Ганна Невідома – письменниця з Луганська. Довгий час вона прожила у рідному місті, приїжджаючи в гості й після окупації частини області, а наразі мешкає на Донеччині. Дівчина захоплюється написанням різноманітних матеріалів присвячених Донбасу, а також вивчає людей – мешканців сходу.
Виданню ТРИБУН Ганна розповіла про власноруч написані матеріали, поїздки Донеччиною та ідею майбутньої книги.
З рідного міста дівчина поїхала у 2014 році, після початку війни на сході України та через кілька років вона постійно їздила в гості у Луганськ, щоб навідати батьків.
“Я багато подорожувала Луганськом та прилеглими містами та селами вже й під час окупації. З подругами ми їздили й по закинутим, маловідомим куточкам нашого краю. Там є багато місць, про які мало хто чув, але вони мають свою особливу атмосферу і навіть нерозкриту туристичну цінність. Одне з таких – село Кам’янка, яке знаходиться недалеко від траси Луганськ-Ровеньки. Ця територія має гірський ландшафт, я б сказала. Там розташовується Храм усіх вір, а також доволі великий водоспад Шумок. Мальовниче місце”, – говорить Ганна.
Мешканці міст, що близько розташовані до кордону з Росією, постійно жили під натиском ворожої пропаганди. Ганна каже, завдяки чому їй вдалося зберегти любов до України.
“Я й сама дуже дивуюсь. По-перше, коли почалася війна на сході, мені було 20 років, тобто я вже була свідомою людиною. А по-друге, велику роль грає той факт, що я постійно виїжджала за межі Луганська. Була та деякий час жила у Львові, Одесі – різних куточках нашої країни. Я бачила, що є інші думки, звичаї, ті ж традиції та інша поведінка суспільства. Багато моїх друзів, знайомих все життя прожили в одному місті та не бачили світу. Вони не знали, що далі, там, за російським блокпостом. Це й формує відповідний світогляд”, – розповідає дівчина.
Ганна не так давно займається письменництвом. Під її авторством та співавторством вже вийшло кілька матеріалів.
“Я хотіла почати писати ще давно, але не могла приділяти цьому багато часу, адже жила разом з хлопцем та займалася сімейною сферою свого життя. Невдовзі, коли ми розійшлися, я поїхала до батьків у Луганськ та пройшла курс у літературній онлайн-школі. Після – почала писати невеликі оповідання. Одне з них увійшло до збірки цієї школи та отримало позитивний відгук від викладача. Це мене й вмотивувало писати далі”, – запевняє луганчанка.
Після початку повномасштабного російського вторгнення Ганна Невідома дізналася про Open call – відбіркову програму для митців на написання п’єси.
“Цей конкурс називався “Антологія 24”. Я написала п’єсу про життя сім’ї з Донбасу в окупації, про їхні різні політичні погляди, про те, як ховаються чоловіки від примусової мобілізації до ворожої армії, тощо. Відправила та перемогла у конкурсі. Це була важлива для мене робота, адже в неї я вклала власний досвід життя на окупованій території. У мене з батьками також різні погляди, через що буває багато скандалів. Це й стало фундаментом для створення матеріалу”, – згадує дівчина.
П'єсу Ганни Невідомої можна прочитати за посиланням.
Також одне з оповідань луганчанки, яке можна знайти за посиланням, називається “На межі”.
“Створення оповідання почалося з заявки, яку я відправила до резиденції “Cultural Traffic”, що знаходилася у місті Вижниця, Чернівецької області. В рамках цієї програми я створила невеличку роботу про те, як я долаю маршрут з Луганська до Вижниці вже під час повномасштабного вторгнення. А тоді можна було проїхати лиш через Росію та Білорусь. Тому я описала всю свою велику подорож”.
А сама стою і думаю про те, чи вистачить мені місця у моєму рюкзаку, щоб тепер возити із собою ще й Карпати. Адже я не можу відмовитися від жодного з цих світів, не можу вибрати щось одне. Існую на кордоні, на різних краях моєї складної країни, а в серці крізь війну я ношу Донбаські терикони разом із Карпатами”, – так завершує оповідання “На межі” Ганна Невідома.
Наразі письменниця працює над книгою, яка присвячена Луганщині та Донеччині.
“Ця робота буде у жанрі нон-фікшн та буде складатися з трьох форматів. Художні оповідання створені з тих історій, які насправді відбувалися зі мною. Також репортажі, які ми робили з моїми подругами на Донеччині – вони про окремі події та побут людей. І географічні нариси, коротко кажучи: портрет того чи іншого міста”.
Невідома наводить приклади історій, які будуть доповнювати її майбутню книгу.
“Буде коротке оповідання про тост. Картина зображує нас з шахтарями Донеччини. Де ми п’ємо на кухні вино й вони говорять тост. Дуже змістовний, яскравий, відображаючий їхній світогляд. Також буде частинка про жінку, яку нам довелося зустріти в електричці. Їй не сподобалося, що ми знімаємо на камеру пейзажі через вікно і почалася сварка. Мій спосіб життя такий, що я хочу бути не спостерігачкою, а учасницею. Тому якщо події не створюються, я створюю їх сама”, – додає письменниця.
Дівчина багато подорожує Донбасом та один з основних фокусів її роботи направлений саме на людей.
“Багато хто з них мені запам’ятався, бо є як позитивні герої, так і негативні, звісно. Одна з історії, яка викликає у мене неоднозначні емоції, пов’язана з пограбуванням. Я з колегою вирушила до Покровська, в дім, який виділив нам друг. Приїхавши, ми побачили, що він пограбований — все було перевернуто, речі валялися як попало, двері, звісно, були відчинені. Пізніше ми йшли містом, купили каву та сіли перепочити. Поряд з нами сів чоловік, заговорив та розповів нам свою історію. Виявилося, що саме він й пограбував цей будинок і тепер чекав на суд та строк, але поки йде слідчий процес, ще гуляв на волі…Велике співпадіння насправді, яке досі не вкладається в мене в голові. В невеликих містах стається багато цікавого”.
Наразі Ганна вже місяць мешкає на Донеччині. Працює над книгою та документує життя регіону під час війни
“Взагалі я знімаю квартиру у Миколаєві, там у мене всі речі. А зараз живу у Дружківці, Костянтинівці, іноді в Покровську. Дуже подобається мені менталітет тутешніх людей, їх особливий вайб, який дуже наближений до Луганщини – мого дому. А також тут багато садів. Вони просто на кожній вулиці. Так я не об’їдалася вишнями ще ніколи. Ще й абрикоси скоро дозріють і буде рай, попри все”, – посміхається та додає дівчина.
Читайте також: “Україна – це не тільки Львів чи Івано-Франківськ, а також і Донецьк”, – Вікторія Самаріна про рідне місто
