Українські художники, зокрема й протягом повномасштабного вторгнення, часто звертаються до напрямку гуманізації предметів та явищ, які існують в повсякденному житті суспільства. Художниця із псевдонімом “черта” взялась дарувати українським містам обличчя — на її сторінці з’являються й “олюднені” міста українського сходу.
Журналістка ТРИБУН поспілкувалася із мисткинею та дізналася про її особисте бачення міст сходу, процес створення артів та проблеми із пошуком інформації про Луганщину та Донеччину.
Instagram-акаунт “cherrtart” існує вже чотири роки, стільки ж часу художниця активно займається малюванням. Вона відразу зазначає:
“Це не я вигадала гуманізувати міста. Я бачила це в інших митців і українських, і закордонних, мені це дуже сподобалось. Найпершу роботу в цьому напрямку я намалювала в середині березня 2022 року – це був Кривий Ріг. До цього були скетчі, але повноцінною роботою я їх не вважаю”.
Це був початок повномасштабного вторгнення, багато людей тоді перемістилися – хтось в межах України, хтось за кордон. Своїми творами художниця хотіла нагадати їм про рідні міста і, можливо, надати певну підтримку.
“З цього з’явилася ідея. Спочатку я просто пробігалася очима по статті в Вікіпедії про історію міста, а пізніше почала вивчати її більш заглиблено, використовувати більше джерел та, таким чином, надавати гуманізаціям більше характеру”.
Ані на Луганщині, ані на Донеччині мисткиня не була жодного разу, хоча й зізнається – дуже хотіла потрапити до Донецька, коли він ще не був окупований росіянами. Та відсутність особистого досвіду знайомства із містами сходу не завадила художниці втілити їхні образи у своїх творах. Так, наразі на її сторінці в соціальних мережах вже є Донецьк, Маріуполь, Краматорськ, Слов’янськ, Дебальцеве, Авдіївка, Бахмут, Макіївка, Луганськ, Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Щастя та багато інших.
“З-посеред тих міст, які я вже намалювала, найбільш пропрацьовані персонажі, як гуманізації, це Донецьк та Луганськ. Про них мені вдалось знайти велику кількість інформації та створити цілісні історії. Подобається й Маріуполь, але його треба ще допрацьовувати – поспілкуватись з людьми, які звідти, щоб скласти в голові його характер”.
І люди, і історія міста, і архітектура – все це художниця досліджує для того, аби не просто створити образ, а й наповнити його локальною історією, особливим стилем та характером. Особливо це прослідковується у створених нею мальописах, в яких населені пункти в образах людей взаємодіють один із одним.
“В ідеалі насправді було би поїхати в ці міста, але зі сходом так не вийде, на жаль. Образ можна створити й без відвідування міста, але все ж якщо приїхати туди – можна відчути, чим воно живе. І, звичайно, люди... Те, як вони спілкуються, які у них звички одні на всіх, які настрої, як вони відзиваються про своє місто. Це насправді дуже видно з Сєвєродонецьком: коли він десь з’являється, місцеві часто та багато пишуть про те, як вони його люблять і як вони за ним сумують. Це така риса, від якої у мене справді щемить серце”.
Відео про Луганський драматичний театр стало дуже популярним у соціальних мережах. Зокрема, у Tik-Tok кількість переглядів практично дійшла до ста тисяч, при тому, що у глобальному пошуку досить складно знайти інформацію про певні періоди роботи і театру, і його акторів.
“Взагалі про Луганськ дуже мало інформації, і її практично немає у вільних джерелах від початку двадцятого століття та до кінця Другої світової. А історія створення цього відео дуже цікава – у мене є подруга, яка навчається в одному з львівських університетів. У ньому є викладач, який дуже цікавиться історією Луганська взагалі, і саме він розповів подрузі про театр, як він з’явився. А вона розповіла це мені, а я далі пішла шукати в Інтернеті. Тобто інформацію буквально збирала по крупинках, наприклад, Вікіпедія подає сумнівну інформацію навіть про рік його створення. Радянська влада взагалі багато приховувала з історії Луганщини, тому що, як кажуть джерела, в обласному центрі цей театр сильно розвивав національну свідомість та проукраїнський рух. Найбільше мені врізалось те, що просто цілий шматок історії міста, пов’язаний із культурою та українством, взагалі вирізали”.
Популяризація теми сходу й зараз викладає у росіян особливе незадоволення: вони масово надсилають скарги на роботи художниці, в яких згадуються міста, що перебувають в тимчасовій окупації.
“Зараз цього стало менше. Коли я тільки починала робити контент по містах, зокрема й по містах сходу, їх було досить багато. Пік таких «напливів» стався у кінці 2022 - на початку 2023 року. Мені «знесли» новорічний пост, в якому були намальовані Луганськ та Донецьк, які кажуть один одному, що вони хочуть додому. Instagram аргументував, що пост видалили за мову ворожнечі, але там не було ніяких лайливих слів, погроз, поганих зображень. Є підозра, що це були саме оці дуже обурені росіяни. Це не сильно мені заважає, але страшно, що можуть видалити сторінку – це мій рупор для зборів, поширення інформації та історії міст”.
Роботу над гуманізацією населених пунктів України художниця точно планує продовжувати. Як каже вона сама, багато міст, які не є навіть обласними центрами, досі у планах.
“Я не можу сказати, коли саме вийде якесь місто, але я точно продовжую працювати. Наприклад, буде Алчевськ, бо я хочу зробити серію «Батьківські фігури для міст» – буде і Алчевськ, і Луганськ. Планую переробити й Рубіжне, тому що, як мені здається, недостатньо заглиблювалась в історію створення міста. Але населених пунктів багато – я одна”.
Ми мало говоримо про схід не в контексті війни. Більшість інформації, яку я читаю, пов’язана саме з воєнними діями. Мало інформації про історію культурного життя, є такий стереотип, який мене дуже дратує: на сході немає культури. Але ж були українські інтелігенти, меценати, які розбудовували цілі міста. Ті ж Алчевські, це неймовірна історія – загалом, не одним Джоном Юзом.
Ознайомитися з повним творчим доробком художниці можна на її сторінці в Instagram.
