимул до обʼєднання. Люди відчули себе близькими, не дивлячись на відстань”, – розповідає пані Єлизавета.
Інша історія, за словами психологині, коли частина родини до повномасштабного вторгнення жила на території країни-агресорки і після 24 лютого продовжила підтримувати їхню політику. Тоді це спрацювало зовсім у протилежну сторону – ті сімʼї, де раніше просто не піднімалися питання політики, повністю перестали спілкуватися.
“Якщо ж говорити на рівні країни, то ми однозначно стали згуртованішими. Для нас стало нормою скидати гроші незнайомим людям, тому що ми точно знаємо, що ці кошти підуть на закупівлю обладнання чи амуніції для наших захисників. Для нас стало нормально допомагати людям, які цього потребують – підтримати словом, принести теплі речі чи просто обійняти тих, хто опинився в складних життєвих обставинах”, – зазначає дівчина.
Звичайно, ми всі виснажилися. Виснажилися від війни, від поганих новин та відсутності розуміння того, що буде далі. Але нам треба триматися – зберігати work-life баланс, відпочивати та відновлювати свої сили. Тому що поки ми згуртовані, нашим захисникам є за що воювати.
За словами координаторки Донбас SOS Віолети Артемчук, вона часто роздумує на цю тему.
“Я часто думаю про це. І як правозахисниця, і як просто громадянка. Це непросте питання. На мою думку, війна об'єднала людей, які знаходяться в одній або схожій життєвій ситуації, в одному, так би мовити, "кластері". Наприклад, я бачу надзвичайні на рівні героїзму приклади взаємодопомоги людей. Я бачу, як збирають на лікування та вивезення тварин зоозахисники. Я бачу, як допомагають один одному люди, які виїжджають з окупованих територій та готові допомагати таким як вони”, – розповідає пані Віолета.
Однак зазначає, що їй доводиться спостерігати нерозуміння проблем інших “кластерів” і ставлення на рівні роздратування та агресії до людей, які знаходяться в інших життєвих обставинах.
Наприклад, за словами правозахисниці, у загальних, не вузькоспеціалізованих групах може викликати бурю емоцій пост або висловлювання від громадян, які перебувають за кордоном.
“Вони говорять про власні проблеми, які взагалі не сприймаються людьми, які не виїхали з України й залишаються тут”, – пояснює жінка.
Також пані Віолета наводить приклад із власної практики. Хлопець виїхав з окупації і готовий консультувати дівчину, яка лише збирається виїжджати. Проте водночас дуже агресивно зреагував, коли до нього звернулися по консультацію щодо документів для такого ж хлопця з окупації, який не збирається повертатися в Україну і хоче залишитися в Польщі.
Не можу сказати: згуртувала чи роз'єднала війна. Але зробила суспільство дуже строкатим – це точно.
Читайте також: Сім'я залишається в окупації: поради психологині про життя під час війни
