Будь-яка подія в житті наших дідів та прадідів, свято то було, чи день журби, не обходилася без хліба. Хліб мав сакральне значення в житті пращурів, адже його виготовлення потребувало значно більше часу та зусиль, ніж зараз. На Луганщині збереглася інформація про унікальні традиції випікання хлібу, притаманні різним громадам.
ТРИБУН зібрав в один огляд все, що відомо про обрядовий хліб Луганської області.
Життя чи жито?
Часто, говорячи про хлібину, наші пращури говорили “жито”, бо звичним був саме житній хліб.
"Не знайдеш тут хліба квасного, а все солодкий, як мед: нам його давали, як милостиню, та наїстися ним неможливо, хоч би скільки з’їв"; "У всій Венеції і далі, аж до Рима та до Барі, я не бачив чорного житнього хліба, лише пшеничний всюди, білий, як сніг, а малий, як проскурки, тому й дорого коштує", — писав український мандрівник В.Григорович-Барський, який у 1720-х рр. відвідав Італію й дивувався смакам місцевих.
Окрім того, побутує думка, що життя і жито — слова одного кореня, тобто спільного походження.
“В цьому є сенс, бо, як свідчить низка переказів, пов'язаних з хлібом, в суспільстві існувала думка про те, що хліб живий. Говорили, що поки хліб косять, возять, молотять та мелють, він живий, а як спекли - то вже мертвий”, — розповідає історик Олександр Набока.
Пан Олександр в своїх коментарях про обрядовий хліб посилається на роботу Василя Іванова під назвою “Життя та творчість селян Харківської губернії”.
“На той час в Харківську губернію входив Старобільський повіт. Іванов також описував нинішні Міловський та Білокуракинський райони, та згадував Петропавлівку Станично-Луганського району. В його роботі зазначається, що хліб є тим самим елементом, який утримує зв'язок між живими і мертвими”, — говорить Набока.
Наприклад, в селі Микільське Білокуракинського району збереглася інформація про традицію, що дійшла до нас у видозміненому вигляді — чарку зі шматком хліба.
“Ті традиції, що дійшли до нас, є симбіозом християнського та язичницького, що інтерпретувалося нашими предками та вилилося в те, що нині нам знайомо. Як от традиція поставити чарку з хлібом померлому”, — розповідає історик.
“Люди вірили, що душі померлих харчуються і поминаються паром із хліба, витягнутого з печі, і особливо – розломленого та розкладеного по вікнам. А коли його витягають з печі, вершечок мочуть, щоб поминались грішні родичі на тим світі, щоб Бог дав їм хліба і води”, — зазначається в книзі етнографа і краєзнавця Василя Іванова.
Майже забуте
Коли в родині народжувалася дитина, йшли вітати з хлібом, Коли мати виряджала сина в дорогу — замотувала у рушник краєчок житньої хлібини.
“Одна з традицій, пов’язаних з хлібом, якої мене навчила ще моя бабуся на Біловодщині, — то замотувати сухий шматочок хліба у марлю чи натуральну тонку тканину та давати немовляті, коли зубки ріжуться. Зараз для цього є гризунки і ця традиція відійшла, але вона варта того, аби її пригадати”, — говорить Марія Косаченко з Луганщини.
Хліб також завжди був неодмінним супутником календарних свят. На Великдень пекли паски по всій Україні, а от у Борівському Луганської області на 40-й день після Великодня пекли “лєсєнкі з костиліками”.
“Це та традиція, що передавалася від старшого покоління молодшому, от тільки в наш час не в кожному дворі вже виконувалася. Раніше це було чимось обов’язковим: як паски пекти на Великдень, так на Вознесіння Христове робити “лєсєнкі”, — говорить Тетяна Іванцова, переселенка з Борівського.
Вона зазначає, що її цьому навчила її бабуся.
“Було вірування, що цією “лєсєнкою” ми проводжаємо Христа на небо після того, як він спустився до нас на Великдень. А костилік - аби йому легше було піднятися. Принаймні мене так вчили”, — додає жінка.
“А тісто як на коровай, тільки викладати на прямокутний противень, викладаємо тісто драбиною, змащуємо сумішшю молока та яйця. І, головне, в цей час мовчимо”, — ділиться секретом випічки Тетяна.
Навіть перших птахів наші пращури теж зустрічали святково — жінки у селі Михайлівка на Новоайдарщині усією родиною пекли обрядовий хліб у вигляді пташок.
“В самому Новоайдарі такого я не пам’ятаю, а от коли їздила до бабусі у село, то ліпила з нею щось схоже на пташок. Справа в тому, що бабуся рано померла, я була малою, тож ліпили ми буквально кілька разів. Пам’ятаю, що в основі всього був хрестик з двох таких смужок тіста, накладених одна на одну”, — говорить Дар’я Літвін з Новоайдара.
Луганський обласний центр народної творчості зазначає, що ці пташки випікалися напередодні у день 40 Святих Мучеників.
“У давнину, 23 березня, у день повернення з вірою усіх птахів, виходили наші предки оглядати весняне поле. Несли з собою хліб-сіль та цілий кошик пташок-жайворонків. Приходили, вклонялися землі-матінці, просили її про добрий врожай у новому хліборобському році. Потім обходили поле і клали на кожному з його кутів по випеченій пташці для тваринок, щоб задобрити їх, і ті не попсували ниву. Наступного дня дивилися, чи пригостилися звірята. Добрим знаком було, коли жодної випеченої пташки не знаходили на місці. Інших пташок роздавали дітям, у яких теж була своя традиційна місія – закликати весну”, — зазначається центром народної творчості.
На весілля в Луганській області було прийнято пекти коровай та, подекуди, різки. І якщо з першим все більш-менш зрозуміло та знайомо, то з другим - цікаво.
В Троїцькому районі існував обряд “Весільний обряд випікання різки сім’ї Костенко-Кушнарьових”. Весільна різка — це, можна сказати, весільне дерево, яким прикрашали коровай. І якщо під випікання “лєсєнок” треба було мовчати, то тут співали пісні, приговорювали прикмети та заговори на щастя та легку долю молодим. А по закінченню весілля різку розбирали та дарували гостям як вдячність за те, що розділили з ними свято.
А от “Кудряшівська весільна різка” з Кремінського району відрізнялася від сусідки тим, що прикрашалася не тільки кольоровими стрічками, а й калиною, квітами чи хмелем.
Важливо підкреслити, що хліб з часом обростав різними повір’ями, міфами та присказками.
“Краєзнавець Василь Іванов наводив чимало приказок, пов’язаних із хлібом. Мені запам'яталася наступна з Білокуракиного: “Як посадять в піч, не треба грюкати дверима, бо паляниці осядуть”. За цим криється шанобливе ставлення до хліба. Також минулі покоління вірили, що не можна пекти хліб по п'ятницях, особливо це стосувалося житнього хліба”, — говорить Олександр Набока.
Як бачимо, хліб супроводжував наших пращурів на всіх етапах життя та відігравав велику роль в культурі, побуті та усталенні життя в минулому.
