Анастасія Рибалка – важкоатлетка з Краматорська, яка попри війну продовжує йти до своєї мети. Спортсменка брала участь у багатьох змаганнях та олімпіадах, в яких посідала призові місця. Зараз її ціль – отримати звання “майстер спорту України”.
Виданню ТРИБУН спортсменка розповіла про свої перемоги та здобутки у важкій атлетиці, мотивацію йти до цілей та рідне місто, в якому починала свій шлях.
Від танців до важких штанг
Анастасія народилася у місті Краматорськ, де прожила свої щасливі 19 років. Там вона познайомилася з важкою атлетикою завдяки своїй подрузі.
“Це було у 2018 році. Я закінчувала ходити на танці, якими займалася непрофесійно. Тоді моя подруга Олеся запропонувала мені відвідати тренування з важкої атлетики. Я заперечувала, бо вважала, що спорт – це точно не моє. Проте врешті-решт сходила. Дуже хвилювалася, що нічого не вийде, але я потрапила до крутого тренера – Олега Геннадійовича Саннікова, який і подарував мотивацію займатися цим видом спорту”, – розповідає Анастасія.
Після початку повномасштабної війни Анастасія декілька місяців залишалася у Краматорську. Всі спортзали були зачинені, тому вона тренувалася вдома самостійно, щоб не втратити фізичної форми, бо готувалася до змагань.
“Війна змінила життя кожного з нас, і я – не виняток. З одного боку ти розумієш, що це – справжня війна, а з іншого – до останнього сподіваєшся, що все має незабаром закінчитися. Я думала, що вже в понеділок буду тренуватися в нашому спортзалі та наполегливо йти до результату, але жахливим подіям не було кінця”, – згадує дівчина.
У травні 2022 року батько Анастасії вмовив її виїхати до Черкаської області, в якій вона проживає і на сьогоднішній день.
“Тато разом зі штангами, гирями та іншим інвентарем віз мене за 600 кілометрів від дому, щоб я мала змогу тренуватися. На блокпостах деякі військові дивувалися. Вони відкривали багажник і кожного разу з усмішкою питали: “А що це?” – розповідає спортсменка.
Спогади з рідного Краматорська
Періодично Анастасія відвідує рідне місто – приїздить туди до батьків. Останній раз вона там була близько місяця тому.
“Коли в крайній раз я там була, то намагалася побувати у всіх частинах міста. Була у Саду Бернацького – працівники саджали квіти, а десь близько було чути звуки війни. Також побувала і в центрі міста. Якщо не дивитися на розбиті будівлі і не чуються звуки вибухів – можна подумати, що війни немає. Дуже чисте та доглянуте місто, люди посміхаються і наче все добре. Мої друзі кажуть: якщо не виїжджати з Краматорська хоча б на пару днів, то можна зійти з розуму через страх війни або нудьги”, – згадує дівчина.
Змагання та перемоги
Анастасія розповідає про безліч спортивних заходів, в яких брала участь. Вона пишається своїми перемогами та з гордістю про них розповідає:
“За 6 років свого спортивного життя я брала участь у всіх чемпіонатах Донецької області з важкої атлетики у своїй віковій категорії. У минулому році була на чемпіонаті Києва та на чемпіонаті України, який проходив у Коломиї. В останньому я посіла друге місце. Але найбільшою своєю перемогою я вважаю те, що не опустила руки та не зневірилася через дрібні невдачі.”
Спортсменка вважає, що навіть просто підтримуючи форму і готуючись до змагань, важливим залишається те, щоб йти до результату розміреними кроками, аби власноруч не нашкодити самому собі.
“Щоб спортсмену підтримувати фізичну форму, треба добре їсти, пити достатню кількість води та, звісно, тренуватися. Також за потребою я використовую вітаміни та незаборонену фармакологію. А перед змаганнями у мене змінюється тільки кількість тренувань і навантаження”, – каже дівчина.
Упередження, з якими стикається спортсменка
Анастасія розповіла, що за 6 років часто стикалася зі стереотипами про те, що важка атлетика – не для дівчат.
“Коли я вперше повідомила батькам те, що буду займатися важкою атлетикою – всі були раді і підтримали. Проте батько переймався тим, що великий спорт приносить великі травми. Тим паче, я дівчина і в майбутньому мені народжувати. Я не звертала на це уваги і відповідала, що захоплення важкою атлетикою так просто не пройде”, – згадує спортсменка.
Також дівчина згадує про те, як багато друзів відмовляли її від занять цим видом спорту:
“Безліч моїх друзів і знайомих негативно ставилися до того, що я обрала такий напрям. Казали про те, що я ж дівчина, що буду схожою на чоловіка, що в мене буде купа проблем зі здоров’ям, в мене пізніше болітимуть суглоби. Але мені було все одно на непрохані поради. Я знаю, що це все недарма, що все буде добре!”.
Вигорання та втрата мотивації
Від початку повномасштабного вторгнення Анастасія стикалася з вигораннями через зміну місця проживання та через своє здоров’я, яке погіршувалося від навантажень.
“Звісно, вигорання бувають. Були і через війну, і через здоров’я. Важким є також те, що треба поєднувати роботу, навчання, тренування. Але хочеш-не-хочеш – план треба виконувати, бо я поставила собі мету – отримати звання майстра спорту України”, – розповідає спортсменка.
Поради і побажання
Спортсменам, які тільки починають свій професійний шлях, Анастасія радить не здаватися попри все.
Завжди йдіть до своєї мети, згадуйте, заради чого ви почали. У Nike є таке гасло: Just do it, тому хочеться-не-хочеться – просто зробіть це.
