Сергій Глотов — український біолог родом з Луганська. Вже другий рік він працює в Антарктиці разом із іншими українськими дослідниками на станції “Академік Вернадський”. Він також професійний фотограф — його світлини з пінгвінами, тюленями та природою острова, де живуть науковці, зачаровують весь світ без перебільшення.
Виданню ТРИБУН Сергій Глотов розповів про роботу на станції, взаємодію з місцевими флорою й фауною, захоплення дослідженнями й власні переживання щодо війни в рідній Україні.
Між Антарктикою та Україною відстань в 5 годин. І поки в Україні вечір п’ятниці, у Сергія Глотова ще день. День, що почався з неочікуваного шторму. Зв’язок ледь-ледь дозволяє почути одне одного, не говорячи вже про повноцінну відеорозмову. Проте ми намагаємося встигнути дізнатися про життя біолога якомога більше.
— Сергію, війна для вас почалася у 2014 році в Луганську. Я добре пам’ятаю вас серед активістів нашого громадського сектору. Як змінювалося ваше життя далі?
В рідному місті працював у Луганському природному заповіднику НААН України. Після окупації Луганська у 2014 році перебрався до Львова, займався волонтерством, відвозив на Схід різні вантажі або важливі для військових речі, загалом більше 50 поїздок за 4 роки. А в 2021 році захистив кандидатську дисертацію і тепер є кандидатом біологічних наук. Того ж року пройшов відбір в експедицію до Антарктики.
— Як це відбулося?
Почну з того, що станція “Академік Вернадський” працює під українським прапором з 6 лютого 1996 року. Для участі в експедиції на цілий рік необхідно пройти конкурс, що складається з заповнення анкети, співбесіди, медичного та психологічного оглядів. В команді працює 14 осіб, дев’ять з яких — науковці за трьома основними напрямами: біологія, геофізика, метеорологія; п’ятеро забезпечують життєдіяльність групи: лікар, кухар, системний адміністратор, механік, дизеліст.
Я мав перебувати в Антарктиці тільки один рік, але мені запропонували залишитися і завершити дослідження і попрацювати ще один рік. Я з радістю погодився, знову подав усі необхідні документи і пройшов всі етапи відбору. В принципі, на даний момент ми все закінчили та готові передати зразки результатів для вивчення в провідні наукові установи України та світу. Сподіваюся, наші матеріали дадуть можливість зробити нові відкриття, а мої два роки тут не пройдуть дарма.
— В чому полягає суть ваших досліджень?
— Я спеціалізуюся на ентомології і вивчаю комах від самого дитинства. Опублікував близько вісімдесяти наукових статей з біології комах. Крім того, я займаюся дослідженнями популяцій ссавців й птахів, рослинного світу в Антарктиці. Тут уже починається літо, в нас більшає роботи. Буквально кілька днів тому почали вилуплятися перші пінгвінята.
— Цікаво, в Антарктиці є комахи?
— Так, аж два види! Тут є навіть комарі! А також безкрилий вид комах — Belgica antarctica. Живуть комахи під чотирьох-п'ятиметровим шаром снігу. І коли сніг тане влітку, то вони з'являються і розмножуються. Комарі навіть рояться. А також тут живуть кліщі, нематоди, колемболи. І уявіть собі, вони живуть двісті мільйонів років тут. Ще з часів, коли був один єдиний материк. Вони адаптувалися. Тут доволі високий рівень різноманіття безхребетних, тож є з чим працювати, що досліджувати. Є різні напрямки досліджень, вони пов'язані між собою. Деякі дослідження проводяться круглий рік, наприклад, спостереження за птахами та ссавцями. Тобто ми здійснюємо польові виходи човном або пішими маршрутами.
Дивимося, записуємо чисельність, сезонні явища, відзначаємо початок гніздування, формування зграй, період шлюбної поведінки, відкладання яєць, спостерігаємо за появою пташенят або цуценят тюленів й тому подібне. Є дослідження, які ми можемо провести тільки влітку, коли сніг сходить й оку відкриваються скелі, вкриті до того дев'ять місяців снігом. З настанням тепла на скелях бачимо мох, рослини, лишайники. Це неймовірно! І в цьому різноманітті живуть різні безхребетні.
Тобто біолог має до семи різних напрямків робіт протягом року й виконує їх згідно з графіком і технічним завданням. Важливо зазначити, що кожен з нас робить не те, що йому заманеться, а є виконавцем наукових досліджень, які проводить Україна в Антарктиці. А лабораторне наше завдання — добути й належним чином законсервувати чи зафіксувати, щоби це доїхало у придатному для наукової роботи вигляді, не зіпсувалося.
— Я правильно зрозуміла, що літо в Антарктиці коротке?
— Так. Саме фактичне літо — півтора місці. Три місяці більш теплої погоди — це разом з весною та осінню, інші дев’ять — зима.
Температура влітку від нуля до +5°C, а взимку може бути і -11°C й і -7°C. В нас м’яка зима за рахунок океану, станція розташована на островах, що оточені водою. Середня температура в океані до -2°C.
Хоч за календарем літо починається 1 грудня, але по-справжньому воно наступає в кінці січня, очікуємо, що до березня буде тепло, маємо на цей час багато роботи. Бо тут буквально за кілька днів можна буде побачити зміни — рослинність буятиме, пташенята масово вилуплятимуться й почнуть рости немов на дріжджах тощо. Взагалі зараз можна сказати, експедиція не добігає кінця, а тільки розпочинається її інтенсивний період. Погода тут непередбачувана, може змінюватися до пяти разів на день. Може все початися зі снігу, а закінчитися рожевим світанком. Це ж полярний день.
— Саме через дослідження природи та тварин з'явилися “листівки незламності”?
— Природа Антарктики — красива, має різні кольори й відтінки. Все це я намагаюся зафіксувати. За цей час, поки я на станції працюю, я зробив багато світлин, які є неповторними. Я завжди любив мистецтво фотографії, фотоапарат постійно в рюкзаку. Коли є можливість — дістаю камеру. Зараз у нас полярний день, тож можу собі ходити протягом доби, аби погода дозволяла. Коли це можливо, фільмую роботу українських полярників. Своїми фотографіями ділюся у фейсбуці.
Якось я брав онлайн участь у проєкті в Латвії — надавав свої світлини, які друкували та продавали з метою збору коштів для військового шпиталю у Рівному. Організатори також запропонували зробити листівки. Мені ця ідея сподобалася, тож знайшли дизайнера, надрукували. І так все розпочалося. Набори листівок з видами антарктичних тварин назвали “листівками незламності”, бо за допомогою них різні волонтерські організації збирають допомогу українським військовим. За півтора роки ми долучилися таким чином до збору коштів на три автомобілі. Передавали листівки за кордон, аби волонтери дарували своїм меценатам, що допомагають українцям.
Варто зазначити, що щонайменше 19 з полярників, які працювали на станції “Академік Вернадський” за всі роки, служать у лавах ЗСУ.
Тому ми намагаємося допомогти чим і як можемо. Листівки виявилися теж непоганим інструментом монетизації для волонтерських потреб. Єдине, що ми просимо від отримувачів листівок, — надсилати нам фото з листівкою у руці з країни, де ви перебуваєте. На сьогодні “листівки незламності” з пінгвінами, тюленями та китами побували у сорока п'яти країнах світу та на семи континентах.
— Паралельно з цим ваша виставка світлин під назвою “Кольори Білого континенту” мандрує Україною. Як це відбулося?
— Не можу сказати, що само собою, але історія така. Минулого року до механіка з нашої тогорічної команди звернулася його знайома вчителька з Харкова. Вона попросила сфотографувати пінгвіна для своїх учнів. Я з радістю сфотографував, долучився до онлайн уроку, поговорили про життя полярників та пінгвінів. Дітям було цікаво й ми запропонували зробити фотовиставку в Харкові, нас підтримав університет Каразіна, надав нам приміщення. До цього ми робили фотовиставки у Полтаві й Миргороді. І я здивований скільки людей тоді прийшло! Мене це надихнуло. Виявляються, що людям це дуже цікаво. То ж, якщо перші кілька виставок в нас були — просто надруковані великі фотографії, то згодом ми вже зробили друк на пластику, аби більш довговічно. Бо вже було понад двадцять виставок, фотографії мандрують за допомогою пошти, беруть участь у різних фестивалях в Україні та поза її межами. Ми завжди просимо організаторів, аби вхід на виставку був вільним, там стоять скриньки для пожертв, або розміщені qr-коди на збори потреб військових, до яких я особисто долучаюся.
— Я бачила, як люди із цікавістю розглядають ваші світлини з Антарктики, бо дійсно мало знають про тамтешню природу та її мешканців. А що особисто вас вразило?
— Айсберги! Я уявити собі не міг, що вони такі величні. Я ж зі степової України! Вони більші за терикони, а деякі — більші за той острів, на якому ми знаходимося. Вони просто велетенські. А ще, коли я вперше побачив китів, то затамував подих. Це неможливо описати. Пінгвіни та тюлені — це не те, що ти бачив у фільмах чи читав у книжках.
— Чи бояться тварини людей поблизу станції?
— Вони всі живуть своїм життям, людей вони не бояться. Та й ми намагаємося бути максимально обережними. Пінгвіни висиджують зараз яйця. Тюлені неагресивні, але ми стежимо з безпечної відстані. Перебування в Антарктиці, проведення досліджень і фотографування — все має відбуватися за правилами, за регламентами міжнародних угод, які підписала Україна. Основне завдання біолога — це вивчення з метою збереження для майбутніх поколінь і відповідно фотографувати представників тваринного світу та вивчати їх необхідно таким чином, аби тварини не змінювали своєї поведінки.
— Вам складно було звикнути до життя в обмеженому колі людей, тим більш, ви залишилися на другий рік…
— В нас тут є лабораторії, бібліотеки, інтернет. Звичайно, сумую за рідними, за донькою, яку не бачив два роки, за друзями, які захищають Україну як герої. Переживаю за них дуже, хвилююся. Є ті, кого я вже не обійму. Це жахливо. Кожного разу, коли дізнаюся, що хтось з близьких мені людей загинув, не можу знайти собі місця. Допомагають триматися сучасні технології, пошта, звички, яких ми дотримуємося. В нас є така традиція — “святкова субота”. Ми готуємо щосуботи святкові вечері, спілкуємося, обмінюємося новинками. Це трішки тримає.
Коли закінчиться зимівка, на нас чекає довга дорога в Україну: з Антарктики у Південну Африку, потім переліт у Польщу, а потім тільки кордон додому. Дорога займе близько місяця.
