Олександр Руденко у рідному Сєвєродонецьку працював у журналістиці, зокрема був кореспондентом газети "Сєвєродонецькі вісті" та головним редактором газети "Сєвєродонецький хімік". Згодом розпочав роботу в Луганській обласній державній адміністрації. Наразі – на посаді начальника відділу взаємодії із засобами масової інформації.
Виданню ТРИБУН він розповів про особливості регіональної журналістики та виокремив проблему дефіциту кадрів.
Олександр зацікавився журналістикою ще в школі. Серед трьох можливих напрямів обрав саме творчу професію.
“Цікавість до журналістики почалася у мене ще зі школи. Коли необхідно було визначитись з додатковим предметом, між водійською справою, програмуванням та журналістикою підсвідомо обрав останню. Займалися ми 2 роки, а після закінчення курсів я почав потроху працювати. Перша моя публікація була у місцевій газеті «Вогні Сєвєродонецька». До речі, разом зі мною тоді навчалися Сергій Окішев та Дар’я Расторгуєва, добре відомі телеглядачам Луганщини. Пізніше я вступив до вишу, де здобув кваліфікацію наукового співробітника з електроніки та телекомунікацій. Це більш технічна частина теперішньої професії, але вона стала у нагоді в майбутньому. У 2009 році мені запропонували роботу на одному зі спортивних сайтів, а після – в обласній газеті «Наша газета» та місцевій – «Сєвєродонецькі вісті». За 3 роки я став головним редактором газети «Сєвєродонецький хімік» на Сєвєродонецькому об’єднанні «Азот», – розповідає чоловік про свій шлях.
Каже, що для молодої людини редакторська робота в друкованому виданні - дуже відповідальна, завдяки їй можна здобути багато важливих навичок.
“Для мене це вже був інший, вищий рівень. Тоді й значно розширився мій професійний світогляд. Від інших видань наша робота відрізнялася тим, що більшість зйомок відбувалися на промисловому майданчику. Коли ти по декілька годин перебуваєш серед агрегатів та резервуарів з аміаком або кислотами, то розумієш, що трапитися може все, що завгодно, та в будь-який момент. Для мирного часу це було трохи небезпечно”, – посміхається журналіст.
Після початку повномасштабного вторгнення увесь Сєвєродонецьк, у тому числі й підприємство “Азот”, зазнали значних уражень.
“Як журналіст, новини я дізнавався дуже оперативно. Так само й про руйнування на заводі, які мали великі наслідки. Коли під час війни дізнаєшся, що внаслідок влучання не було постраждалих – це гарна новина. Та водночас ми втрачали промислові потужності та робочі місця. Втім, з кожним подальшим днем вторгнення пошкодження цього підприємства та міста сприймалися більш локальною проблемою на фоні потужних обстрілів і руйнувань по всій країні. Зараз «Азот» стоїть, і, звісно, наразі перспектив у нього немає”.
За словами Руденка, частина працівників «Азоту» працює на аналогічному заводі у Черкасах. Тобто ці люди не втратили роботу, а просто перевелися.
“Щодо відновлення роботи заводу після деокупації Сєвєродонецька, – я вважаю, що, перш за все, потрібно буде провести діагностику того, що взагалі вціліло у місті. А також все залежить від власника активів підприємства і вектора розвитку промисловості регіону. Там є над чим працювати”.
За тиждень до російського вторгнення у 2022 році Олександр з Олексієм Ковальовим трималися думки: “Якщо ми переживемо 23 та 24 лютого, то все обійдеться”.
“Але, як бачимо, не пережили. Маю на увазі, що нормально не пережили та почалося повномасштабне, про яке я з новин дізнався вранці 24 лютого. У той день десь після п’ятої ранку викликали на роботу, після чого ми з колегами стали вже працювали дистанційно. У такому ритмі я жив близько трьох тижнів та виїхав із міста 15 березня до Запоріжжя. Адже вже тоді почалися проблеми зі світлом, зникав інтернет, що заважало працювати, а прильоти по місту ставалися все частіше”, – згадує журналіст
Нині Олександр Руденко працює у Луганській обласній державній адміністрації на посаді начальника відділу взаємодії із засобами масової інформації Департаменту масових комунікацій. Каже, що після початку повномасштабного вторгнення робота набула іншого значення, а обов’язки та напрями значно змінилися.
“Нашу роботу та обов’язки можна розділити на декілька етапів. Та, яка була до вторгнення, далі – до окупації значної частини Луганщини, й та, що зараз. Звісно, 2 роки тому наш робочий день був більш прогнозований, ніж після 24 лютого”, – каже сєвєродончанин.
Чоловік додає, що наразі в Україні існує велика проблема – брак кадрів.
“Дуже складно знайти людей на конкретні посади. Не так давно ми шукали співробітника у відділ. Але це зробити виявилося важко. Через війну українці виїжджають за кордон, а також багато боронять Батьківщину від ворога. Дефіцит кадрів дуже б’є по життю України, насамперед економічному. Ця проблема ще буде залишатися й після закінчення війни, на мою думку”.
Перемога та деокупація Луганщини – це одні з головних бажань Олександра Руденка.
“Я б хотів повернутися до рідного краю та сприяти його відновленню. І на Луганщині також буде брак професіоналів. Ще більше, ніж в інших областях України. Бо частина людей вже зараз вирішила, що не повернеться. Деяким – просто нікуди. Хтось знайшов себе в іншому регіоні. Це буде одна з головних та складних проблем”, – стверджує журналіст.
Читайте також:"Хочу, щоб всі розуміли, що людина з інвалідністю – сталева". Кадіївчанин Микита Горняк про війну та мотивацію
