Єлизавета Махрова – художниця з Лисичанська. Вона присвячує свої картини рідному місту та бере участь у благодійних акціях: розігрує свої роботи, організовує виставки. Зібрані кошти з цих заходів відправляє на допомогу Збройним силам України.
Виданню ТРИБУН Єлизавета розповіла про зміни в сюжетах картин від початку повномасштабного вторгнення, власний стиль та благодійну діяльність.
Єлизавета поєднує свою творчу діяльність з основною роботою у сфері IT. Для неї малювання – це терапія.
“Мені просто дуже подобається малювати. Я не спрямовую своє мистецтво у комерцію, бо не можу малювати систематично”, – каже дівчина.
До повномасштабного вторгнення Єлизавета також присвячувала картини рідному місту Лисичанську:
Тоді я дуже багато малювала Лисичанськ. Картини були присвячені такому сірому, похмурому, урбаністичному місту. Також приділяла увагу й особистим картинам, малювала друзів та взагалі молодь. В той час мені дуже хотілося відобразити «ренесанс молоді з маленьких містечок», бо я вважаю, що наша молодь навіть у чомусь темному та безрадісному може знаходити прекрасне та естетичне.
Також дівчина розповідає, що тоді ще вона співпрацювала з Віталієм Матухном – художником з Лисичанська:
Я хочу висловити йому подяку та шану за те, що він взагалі робив та робить. Він дав мені шанс, завдяки якому мене почали помічати та запрошувати на різноманітні виставки. Якщо б не він – у мене не було б виставок в Лондоні, Німеччині та багатьох містах України.
Від початку повномасштабної війни Єлизаветі довелося залишити своє рідне місто. Тепер воно тільки у спогадах. Проте вона не полишала творчості, а навпаки стала приділяти їй більше своєї уваги.
“Саме повномасштабне, можливо, і дало мені поштовх на розвиток творчості: на перші виставки мене почали запрошувати через мої картини про війну”, – розповідає лисичанка.
Першу картину після 24 лютого 2022 року Єлизавета намалювала в Києві, сидячи у ванній кімнаті під час ракетної атаки на місто.
“Ця робота була намальована олівцями. Картина вийшла дуже потужною енергетично – вона створена в стилі ікони та вітражу. В той час я відчувала неймовірну лють та написала на ній рядки з твору Тараса Шевченка: «Борітеся – поборете, вам Бог помагає». Через ці слова та кольори мені вдалося зобразити свій стан на полотні”, – розповідає Єлизавета.
Особистий стиль малювання дівчина вибудовувала роками. Її натхненниками стали австрійський художник Ґустав Клімт та його ученик Еґон Шіле.
“Можна побачити, що деталей на картинах в мене багато, але й водночас мало. Я роблю акценти на обличчях та контрасті, а кожен об’єкт на малюнку відокремлений один від одного, виглядає досить неприродньо, але я це роблю зумисно”, – каже художниця.
Своє натхнення Єлизавета черпає з різних джерел: сни, навколишній світ та інтернет.
“Зараз мої картини ніби аналізують дійсність, в якій ми живемо. Вони – ніби споглядач подій, які відбуваються у нашому світі. Я не боюся додавати якусь іронію та сатиру у свої сюжети. Ось, наприклад, остання така картина була «Let Them Eat Cake», пов’язана з історією Марії-Антуанетти, королеви Франції. Вона якось запропонувала людям, які не мають хліба, їсти тістечка. І в моїй картині сенс був в тому, що країни Європи, Америка, які не знають нашої дійсності, на прохання надати нам зброю відповідають як та Марія-Антуанетта: «У вас немає зброї? Тоді нагодуйте ваших ворогів тістечками»”, – каже художниця.
Єлизавета Махрова безліч разів брала участь в благодійних акціях, створювала власні благодійні виставки за кордоном та співпрацювала з донецьким брендом “Забой” у благодійних цілях.
“У 2022 році мої родичі з Америки допомогли мені організувати виставку в Лос-Анджелесі, завдяки якій ми зібрали велику суму грошей для ЗСУ. Також нещодавно співпрацювала з донецьким брендом “Забой” – ми розігрували мою картину в благодійних цілях. Крім того, я самостійно організовую грошові збори та аукціони, зібрані гроші з яких відправляю на потреби ЗСУ”, – розповідає мисткиня.
Після можливої деокупації Лисичанська Єлизавета хотіла б повернутися у рідне місто, але не впевнена, чи наважиться на це:
Для мене це дуже болюче питання. В Лисичанську залишилися не тільки наші речі, там залишилися наші спогади. Мені постійно сниться один і той самий сон, де я на дачі в Лисичанську на одному й тому самому місці. Мені дуже сумно від цього. Я навіть в грі Sims намагалася відтворити свою домівку. Але чесно кажучи, навіть якщо б Лисичанськ деокупували, я б морально не наважилася туди повернутись.
