Громадський діяч Микита Горбатенко став лауреатом Премії Кабінету Міністрів України, яка призначається за особливі досягнення молоді в розбудові України. Хлопець родом з нині окупованої Кремінної на Луганщині. Ще підлітком брав активну участь у молодіжному русі, а зараз здобуває водночас дві вищі освіти, волонтерить й будує плани на відновлення рідного міста.
Видання ТРИБУН поспілкувалося з паном Горбатенком та розпитало, чим займається нині активіст та чи багато молоді готові повернутися розбудовувати Кремінну.
Микита Горбатенко — переселенець з Луганщини, голова Молодіжної ради при Кремінській міській раді, керівник громадської організації "Чарівний Пендель".
Забрав тільки фотографії
“Я зустрів повномасштабну війну вдома у бабусі, в рідній Кремінній. Одразу пішов додому, аби зібрати речі. Найголовніше — забрав надруковані фотографії родини. Я розумів, що це неможливо буде повернути”, — говорить Микита.
Він зазначає, що широкомасштабне вторгнення не стало для нього чимось неочікуваним.
“Війна триває з 2014 року, тобто більшу частину мого свідомого життя. Займаючись громадською діяльністю, спілкуючись з людьми, я розумів, що щось буде. Тому, коли 24 лютого почув вибухи, зрозумів — це те, що висіло в повітрі”.
Після того, як з родиною план дій проговорили і речі зібрали, Микита разом з однодумцями з громадської організації “Чарівний Пендель” вирішили допомагати містянам.
“В нашій організації чимало активних молодих людей, котрим не було на той момент ще 18-ти років. І вже 25 лютого ми всі допомагали Кремінській міській раді, розносили ліки та речі нужденним, розвантажували гуманітарну допомогу тощо”.
Вони також розносили та розвозили хліб тим, хто потребував.
“Ще кілька днів разом з Товариством Червоного Хреста доставляли їжу та одяг в гуртожиток, де розселили людей з міст та селищ, де йшли більш тяжкі бої на той момент”.
А коли ситуація у Кремінній загострилася, Микита разом з мамою та бабусею евакуювалися 2 квітня, а 8 квітня вони опинилися в Умані.
“Ми їхали й бачили дорогою зруйновані домівки та обгорілі чи кинуті автівки. Вже за пару тижнів я дізнався, що моя Кремінна тимчасово окупована. Зараз я не можу поїхати додому, але дуже чекаю цієї можливості і готуюся”, — говорить Горбатенко.
Нові знайомства
В Умані Микита з родиною поселилися в гуртожитку, де мешкають й інші переселенці, серед яких є земляки з Кремінщини. Переселенське життя дало певний досвід та змусило шукати можливості адаптуватися й вливатися у місцеву спільноту.
“Вже в Умані “Чарівний Пендель” відновив свою роботу. Ми бачили, що є такий запит, що можемо самі бути корисними людям та це врятує й нас”, — пояснює кремінянин.
Микита говорить, що їм було, що запропонувати місцевим.
“В Луганській та Донецькій областях після 2014 року реалізовувались різноманітні проєкти, люди вчилися писати гранти, вигравали їх, навчилися писати заявки, тому ми вже мали досвід проєктного менеджменту й подібного. І ми розуміли, що можемо в співпраці з місцевою владою, молодіжними організаціями, радами створювати щось нове, креативне”.
Пан Горбатенко зазнчає, що організація взяла на себе роботу з переселенцями на Черкащині.
“Окрім роботи з переселенцями, ми майже одразу познайомилися з місцевою владою та активістами. У вдячність за теплий прийом, в Умані разом із земляками з гуртожитку ми прибрали місцевий парк "Софіївка". Тоді нас зібралося близько двадцяти людей”.
Молодь ГО “Чарівний Пендель” запрошують на різноманітні заходи та тренінги в різних куточках країни.
А Микита, окрім волонтерства та навчання в Харківському авіаційному інституті за спеціальністю публічне управління та у Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля за фахом будівництво та цивільна інженерія, працює в Кремінській публічній бібліотеці.
“Я виконую роботу онлайн, веду соцмережі, займаюся проєктною діяльністю, молодіжними активностями. Коли здобуду освіту, в подальшому я планую працювати в державній службі, в органах місцевого самоврядування”.
Плани на майбутнє вже є
“Я часто чув стереотип, що після деокупації молодь, мовляв, не повернеться на Луганщину та Донеччину. Я вважаю, що це правда тільки частково. Головне — важливо створити умови та можливості, аби молодь була корисна в цих регіонах, сприяти створенню робочих місць для неї, і думати, які саме проєкти та ініціативи молоді люди зможуть впровадити в подальшому. Вірю, що частина молоді все ж таки повернеться”, — говорить Микита.
Він також зазначає, що серед молоді з Кремінщини вже є ті, хто хотів би із радістю повернутися відбудовувати своє місто.
“Я вважаю, що після деокупації потрібно буде почати відбудовувати Кремінщину з критичної інфрастуктури та з освітніх закладів, створити єдиний культурний центр з молодіжною складовою. Зараз ми пишемо різні проєкти. Якісь ідеї відкладаємо в стіл, якісь готуємо для можливої реалізації. Віримо, що вже незабаром перемога”.
Наразі в громадській організації “Чарівний Пендель” налічується близько 15 активних молодих людей віком від 17 до 27 років.
“Я себе однозначно бачу на Луганщині, в Кремінній. Там хочу створювати можливості для розвитку та відбудови і радію, що зараз зі мною в команді стільки класних ініціативних людей. Хочу вірити, що ми зможемо створити якісну молодіжну політику в громаді. Але зараз головне — дочекатися деокупації”, — підсумовує Микита.
